№ 758/4656/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 758/4656/18

провадження № 61-260св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» Білої Ірини Володимирівни,

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Білої І. В., за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про визнання бездіяльності відповідача протиправною, припинення зобов`язання за договором, зобов`язання включити до переліку вкладників, скасування розрахунку заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 05 листопада 2014 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу в іноземній валюті № 122804-41.3, за умовами якого ОСОБА_1 05 листопада 2014 року зробив внесок коштів на банківський рахунок № НОМЕР_1 в сумі 6 000,00 дол. США, що підтверджується квитанцією від 05 листопада 2014 року № 8807, під 7,5% річних.

Позивач зазначав, що 06 листопада 2014 року між ним та ПАТ «Банк «Київська Русь» укладено кредитний договір № 123062-41.3-14-2, відповідно до якого позивач отримав кредитні кошти готівкою в сумі 69 000,00 грн під 21 % річних з терміном сплати до 30 квітня 2015 року.

Кредитний договір укладено ним під заставу майнових прав за договором банківського вкладу, відповідно до якого заставодавець наділений правом вимагати від банку повернення вкладу у сумі 6 000,00 дол. США.

За кредитним договором ним здійснювалися усі платежі своєчасно та в повному обсязі, крім останнього основного платежу, строк якого настав 30 квітня 2015 року у сумі 68 973,05 грн.

З метою погашення залишку заборгованості за кредитом, ОСОБА_1 27 квітня 2015 року звернувся із заявою до Дніпропетровської регіональної дирекції ПАТ «Банк «Київська Русь» з проханням провести погашення свого зобов`язання за кредитним договором в сумі 69 000,00 грн за рахунок його банківського вкладу в сумі 6 000,00 дол. США. Фактично позивач просив банк зарахувати зустрічні вимоги за зобов`язаннями, шляхом зарахування частини коштів з свого банківського вкладу в рахунок сплати його боргу за кредитом.

Таке зарахування зустрічних однорідних вимог банк не здійснив.

Надалі позивачу стало відомо про те, що 19 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» прийнято рішення № 61 про запровадження в банку тимчасової адміністрації строком на 3 місяці з 20 березня 2015 року до 19 червня 2015 року включно і призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Волкова О. Ю.

Постановою Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації банку.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку Волкова О. Ю. строком на 1 рік, з 17 липня 2015 року до 16 липня 2016 року включно.

Позивач зазначав, що 07 вересня 2015 року він звернувся до Фонду з листом щодо відсутності відповіді від ПАТ «Банк «Київська Русь» на його заяву від 27 квітня 2015 року про зарахування вимог за кредитним договором та депозитним договором, в якій також просив Фонд зарахувати частину коштів зі свого банківського вкладу в рахунок сплати його боргу за кредитом, а також повернути залишок коштів за вкладом після погашення зобов`язання за кредитом.

Листом від 06 жовтня 2015 року № 21-036-36711/15 Фонд відмовив позивачу у проведенні зарахування та припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку із перебуванням ПАТ «Банк «Київська Русь» у процедурі ліквідації на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 36 та частини восьмої статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач 03 червня 2016 року вдруге звернувся до банку із заявою про зарахування зустрічних вимог за зобов`язаннями шляхом зарахування частини коштів з банківського вкладу в рахунок сплати його боргу за кредитом, а також повернення залишку вкладу в межах гарантованої суми та 06 липня 2016 року ПАТ «Банк «Київська Русь» листом за № 3764/42 повідомив ОСОБА_1 про зарахування 06 липня 2016 року зустрічних однорідних вимог та здійснення погашення простроченої основної заборгованості за кредитним договором від 06 листопада 2014 року № 123062-41.3-14-2 в сумі 68 973,05 грн.

Водночас, залишок за депозитом не повернуто, у зв`язку з чим 16 серпня 2016 року позивач звернувся до Фонду із заявою про виплату суми відшкодування за банківським вкладом, в якій просив виплатити гарантовану суму відшкодування вкладу ОСОБА_1 , розміщеного в ПАТ «Банк «Київська Русь».

У грудні 2016 року ОСОБА_1 отримав лист від Фонду від 18 листопада 2016 року за № 02-036-44571/16 з відмовою відшкодування залишку за вкладом з підстав того, що банком-агентом Публічним акціонерним товариством «Південний» (далі - ПАТ «Південний») таке відшкодування 02 вересня 2015 року вже було виплачене.

Позивач зазначав, що 02 вересня 2015 року ПАТ «Південний» йому виплачено не залишок заборгованості за депозитним вкладом у розмірі 71 391,19 грн, який залишився після погашення заборгованості за кредитом, а відсотки за банківським вкладом в сумі 2 680,26 грн.

09 лютого 2017 року ним повторно направлено поштою до Фонду заяву від 08 лютого 2017 року про виплату суми відшкодування за банківським вкладом, в якій позивач пояснив, що отримав лише відсотки та 11 травня 2017 року листом № 02-036-9566/17 Фонд повідомив позивача про сплату заборгованості 02 вересня 2015 року.

Позивач 25 травня 2017 року направив заяву до банку про включення відомостей про нього як про вкладника до переліку вкладників на відшкодування.

Проте, банк надіслав ОСОБА_1 довідку від 14 серпня 2017 року № 3057/42 про необхідність сплати ним 31 429,97 грн за кредитним договором, зокрема: 24 830,66 грн - пені від простроченої суми кредиту, 46,63 грн - від простроченої суми відсотків та 6 552,68 грн - індексу інфляції.

Позивач зазначав, що з довідки не можливо зрозуміти, на якій підставі ПАТ «Банк «Київська Русь» вимагає від ОСОБА_1 сплатити пеню та інфляцію, у зв`язку з чим він звернувся до банку із заявою, в якій просив повідомити підстави нарахування неустойки за кредитним договором, однак банк вимоги ОСОБА_1 залишив без реагування.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01 вересня 2016 року № 1706 змінено уповноважену особу Фонду та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку - Білу І. В.

Відповідач в особі уповноваженої особи Фонду неправомірно не зарахував 28 квітня 2015 року зустрічні однорідні вимоги за заявою ОСОБА_1 від 27 квітня 2014 року, а саме не здійснив перерахування 68 973,05 грн з депозитного рахунку позивача на кредитний рахунок позивача в рахунок повного погашення зобов`язання за кредитним договором, та, як наслідок, неправомірно нарахував неустойку за кредитним договором в сумі 31 429,97 грн.

Посилаючись на неправомірну бездіяльність банку, позивач ОСОБА_1 просив суд:

визнати протиправною бездіяльність ПАТ «Банк «Київська Русь» щодо не зарахування за заявою ОСОБА_1 від 28 квітня 2015 року зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а саме щодо не зарахування в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06 листопада 2014 року № 123062-41.3-14-2 частини коштів, які розміщені за договором банківського вкладу в іноземній валюті від 05 листопада 2014 року № 122804-41.3, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь»;

визнати протиправним та скасувати розрахунок заборгованості ПАТ «Банк «Київська Русь» за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 09 серпня 2017 року на загальну суму 31 429,97 грн;

припинити з 28 квітня 2015 року зобов`язання за кредитним договором від 06 листопада 2014 року № 123062-41.3-14-2, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь», та договором банківського вкладу в іноземній валюті, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав;

зобов`язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Білу І. В. включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_1 щодо повернення йому залишку коштів у розмірі 71 391,19 грн після зарахування 68 973,05 грн як зустрічних однорідних вимог 28 квітня 2015 року; стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ПАТ «Банк «Київська Русь» щодо не зарахування за заявою ОСОБА_1 від 28 квітня 2015 року зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а саме щодо не зарахування в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06 листопада 2014 року № 123062-41.3-14-2 частини коштів, які розміщені за договором банківського вкладу в іноземній валюті від 05 листопада 2014 року № 122804-41.3, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь».

Визнано протиправним нарахування ОСОБА_1 з 01 травня 2015 року ПАТ «Банк «Київська Русь» заборгованості за кредитним договором від 06 листопада 2014 року № 123062-41.3-14-2.

Припинено з 28 квітня 2015 року зобов`язання за кредитним договором від 06 листопада 2014 року № 123062-41.3-14-2, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь», у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Зобов`язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Білу І. В. розглянути питання про включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_1 , як такого, якому ПАТ «Банк «Київська Русь» зобов`язане повернути залишок вкладу в іноземній валюті за договором банківського вкладу в іноземній валюті від 05 листопада 2014 року № 122804-41.3, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь», після зарахування 68 973,05 грн як зустрічних однорідних вимог 28 квітня 2015 року.

У решті вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимога ОСОБА_1 про повернення йому залишку грошових коштів, які залишилися після проведення розрахунку 28 квітня 2015 року є правомірною та її реалізація має здійснюватися відповідно до частини другої статті 33 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», та що уповноважену особу Фонду ПАТ «Банк «Київська Русь» Білу І. В. необхідно зобов`язати розглянути питання про включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» задоволено.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року скасовано і прийнято постанову про відмову у позові ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Білої І. В. судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 228,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заява позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог була подана до банку в той час, коли в банку діяла тимчасова адміністрація;

на момент подачі позивачем заяви (28 квітня 2015 року) про зарахування зустрічних однорідних вимог пункт 8 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» взагалі був відсутній, що свідчить про застосування судом норми права, яка була відсутня на момент виникнення спірних правовідносин;

заборгованість за кредитним договором утворилася за період з 01 травня 2015 року до 05 липня 2016 року, тобто до погашення простроченої основної заборгованості за кредитом, а про проведення зарахування зустрічних однорідних вимог позивача було повідомлено 06 липня 2016 року, тобто висновки суду про безпідставність такого нарахування заборгованості не знаходять свого підтвердження;

у спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Отже, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним, всі інші закони України можуть застосовуватись до правовідносин з банком лише в тій частині, що йому не суперечать;

застосування судом частини другої статті 33 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яка не підлягала застосуванню, призвело до порушення судом норм матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду та у січні 2021 року передана судді-доповідачу Мартєву С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не здійснив залік однорідних вимог, час виконання яких настав, що призвело до нарахування відсотків та неустойки; суд апеляційної інстанції помилково стягнув з позивача судовий збір за апеляційний розгляд, оскільки справа стосується споживчих прав позивача.

У лютому 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ПАТ «Банк «Київська Русь» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

У лютому 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Фонд просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 листопада 2014 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу в іноземній валюті № 122804-41.3, за умовами якого ОСОБА_1 05 листопада 2014 року вніс на банківський рахунок № НОМЕР_1 6 000,00 дол. США, що підтверджується квитанцією від 05 листопада 2014 року № 8807, під 7,5 % річних.

06 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь» укладено кредитний договір № 123062-41.3-14-2, відповідно до якого позивач отримав кредитні кошти в розмірі 69 000,00 грн під 21 % річних з терміном сплати до 30 квітня 2015 року.

06 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь» укладено договір застави № 123108-41.4, за умовами якого в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором позивач передав в заставу банку майнові права за договором банківського вкладу.

Відповідно до пункту 4.2 договору застави банк наділений правом задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у повному обсязі.

Згідно з пунктом 5.1 договору застави заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави у будь-який час незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, зокрема, якщо у момент настання строку виконання основного зобов`язання воно не буде виконано належним чином.

Пунктом 5.4. договору застави встановлено, що положення цього пункту, разом з іншими положеннями цього договору, являють собою укладений сторонами договір з відкладальною умовою про відступлення заставодавцем на користь заставодержателя права вимоги за договором банківського вкладу, з метою звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку.

Постановою Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 19 березня 2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Київська Русь», згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 (три) місяці від 20 березня 2015 року до 19 червня 2015 року включно.

15 червня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 116 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», відповідно до якої строк здійснення тимчасової адміністрації продовжено до 19 липня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 липня 2015 року № 138 розпочати ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» від 17 липня 2015 року. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 червня 2016 року № 1085 продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» на два роки, а саме, до 16 липня 2018 року включно.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 01 вересня 2016 року № 1706 уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» призначено Білу І. В.

Позивач ОСОБА_1 не здійснив погашення чергової частини заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим 03 червня 2016 року через свого представника звернувся до банку із заявою про виплату коштів з банківського вкладу, в якій заявник просив зробити взаємозалік шляхом зарахування частини коштів з банківського вкладу ОСОБА_1 в рахунок сплати його боргу за кредитом (кредитний договір від 06 листопада 2014 року № 123062-41.3-14-2), а також повернути залишок вкладу в межах гарантованої суми.

06 липня 2016 року банк провів зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якого було погашено прострочену основну заборгованість за кредитом в сумі 68 973,05 грн.

Заборгованість станом на 09 серпня 2017 року у розмірі 31 429,97 грн, яка утворилася за період від 01 травня 2015 року до 05 липня 2016 року, не була погашена за рахунок депозиту.

02 вересня 2015 року банком-агентом ПАТ «Південний» ОСОБА_1 виплачено відсотки за банківським вкладом в сумі 2 680,26 грн, але залишок заборгованості за депозитним вкладом, який залишився після погашення заборгованості за кредитом, не було виплачено.

25 травня 2017 року ОСОБА_1 направив заяву до банку про включення відомостей про нього, як про вкладника, до переліку вкладників на відшкодування, проте листом від 20 вересня 2017 року № 3810/16 ПАТ «Банк «Київська Русь» вимоги ОСОБА_1 залишив без реагування.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо позовної вимоги до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Білої І. В. про зобов`язання вчинити дії

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі також Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, у випадках, встановлених цим Законом (частина перша статті 3 і пункт 8 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина перша статті 36 Закону № 4452-VI).

Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку (пункт 1 частини другої статті 37 Закону № 4452-VI).

З моменту введення у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку, який зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та є самостійним суб`єктом господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тому у цивільному спорі щодо неналежності виконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу після початку процедури виведення Фондом банку з ринку належним відповідачем є банк, а не Фонд.

Уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI).

Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду (частина третя статті 37 Закону № 4452-VI).

Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку (частина восьма статті 35 Закону № 4452-VI).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частина третя статті 58 ЦПК України).

Оскільки уповноважена особа Фонду є працівником Фонду та діє від імені банку в межах повноважень Фонду, така особа у цивільному процесі за позовом до банку може виступати представником банку та не має самостійної процесуальної дієздатності.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (пункти 84-93), від 28 листопада 2018 року у справі № 383/2/17 (пункти 56-63), від 12 грудня 2018 року у справі № 591/1272/18 (пункт 38).

Тому колегія суддів звертає увагу, що до уповноваженої особи Фонду вимоги позивача звернені бути не можуть.

У цивільному процесі уповноважена особа Фонду є неналежним відповідачем у справах як за позовом до Фонду, працівником якого є ця особа, так і за позовом до банку, від імені якого в межах повноважень Фонду вона діє.

Щодо юрисдикції у справах про відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державоювідшкодування за вкладами

Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Окрім цього, Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб.

Спір, наявність якого обґрунтовано позивачем у вказаному позові, за своєю правовою природою стосується саме формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження такого реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а отже, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» граничного розміру відшкодування за вкладами.

Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 31 жовтня 2018 року у справі № 826/5285/16, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 та від 20 листопада 2019 року у справі № 761/46959/17.

Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.

У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000,00 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справах № П/811/3526/15, № 813/6392/15, № 818/377/16, № 804/15159/15, № 815/863/16).

Спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Фонд (його уповноважена особа) у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16).

Таким чином, спір у цій справі за своєю правовою природою стосується саме формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження такого реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат.

Щодо неналежного відповідача у справі

Позивач звернувся з позовом до відповідача ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Білої І. В.

Однак, ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Білої І. В. є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, а належним відповідачем у цій справі є Фонд.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у випадку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відтак, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи підтверджують, що банк в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку є неналежним відповідачем. Проте суди зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення вимог та відмову у позові до ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Білої І. В., хоча за обставинами цієї справи у задоволенні позовних вимог належало відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача.

Позивач не позбавлений можливості захистити свої права шляхом звернення до суду з позовом, правильно визначивши суб`єктний склад учасників спірних правовідносин.

Щодо судового збору

Суд апеляційної інстанції за результатом розгляду апеляційної скарги ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» та її задоволення, стягнув з позивача судовий збір за подання апеляційної скарги.

Однак, у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року (провадження № 14-57цс18) скасовуючи ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року про визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що апеляційний суд не врахував положень частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав, та безпідставно поклав на позивача, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов`язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув. Тобто наведено висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що позивач, як споживач, звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення місцевого суду у справах про захист прав споживача фінансових послуг.

Таким чином, суд апеляційної інстанції безпідставно поклав на позивача, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов`язок зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак судами порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 400 402 406 409 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року скасуватита ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» Білої Ірини Володимирівни, за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання бездіяльності відповідача протиправною, припинення зобов`язання за договором, зобов`язання включити до переліку вкладників, скасування розрахунку заборгованості відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв