Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 759/10589/13-ц

провадження № 61-9037св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Святошинського району м. Києва,

відповідачі: Київська міська рада, ОСОБА_1 ,

особа, яка подає касаційну скаргу, - ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Старіков Євген Олексійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Старіков Євген Олексійович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В., у справі за позовом прокурора Святошинського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року прокурор Святошинського району м. Києва звернувся до суду із позовом до Київської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:75:670:0272, площею 0,1 га на АДРЕСА_1 , відведена відповідачу із порушенням вимог частини дев`ятої статті 118 ЗК України, зокрема, щодо погодження проекту відведення земельної ділянки із природоохоронними органами, а саме: з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, натомість, проект землеустрою 29 травня 2009 року погоджено Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, який не відноситься до органів Мінприроди.

Крім цього, земельна ділянка відведена відповідачу із порушенням частини другої статті 52 ЗК України, яка на землях рекреаційного призначення забороняє діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан земель.

Виділену у власність відповідачу земельну ділянку на АДРЕСА_1 , відповідно до форми 6-зем, яка затверджена наказом Держкомстату України від 05 листопада 1998 року № 377, вилучено із ненаданих у власність чи користування міських земель та за вказаною формою її віднесено до земель, які використовуються для відпочинку та інших відкритих земель, у тому числі зелених насаджень загального користування. Тобто відповідно до статті 51 ЗК України на час прийняття Київською міською радою оспорюваного рішення спірна земельна ділянка відносилася до земель рекреаційного призначення, але вказаним рішенням ця земельна ділянка була віднесена до земель житлової і громадської забудови.

Однак питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки висновками контролюючих органів не погоджувалося, що відповідно до правил пункту «а» статті 21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, оскільки є порушенням статті 20 ЗК України.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проект відведення земельної ділянки ОСОБА_1 підлягав обов`язковій державній землевпорядній експертизі, проведення якої згідно із пунктом 4.1.1. Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України від 03 грудня 2004 року № 391, віднесено до відання Державного комітету України по земельних ресурсах та його територіальних органів, що у спірному випадку проведено не було.

Таким чином, проект землеустрою не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, що є порушенням

статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Позивач вважав, що оскаржуваним ним рішенням Київської міської ради порушено право власності територіальної громади м. Києва на землю.

У зв`язку із викладеним просив:

- визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської ради

від 09 липня 2009 року № 872/1928 «Про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 »,

- визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 912783 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0272, площею 0,1 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім`я ОСОБА_1 . Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17 червня 2010 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі

за № 05-7-03777, на підставі рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 872/1928;

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , кадастровий номер

8000000000:75:670:0272, вартістю 358 040,75 грн за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0272, вартістю 358 040,75 грн, що розташована на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва

від 25 квітня 2014 року позов прокурора Святошинського району м. Києва задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 872/1928 «Про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ».

Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 912783 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0272, площею 0,1 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім`я ОСОБА_1 . Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17 червня 2010 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі

за № 05-7-03777, на підставі рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 872/1928.

Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0272, вартістю 358 040,75 грн, за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0272, вартістю 358 040,75 грн, що розташована на АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, 09 червня 2021 року ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, але чиї права таким рішенням порушені, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і незаконним, ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, а також вказувала, що висновки суду не відповідають обставинам справи та є помилковими.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року скасовано. У задоволенні позову прокурора Святошинського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним державного акта відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19 січня 2012 року, однак ОСОБА_2 своє право власності на земельну ділянку не зареєструвала, не надала доказів, що вона фактично користувалася спірною земельною ділянкою, сплачувала земельний податок, тобто не надала будь-яких доказів здійснення нею права володіння та користування земельною ділянкою.

Позивач, звертаючись до суду із позовом, був позбавлений можливості залучити ОСОБА_2 до участі у справі, оскільки її право на спірну земельну ділянку не було зареєстроване. Крім того, вона не могла зареєструвати це право у зв'язку із тим, що у 2010 році на земельну ділянку був накладений арешт. Таким чином, при розгляді справи судом першої інстанції права ОСОБА_2 не було порушено, оскільки вона не була учасником правовідносин, які були предметом розгляду у цій справі.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_2 , у інтересах якої діє адвокат Старіков Є. О.,звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказану ухвалу, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_2 придбала спірну земельну ділянку до

01 січня 2013 року, договір купівлі-продажу був посвідчений нотаріально та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів. Отже, не зважаючи на той факт, що ОСОБА_2 не здійснила у подальшому державну реєстрацію свого права власності, вона стала власником спірної земельної ділянки.

Зазначає про необхідність застосування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 січня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Щодо висновку апеляційного суду про ненадання доказів щодо фактичного користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 зазначала, що надала до суду акт прийому-передачі межових знаків на зберігання

від 20 січня 2012 року та складену схему прив`язки межових знаків до об`єктів і контурів місцевості, підрядний договір із ТОВ «КП «Добробут»

від 12 березня 2012 року щодо встановлення огорожі на земельній ділянці.

Також судом апеляційної інстанції не взято до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, постанову Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, постанову Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17.

ОСОБА_2 вважає, що уклавши договір купівлі-продажу земельної ділянки та отримавши державний акт, відбувся певний юридичний факт, із яким у неї з`явився законний інтерес закінчити реєстрацію права власності та майнове право на здійснення відповідних дій для такої реєстрації.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Святошинська окружна прокуратура міста Києва просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу № 759/10589/13-ц ізСвятошинського районного суду м. Києва, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення дії ухвали Київського апеляційного суду

від 11 серпня 2022 року.

У листопаді 2022 року справа № 759/10589/13-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі державного акта серії ЯЖ № 912783 про право власності на земельну ділянку, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17 червня 2010 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 05-7-03777, ОСОБА_1 належить земельна ділянка загальною площею 0,1 га, з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Указаний державний акт виданий на підставі рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року «Про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на

АДРЕСА_1 ».

Також рішенням Київської міської ради від 09 липня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із листом Державної інспекції сільського господарства в місті Києві від 29 квітня 2013 року рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року, а також у подальшому розроблення проектів землеустрою прийняті з порушенням статей 116 118 ЗК України.

Проекти землеустрою розглянуті уповноваженими на те службами та органами, а саме: Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 25 травня 2009 року; Головним державним санітарним лікарем міста Києва від 05 червня 2009 року; Управлінням охорони навколишнього природного середовища Київської міської державної адміністрації від 29 травня 2009 року; Державною службою з питань національної культурної спадщини від 04 червня 2009 року; Головним управлінням земельних ресурсів від 05 червня 2009 року. Проте всупереч статті 118 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві не погоджено.

Разом із тим при обстеженні земельних ділянок на АДРЕСА_1 , встановлено, що вони розташовані у лісосмузі, огороджені сітчастим, металевим, дерев`яним парканом та в більшості випадків використовуються невстановленими особами.

Також апеляційним судом установлено, що 19 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 . Грошова оцінка земельної ділянки становить 215 948,00 грн.

На державному акті серії ЯЖ № 912783 на право власності на земельну ділянку, виданому ОСОБА_4 . Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17 червня 2010 року та зареєстрованому в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 05-7-03777, вчинено напис про перехід до ОСОБА_3 права власності на вказану земельну ділянку.

Відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 червня 2021 року право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 17 травня 2017 року за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 квітня 2014 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема, забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.

Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).

Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis (mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» («Меlnykv. Ukrainе» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ у справі «Тіннеллі та сини, Лтд та ін.», «Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства»).

Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справі «Ейрі проти Ірландії», «Аїт-Мугуб проти Франції»).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112,

від 13 вересня 2019 року у справі № 916/914/19, від 01 серпня 2019 року у справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19), від 25 листопада 2020 року у справі № 663/227/13-ц (провадження № 61-360св20), від 10 лютого 2021 року у справі № 328/675/19 (провадження № 61-13416св20) зроблено висновок, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Звертаючись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 вказувала, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про її права. Посилалася на те, що 19 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Разом із тим з рішення суду першої інстанції вбачається, що звернення прокурора до суду було спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з власності територіальної громади у приватну власність ОСОБА_1 та повернення у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради землі, яка вибула із її власності незаконно.

Крім того, звертаючись до суду, прокурор був позбавлений можливості залучити ОСОБА_2 до участі у справі, оскільки за нею не було зареєстроване право власності на спірну земельну ділянку. У свою чергу ОСОБА_1 як сторона договору купівлі-продажу земельної ділянки

від 19 січня 2012 року не зазначила про наявність цього договору та перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2 .

Також судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що заявник не надала до суду доказів про те, що вона фактично користувалася спірною земельною ділянкою, сплачувала земельний податок, тобто доказів на здійснення нею права володіння та користування земельною ділянкою.

Доказів того, що оскаржуваним рішенням було вирішено питання про права заявника на вказане майно матеріали справи не містять.

Таким чином, рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права та обов`язки ОСОБА_2 , тому суд апеляційної інстанції правомірно закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, не можуть бути прийняті судом, оскільки судове рішення апеляційного суду у справі, яка переглядається, ухвалено за інших фактичних обставин, ніж у наведених постановах Верховного Суду.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав, визначених у пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України, для закриття апеляційного провадження і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права.

Указані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів із вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Старіков Євген Олексійович, залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк