ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року

м. Київ

справа № 759/10103/24

провадження № 61-7437св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Лідовця Р.А., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ),

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Буянов Ігор Васильович, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року у складі судді Горбенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., і ухвалив таку постанову.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У травні 2024 року Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою, та виселення.

2. На обґрунтування позовних вимог Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) зазначало, що відповідно до розпорядження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 03 жовтня

2017 року № 473 «Про включення жилого приміщення до числа службових» квартира АДРЕСА_1 включена до числа службових жилих приміщень Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України. Власником зазначеного службового житлового приміщення є держава в особі Міністерства юстиції України. Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), наділене правом оперативного управління щодо указаної квартири.

3. Згідно з розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 03 жовтня 2017 року № 473, на підставі клопотання Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 18 травня 2017 року включено до числа службових жилих приміщень Головного територіального управління юстиції у місті Києві однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Зазначена квартира у подальшому надана в користування, як службове житло, працівнику Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 на сім`ю з чотирьох осіб.

4. Наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06 квітня 2020 року № 1024/03 ОСОБА_1 був звільнений з посади державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

5. Відповідно до Порядку надання службових жилих приміщень в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Київ), затвердженого наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 14 грудня 2020 року № 1485/6, працівник, що припинив трудові відносини з Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ), підлягає виселенню зі службового жилого приміщення, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

6. Враховуючи зазначене, житлово-побутова комісія Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направила ОСОБА_1 листи щодо звільнення займаного службового житла. Однак, зазначене службове житло не звільнено. Вжиті заходи досудового врегулювання спору виявились безрезультатними.

7. Враховуючи наведене, позивач просив суд: визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування службовим жилим приміщенням за адресою: кв. АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 із зазначеного службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення та встановити порядок виконання ухваленого рішення шляхом надання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 місячного строку для звільнення, передачі Центральному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Київ) зазначеного службового жилого приміщення та зняття з реєстрації місця проживання.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня

2024 року позов задоволено частково.

9. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 із службового жилого приміщення за адресою: кв. АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.

10. Встановлено порядок виконання рішення суду, відповідно до якого рішення суду у разі набрання ним законної сили є підставою для зняття з реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 за адресою: кв. АДРЕСА_1 .

11. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щооскільки

ОСОБА_1 припинив трудові відносини з позивачем, він та члени його сім`ї підлягають виселенню із службового житла, що переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При визначенні пропорційності втручання суду у право на мирне володіння майном суд першої інстанції врахував, що у відповідачів не було правомірних очікувань, що їх право користування спірним житлом зберігатиметься після припинення існування тих правових підстав, що існували на момент надання та вселення у це службове житло.

13. Наявності достатніх та тривалих зв`язків у відповідачів із службовим житлом, як власним, не встановлено.

14. Водночас, зауважено, що звернення з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом у разі їх виселення з нього, не є необхідним, оскільки особи втрачають право користування спірним житлом безпосередньо у зв`язку з виселенням з нього.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції

15. Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2024 року залишено без змін.

16. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що оскільки відповідач звільнився із займаної посади за власним бажанням, тому після припинення його правовідносин з роботодавцем він зобов`язаний звільнити житлове приміщення, надане йому у зв`язку з виконанням службових обов`язків. Виселення особи із службового житла після припинення трудових правовідносин з роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наявність у ОСОБА_1 3 групи інвалідності не є передбаченою статтею 125 Житлового кодексу України обставиною, за якої його не може бути виселено з службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. 15 червня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Буянов І. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

18. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 554/9440/16-ц, а також вважає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

19. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували відсутності належного обґрунтування позивачем необхідності його виселення разом з малолітніми дітьми зі спірного житлового приміщення, наявності нагальної суспільної необхідності вжитого заходу та пропорційності такого втручання у їхнє право на житло.

20. Посилання суду на невідповідність групи інвалідності вважає дискримінацією за ознакою інвалідності, з огляду на те, що Європейська Конвенція з прав людини та Європейська Конвенція про права осіб з інвалідністю не розподіляють інвалідів на групи.

21. Крім того, акцентує увагу на порушенні прав та інтересів дітей, без належного обґрунтування відхилення висновку органу опіки та піклування про недоцільність виселення малолітніх дітей у зв`язку з відсутністю іншого житла.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22. Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2025 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 759/10103/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

23. 03 липня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

24. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

25. 14 липня 2025 року Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) за допомогою засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

26. Відзив обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірне службове житло було надано ОСОБА_1 тимчасово, у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків, а тому після припинення їх виконання таке житло підлягає поверненню роботодавцю. Наявності обставин, передбачених статтею 125 ЖК України, не встановлено, а висновок органу опіки та піклування правильно оцінено судом як дорадчий, в сукупності з іншими доказами у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27. Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу

від 16 грудня 2016 року, укладеного між ТОВ «СІБІЄС-БИЛДИНГ» та Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві, держава набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею

55,5 кв. м, житловою площею 28,5 кв. м.

28. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 257015988 від 18 травня 2021 року власником квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 55,5 кв. м, житловою площею 28,5 кв. м, є держава в особі Міністерства юстиції України.

29. Наказом Головного територіального управління юстиції у місті Києві Міністерства юстиції України від 11 грудня 2017 року № 870/6 «Про забезпечення службовим житлом працівників Головного територіального управління юстиції у місті Києві» ОСОБА_1 , головному державному виконавцю Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві на сім`ю з чотирьох осіб (він, дружина - ОСОБА_2 , 1986 року народження, син - ОСОБА_3 , 2008 року народження, син - ОСОБА_4 , 2013 року народження) надано службове житло - двокімнатну квартиру загальною площею 55,5 кв. м, жилою площею 28,5 кв. м, розташовану за адресою: кв. АДРЕСА_1 .

30. Наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06 квітня 2020 року № 1024/03 звільнено ОСОБА_1 , заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), з займаної посади за власним бажанням, відповідно до частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу», з 06 квітня 2020 року.

31. Листом № 18056/8.1-22 від 07 жовтня 2022 року позивач інформував ОСОБА_1 про необхідність звільнення займаного приміщення до

01 березня 2023 року, з метою його подальшого використання за цільовим призначенням.

Позиція Верховного Суду

32. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

33. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

34. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

35. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

36. Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

37. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

38. Правова позиція Європейського суду з прав людини щодо тлумачення пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, права на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

39. Подібні положення закріплені також в національному законодавстві.

40. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 Житловий кодекс України).

41. Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

42. У справі, що переглядається в касаційному порядку, спірні правовідносини стосуються виселення особи із службового житла після припинення трудових правовідносин.

43. Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

44. Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.

45. Проживання у службовому житлі після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин.

46. Водночас, стаття 125 ЖК України передбачає випадки колиособу не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення. Зокрема, це стосується: осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

47. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне службове житло було надано ОСОБА_1 , як працівнику Головного територіального управління юстиції у місті Києві, у складі сім`ї з чотирьох осіб: він, дружина - ОСОБА_2 , 1986 року народження, син - ОСОБА_3 , 2008 року народження, син - ОСОБА_4 , 2013 року народження (наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Міністерства юстиції України від 11 грудня 2017 року № 870/6).

48. Наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06 квітня 2020 року № 1024/03 ОСОБА_1 , заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Київ), звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу».

49. Заперечуючи проти заявлених Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) вимог щодо виселення із займаного службового приміщення, ОСОБА_1 посилався на те, що він пропрацював в територіальних органах Міністерства юстиції України вісім років і вісім місяців, є інвалідом 3 групи з функціональними порушеннями, які підпадають під 2 групу інвалідності, а також те, що у спірному житлі, яке є їхнім єдиним житлом, проживають малолітні діти.

50. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

51. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

52. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

53. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

54. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виселення ОСОБА_1 разом з членами сім`ї із службового житла.

55. Судами попередніх інстанцій було належним чином перевірено наявність у ОСОБА_1 обставин, які б унеможливлювали його виселення із спірного житла без надання іншого житлового приміщення. Суди з дотриманням вимог житлового та цивільного процесуального законодавства України констатували відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 125 ЖК України.

56. Факт проживання у спірній службовій квартирі малолітніх дітей, вселених як членів сім`ї наймача на час виконання останнім службових повноважень, не впливає на виникнення у них правових підстав для користування службовим житлом після звільнення працівника з роботи.

57. Верховний Суд вже зауважував, що право користування службовим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання (постанови Верховного Суду від 02 липня 2020 року справа

№ 761/21838/16-ц та від 20 жовтня 2021 року справа № 154/127/21).

58. Наданий органом опіки та піклування висновок щодо недоцільності виселення малолітніх дітей зі спірного жилого приміщення, з посиланням виключно на пояснення ОСОБА_1 щодо відсутності у них іншого житла, мотивовано було не взято до уваги судами попередніх інстанцій.

59. Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.

60. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

61. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

62. В контексті доводів касаційної скарги про непропорційність застосування такого заходу втручання у право заявника на житло, як виселення з службового житла, колегія суддів зауважує наступне.

63. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

64. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

65. Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування.

66. Положення статей 124 125 ЖК України визначають, що припинення трудових правовідносин з роботодавцем, за виключенням окремих чітко визначених випадків, має наслідком втрату особою, яка припинила трудові відносини, права користування службовим приміщенням та є підставою для виселення із службового житла без надання іншого жилого приміщення разом з особами, які з нею проживають. Тобто, формулювання вказаних приписів закону є достатньо чіткими та передбачуваними для особи, якій службове житло надане у тимчасове користування на час виконання трудових обов`язків.

67. Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники, що перебувають з ним у трудових відносинах і за характером роботи потребують надання такого житла.

68. Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем передбачене законом і переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.

69. Зазначений правовий висновок підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року по справі № 653/1096/16-ц.

70. Встановивши, що законне право відповідача на зайняття житлового приміщення припинене, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції, надали правову оцінку його виселенню на предмет пропорційності у контексті відповідних гарантій, встановлених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судами було правильно враховано, що позивач потребує службове житло для забезпечення потреб інших своїх працівників, тому залишення колишнього працівника (відповідача у справі) у службовій квартирі могло б позбавити можливості отримання такого службового житла іншими працівниками, які мають на це легітимне право, що є недопустимим. ОСОБА_1 , припиняючи трудові відносини з роботодавцем за власним бажанням, мав усвідомлювати наслідки у вигляді припинення права користування службовим житлом та виселення його й осіб, які з ним проживають, з службової квартири. Також він не міг не усвідомлювати необхідність використання службового житлового фонду з метою створення сприятливих умов для здійснення посадових обов`язків саме державними службовцями (державними виконавцями) органів Міністерства юстиції України. Водночас, ОСОБА_1 не наводив аргументів щодо наявності істотних обставин майнового чи соціального характеру, які б перешкоджали йому винаймати інше житло у м. Києві.

71. Висновки суду першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

72. Зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц,

від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).

73. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

74. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

75. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Буянов І. В., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Буянов Ігор Васильович, залишити без задоволення.

2. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 жовтня

2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: Р. А. Лідовець

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович