Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 758/4834/17

провадження № 61-14689св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Громадська організація «Фонд допомоги Олени Орєхової», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анцифєрова Алла Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року в складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року в складі колегії суддів:

Коцюрби О. П., Білич І. М., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.

Як на обґрунтування позову посилалась на те, що 31 січня 2017 року за сприяння Громадської організації «Фонд допомоги Олени Орєхової» (далі - ГО «Фонд допомоги Олени Орєхової») між нею та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анцифєровою А. М., зареєстрований в реєстрі за номером 55 (далі - договір), відповідно до умов якого вона передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ,

а відповідач взяла на себе обов`язок забезпечувати її утриманням довічно

на умовах, встановлених договором.

Пунктом 7 договору передбачено одноразову сплату коштів у розмірі

60 000,00 грн, які вона отримала від відповідача до підписання договору,

та щомісячне грошове утримання в розмірі 900,00 грн.

Умовами договору також передбачено, що щомісячне грошове утримання повинне здійснюватись одним із визначених способів: перерахуванням коштів на картковий рахунок позивача, поштовим переказом за місцем проживання позивача або готівкою під розписку до 10 числа поточного місяця. Однак перший платіж, який повинен був бути здійснений до 10 лютого 2017 року,

ОСОБА_2 не здійснила, кошти їй не перераховано і не передано готівкою.

04 квітня 2019 року у підготовчому судовому засіданні в суді першої інстанції позивач подала позовну заяву в новій редакції. Позовні вимоги ОСОБА_1 додатково обґрунтувала тим, що за період розгляду справи в суді, з квітня

2017 року до моменту уточнення позовних вимог у квітні 2018 року, було неодноразово порушено умови договору в частині перерахування щомісячних платежів, тому ОСОБА_1 наполягає на розірванні договору довічного утримання в судовому порядку з підстав неналежного виконання обов`язків набувачем за договором.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір довічного утримання, укладений 31 січня 2017 року між нею

та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анцифєровою А. М., зареєстрований в реєстрі за номером 55. Вирішено питання щодо судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що мало місце невиконання відповідачем умов договору довічного утримання в частині сплати періодичних платежів,

що є підставою для задоволення позову та розірвання договору довічного утримання.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права

та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі

№ 759/501/17, відповідно до якого тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить про те, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може виявлятись у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій. Вважає, що у цій справі суди не врахували, що невиконання умов договору довічного утримання саме в повному обсязі позивач не довела, а тому договір розірванню не підлягає.

Також заявник посилається на безпідставність висновків судів про неналежне виконання нею договору довічного утримання в частині регулярного

та своєчасного перерахування щомісячних платежів у розмірі 900,00 грн. Суди

не дали належної оцінки зібраним у справі доказам, зокрема копіям квитанцій

у матеріалах справи, не врахували, що первинні позовні вимоги у квітні 2017 року ОСОБА_1 обґрунтувала виключно припущеннями, зазначивши, що, на її думку, відповідач буде порушувати умови договору. Проте, ухвалюючи рішення, суд

не врахував, що незважаючи на те, що справа розглядалася в суді, відповідач продовжувала виконувати умови договору та перераховувати щомісячні платежі вчасно і сумлінно. Разом з тим у позивача змінились платіжні реквізити,

про що вона не повідомила.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу,

в якому ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Шкурідіна Є. Є. просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вважає, що суди дійшли законних та обґрунтованих висновків на підставі належно встановлених обставин справи, а доводи касаційної скарги

є надуманими і не спростовують висновків судів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, матеріали справи витребувано з Подільського районного суду м. Києва. Зупинено дію рішення Подільського районного суду м. Києва

від 19 вересня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що 31 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анцифєровою А. М., зареєстрований

в реєстрі за номером 55, за умовами якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов`язалася забезпечувати ОСОБА_1 утриманням довічно згідно з умовами договору.

Зокрема, відповідно до пункту 7 договору ОСОБА_2 взяла на себе обов`язок довічно фінансово утримувати ОСОБА_1 : забезпечувати

її грошовими ресурсами для задоволення її життєвих потреб. Сторони домовилися, що грошове утримання складається з первинного платежу в розмір 60 000,00 грн, які відчужувач повністю отримала від набувача до підписання договору, та щомісячних платежів у розмірі 900,00 грн.

Відповідно до пункту 8 договору сторони домовились, що грошове утримання буде надаватися ОСОБА_1 шляхом перерахування на банківський рахунок, або шляхом поштового переказу, або готівкою під розписку. Щомісячне грошове утримання ОСОБА_2 буде виплачувати на користь ОСОБА_1 починаючи з моменту укладення договору, до 10 числа поточного місяця, за реквізитами: ТВБВ № 10026/0104 ГУ АТ «Ощадбанк» по м. Києву та Київській області, МФО 322669, код ЄДРПОУ 09322277, транзитний рахунок № НОМЕР_1 , номер карткового рахунка НОМЕР_2 , або поштовим переказом за адресою: АДРЕСА_2 , або готівкою під розписку. Цим

же пунктом сторони передбачили, що у разі зміни способу отримання щомісячного грошового утримання ОСОБА_1 зобов`язана завчасно (за 15 днів) в письмовій формі повідомити про це ОСОБА_2 за її поштовою адресою.

Пунктом 9 договору передбачено, що первинний грошовий платіж у розмірі 60 000,00 грн відчужувач отримала до підписання договору.

Згідно з пунктом 14 договору істотними умовами договору сторони установили щомісячні платежі, первинний грошовий платіж та довічне проживання відчужувача у квартирі.

Відповідно до пункту 15 договір може бути розірваний за згодою сторін,

а в разі невиконання його істотних умов та відмови у добровільному розірванні - в судовому порядку.

Також суд встановив, що перший грошовий платіж на ім`я ОСОБА_1 за лютий 2017 року надійшов 16 лютого 2017 року поштовим переказом за адресою проживання ОСОБА_1 .

У позовній заяві в редакції від 04 квітня 2019 року представник позивача стверджував, що ОСОБА_2 не здійснювала переказ грошового утримання на користь ОСОБА_1 у серпні, вересні та листопаді 2017 року, а також у січні лютому, березні та травні 2018 року. Крім того, у червні 2018 року перерахувала 505,00 грн, тоді як потрібно було 900,00 грн.

Відповідач, спростовуючи такі доводи, надала суду копії квитанцій

про здійснення грошових переказів на банківський рахунок ОСОБА_1

за серпень 2017 року в розмірі 900,00 грн (платіж проведено 08 серпня

2017 року), за вересень 2017 року у розмірі 900,00 грн (платіж проведено

07 вересня 2017 року), за листопад 2017 року у розмірі 900,00 грн (платіж проведено 07 листопада 2017 року), за лютий 2018 року у розмірі 900,00 грн (платіж проведено 07 лютого 2018 року), за січень 2018 року у розмірі 900,00 грн (платіж проведено 04 січня 2018), за травень 2018 року у розмірі 900,00 грн (платіж проведено 08 травня 2018 року), за березень 2018 року у розмірі

900,00 грн (платіж проведено 09 березня 2018 року).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно

до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 744 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено,

що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру

або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням

та (або) доглядом довічно.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755, статті 610 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, зокрема, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений,

у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначив, що пунктом 8 договору сторони чітко передбачили номер банківського рахунка, на який ОСОБА_2 повинна була щомісяця перераховувати кошти в розмірі 900,00 грн, а саме на рахунок

№ НОМЕР_2 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 в ТВБВ № 10026/0104

ГУ АТ «Ощадбанк» по місту Києву та Київській області, натомість грошові кошти в розмірі 900,00 грн з призначенням платежу «поповнення карткового рахунку» надходили на інший рахунок в АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_3 , відкритий

на ім`я ОСОБА_1 для отримання пенсії, а за квитанціями, наданими

ОСОБА_2 , у серпні, вересні, листопаді 2017 року, а також у січні, лютому, березні, травні 2018 року ОСОБА_2 здійснювала платежі в розмірі

по 900,00 грн як поповнення банківського рахунка № НОМЕР_4

в АТ «Ощадбанк», за яким отримувачем зазначено ОСОБА_1 і отримання яких позивач заперечує через те, що цей рахунок не має до неї ніякого відношення.

За таких обставин касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неналежне виконання ОСОБА_2 обов`язків за договором довічного утримання, оскільки більшість переказів коштів, якщо і мали місце,

то були здійснені на рахунок, який є відмінним від рахунка, визначеного договором довічного утримання. Зазначення у квитанції прізвища, імені

та ідентифікаційного номеру отримувача не спростовують такого висновку.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення

або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів у справі, зробленою судами першої та апеляційної інстанцій, та висновками, зробленими на підставі цієї оцінки, а тому не можуть бути взяті до уваги.

Посилання у касаційній скарзі на те, що первинна позовна заява у квітні

2017 року ґрунтувалась на припущеннях позивача щодо можливого невиконання відповідачем умов договору, не впливають на правильність судових рішень, оскільки суд обґрунтував своє рішення висновками, зробленими на підставі оцінки доказів, які надані на доведення обставин неналежного виконання обов`язків за договором, що виникли після лютого 2017 року.

Перевірка доводів касаційної скарги щодо невідповідності судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 759/501/17, дає підстави вважати висновки зроблені судами у справі, що переглядається не суперечить наведеним висновкам.

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При вирішенні цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, застосували належну норму закону, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували норми матеріального права, повно і всебічно дослідили

матеріали справи та дали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним

у справі доказам та прийняли у цій справі законні й обґрунтовані судові рішення, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо поновлення дії судового рішення

Відповідно до статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала.

Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи, що Верховний Суд оскаржувані судові рішення залишає без змін,

а ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року було зупинено дію рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року, дія такого рішення підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року

та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня

2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. М. Коротун