ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 759/10747/18

провадження № 61-15131св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Аніскова Надія Анатоліївна,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року в складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 23 березня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісковою Н. А. та зареєстрований в реєстрі за № 263.

На обґрунтування позову зазначала, що 20 серпня 2014 року секретарем виконавчого комітету Стайківської ради Кагарлицького району Київської області Мартинюк С. М. було посвідчено заповіт її тітки ОСОБА_3 , згідно з яким все її майно, де воно не було, та з чого б не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідала їй.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Всі питання, пов`язані з її похованням, вона вирішувала сама, за власний рахунок оплатила його.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 . 31 травня 2018 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак після заведення спадкової справи їй стало відомо, що 23 березня 2017 року приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Аніскова Н. А. посвідчила заповіт, згідно якого ОСОБА_3 все належне їй майно заповіла ОСОБА_2 .

Спадкоємцем за вказаним заповітом є стороння для її тітки людина. На момент посвідчення заповіту ОСОБА_3 виповнилось 86 років, вона потребувала сторонньої допомоги, перебувала на надомному обліку Територіального центру соціального обслуговування м. Києва. З 2013 року ОСОБА_3 перебувала на обліку у Київському міському психоневрологічному диспансері № 4.

Оскільки ОСОБА_3 на момент складання оспорюваного заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності тієї обставини, що волевиявлення заповідача на момент посвідчення заповіту не було вільним та не відповідало її волі. На момент складання заповіту ОСОБА_3 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року в справі № 1329/3978/12 (провадження № 61-38461св18), від 12 березня 2020 року в справі № 716/1051/17 (провадження № 61-40992св18), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21), від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суди не надали належну оцінку показанням свідків, допитаних в суді першої інстанції.

Заповідач ОСОБА_3 на момент посвідчення оскаржуваного заповіту мала серйозні вади зору, які заважали їй самостійно прочитати та підписати текст заповіту, тому воно повинно було відбуватися у присутності двох свідків.

Суди не дослідили чи спостерігався вплив іншої особи під час написання ОСОБА_3 рукописного тексту в оскаржуваному заповіті.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали зі Святошинського районного суду м. Києва.

23 листопада 2023 року справа № 759/10747/18 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_2 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Позивач є її племінницею.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до заповіту від 20 серпня 2014 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області Мартинюк С. М., ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 все своє майно, де б воно не було і з чого воно не складалось б, взагалі, все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право.

Після смерті ОСОБА_3 позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та їй стало відомо, що 23 березня 2017 року ОСОБА_3 склала новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісковою Н. А., згідно з яким заповіла все своє майно, рухоме та нерухоме, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі, все те, що буде їй належати на день смерті і на що матиме право за законом, ОСОБА_2 .

Згідно з листом Київського міського територіального центру соціального обслуговування від 05 грудня 2018 року № 03-1322 ОСОБА_3 , 1930 року народження, перебувала на обліку в спеціалізованому відділенні соціальної допомоги вдома інвалідам з психічними захворюваннями територіального центру з 13 січня 2014 року.

Відповідно до пояснень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Аніскової Н. А. 23 березня 2017 року вона посвідчувала заповіт ОСОБА_3 за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Після прибуття на виклик, до підписання заповіту вона мала попередню розмову зі ОСОБА_3 , у неї не виникло жодних підозр щодо її психічного розладу чи сумнівів щодо обсягу її цивільної дієздатності. На момент складання заповіту ОСОБА_3 повністю усвідомлювала значення своїх дій щодо призначення спадкоємцем ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 244 від 27 квітня 2020 року, складеного за результатами проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, під час складання заповіту 23 березня 2017 року ОСОБА_3 виявляла ознаки «Органічного ураження головного мозку судинного генезу, психоорганічний синдром» (F 07.9 за МКХ-10) і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України .

Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 244 від 27 квітня 2020 року під час складання заповіту 23 березня 2017 року ОСОБА_3 за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

З клопотанням про призначення повторної чи комісійної експертизи позивач та її представник до суду не зверталися.

Установивши, що позивач за допомогою належних та допустимих доказів не довела, що ОСОБА_3 на час складання оспорюваного заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 на момент посвідчення заповіту мала вади зору, які заважали їй самостійно прочитати та підписати текст заповіту, тому воно повинно було відбуватися у присутності двох свідків, оскільки ці обставини не були підставою позову, а відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко