№ 759/13238/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 759/13238/21

провадження № 61-9320св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест сервіс», державне підприємство «Сетам», приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Чулієв Атаджан Абдуназарович, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року у складі судді Сенька М. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Мегаінвест сервіс», державного підприємства (далі - ДП) «Сетам», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чулієва А. А.,

ОСОБА_3 про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акта приватного виконавця про проведення електронних торгів та про витребування майна.

Позовну заяву мотивовано тим, що 09 квітня 2012 року він уклав з ПАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», кредитний договір, відповідно до умов якого отримав кредит у розмірі 249 787,85 грн з кінцевим терміном повернення до 08 квітня 2022 року. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є належна йому на праві власності квартира

АДРЕСА_1 .

21 лютого 2020 року право вимоги за даними кредитним та іпотечним договорами на підставі відповідних договорів перейшли до ТОВ «Мегаінвест сервіс» на суму 114 656,94 грн. Станом на момент відступлення права вимоги заборгованість не була простроченою.

Незважаючи на зазначені обставини та не отримавши вимогу

ТОВ «Мегаінвест сервіс» про усунення порушень і намір звернути стягнення на предмет іпотеки, 26 лютого 2020 року ТОВ «Мегаінвест сервіс» відчужило предмет іпотеки за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 .

Вважає, що він належним чином виконував свої зобов`язання за кредитним та іпотечним договорами, не мав простроченої заборгованості, не отримував від банку та/або ТОВ «Мегаінвест сервіс» будь-яких вимог, зокрема і письмової вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання, як це передбачено статтею 35 Закону України «Про іпотеку», а ТОВ «Мегаінвест сервіс» незаконно відчужило спірну квартиру на шостий день після набуття прав вимоги у ПАТ «Фідобанк» за кредитним та іпотечним договорами на користь ОСОБА_3 , яка є недобросовісним набувачем.

Зазначав, що 27 лютого 2020 року приватний виконавець Чулієв А. А. відкрив виконавче провадження на виконання заочного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2014 року у справі

№ 205/891/2014 про стягнення з ОСОБА_3 на користь

ТОВ «Мегаінвест сервіс» грошових коштів у розмірі 49 923,63 доларів США та примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А., про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Мегаінвест сервіс» грошових коштів у розмірі 5 000 000 грн.

За заявкою приватного виконавця Чулієва А. А. 09 червня 2020 року були проведені електронні троги, за результатами яких складено протокол

№ 484141, переможцем торгів визнано ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що зазначені електронні торги є незаконними, оскільки

ТОВ «Мегаінвест сервіс» не набуло права звернення стягнення на спірну квартиру, права її продажу третій особі ОСОБА_3 . Крім того, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27 березня 2020 року у справі № 759/5175/20 було вжито заходи забезпечення позову

ОСОБА_1 до ТОВ «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, скасування запису про реєстрацію права власності шляхом накладення арешту на квартиру та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно цього майна.Однак електронні торги були проведені всупереч зазначеній судовій забороні.

З урахуванням викладених обставин позивач просив суд визнати недійсними електронні торги, проведені 09 червня 2020 року ДП «Сетам», із реалізації спірної квартири; визнати недійсним протокол № 484141 проведення електронних торгів; визнати недійсним акт приватного виконавця про проведення електронних торгів, складений 07 липня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Чулієвим А. А., та витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 спірну квартиру, припинивши право власності ОСОБА_2 на це майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними електронні торги, проведені 09 червня 2020 року ДП «Сетам», із реалізації квартири, площею 46,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , лот № 422464.

Визнано недійсним протокол № 484141 та акт приватного виконавця про проведення електронних торгів із реалізації вказаної квартири.

Витребувано у власність ОСОБА_1 від ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , припинивши право власності ОСОБА_2 , запис про право власності № 37373867, внесений

17 липня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О. Г., та припинивши право власності ОСОБА_3 , запис про право власності № 35686384, внесений 26 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А., на підставі абз. 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 26 лютого 2020 між ТОВ «Мегаінвест сервіс» та ОСОБА_3 , є недійсним, оскільки його зміст суперечить положенням пункту 6 статті 3, статті 658 ЦК України, статей 12, 33, 35, 36, 38 Закону України «Про іпотеку», оскільки ТОВ «Мегаінвест сервіс» не набуло права звернення стягнення на спірну квартиру шляхом позасудового врегулювання, зокрема і не вправі було відчужувати предмет іпотеки на користь ОСОБА_3 . Факт направлення ПАТ «Фідобанк» на адресу ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, передбаченого умовами кредитного та іпотечного договорів, та отримання позивачем такого повідомлення суд вважав недоведеним належними та допустимими доказами у справі. За відсутності підтвердження належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Суд дійшов висновку, що через недотримання приватним виконавцем Чулієвим А. А. та ДП «Сетам» норм закону під час проведення електронних торгів та наявності судової заборони, а також у зв`язку із порушенням прав і законних інтересів позивача

ОСОБА_1 , пов`язаних із судовим захистом власних прав на спірну квартиру, проведені 09 червня 2020 електронні торги та складені за їх наслідками документи слід визнати недійсними. Ураховуючи, що спірна квартира вибула із володіння ОСОБА_1 не з його волі, на підставі недійсного правочину, укладеного 26 лютого 2020 року між ТОВ «Мегаінвест сервіс» та ОСОБА_3 , та у подальшому на підставі торгів, проведених

09 червня 2020 року ДП «Сетам» із порушенням чинного законодавства,

а ОСОБА_2 не є добросовісним її набувачем у розумінні положень частини першої статті 388 ЦК України, тому таке нерухоме майно підлягає витребуванню від ОСОБА_2 у власність позивача на підставі статей 387 388 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визнано недійсними електронні торги, проведені 09 червня 2020 року ДП «Сетам», із реалізації квартири площею 46,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , лот № 422464.

Витребувано у власність ОСОБА_1 від ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , припинивши право власності ОСОБА_2 , запис про право власності № 37373867, внесений 17 липня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О. Г., та припинивши право власності ОСОБА_3 , запис про право власності № 35686384, внесений 26 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А., на підставі абз. 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції в цілому дійшов правильного висновку про задоволення позову, однак розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , яка не була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що вона є добросовісним набувачем спірного майна. На момент придбання нею квартири з електронних торгів в реєстрі не було жодних обтяжень та арештів на це майно. Вважає, що арешт, накладений судом в межах розгляду справи № 759/5175/20, не є підставою для зупинення реалізації (торгів) арештованого майна в межах виконавчого провадження та для визнання торгів недійсними. Судами не встановлено,

а позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, які б підтверджували, чи відбулося порушення вимог порядку при проведенні електронних торгів, чи вплинули ці порушення на результати торгів, чи були порушені законні інтереси позивача під час проведення електронних торгів. Звертає увагу суду на зміст положення частини другої статті 388 ЦК України, яким передбачено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відзиви на касаційну скаргу

У грудні 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

У грудні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу від ДП «Сетам», в якому останнє посилалося на порушення судами норм матеріального та процесуального права та просило скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Слід зазначити, що вимога про скасування судових рішень може бути предметом касаційного оскарження шляхом подання касаційної скарги, а не відзиву на касаційну скаргу, і саме за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право ухвалити рішення, про яке просить ДП «Сетам» (положення статті 409 ЦПК України). З огляду на зазначене колегія суддів не бере до уваги наведені у цьому відзиві доводи.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 30 листопада 2022 року зупинено дію оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 квітня 2012 року ОСОБА_1 та ПАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у розмірі 249 787,85 грн з кінцевим терміном повернення до 08 квітня 2022 року. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором

ОСОБА_1 та ПАТ «Ерсте Банк» уклали договір іпотеки, предметом якого є належна позивачу на праві власності квартира

АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 21 лютого 2020 року права вимоги за даними кредитним та іпотечним договорами перейшли від ПАТ «Фідобанк» до ТОВ «Мегаінвест сервіс» у розмірі 114 656,94 грн.

Станом на момент відступлення ПАТ «Фідобанк» на користь ТОВ «Мегаінвест сервіс» прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами розмір заборгованості позивача складала: за тілом кредиту - 113 818,89 грн, за відсотками за користування кредитними коштами - 2 143,09 грн.

26 лютого 2020 року спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу було відчужено ТОВ «Мегаінвест сервіс» на користь ОСОБА_3

27 лютого 2020 року приватний виконавець Чулієв А. А. відкрив виконавче провадження у ЗВП № 61406861 на виконання заочного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2014 року у справі

№ 205/891/2014 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Мегаінвест сервіс» грошових коштів у розмірі 49 923,63 долара США та примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 19 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А., про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Мегаінвест сервіс» грошових коштів у розмірі 5 000 000,00 грн. Цього ж дня приватний виконавець виніс постанову про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_3 , зокрема і на спірну квартиру.

20 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до ТОВ «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними, скасування запису про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3 (справа № 759/5175/20).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27 березня

2020 року відкрито провадження у справі № 759/5175/20 та вжито заходи забезпечення позову, а саме накладено арешт на квартиру

АДРЕСА_1 та заборонено органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно цієї квартири до розгляду справи по суті.

Постановою державного виконавця Святошинського ВДВС у м. Києві Ковтуна В. В. від 01 квітня 2020 року у ВП № 61691159 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про обтяження № 37373956 на виконання зазначеної ухвали суду.

За заявкою приватного виконавця Чулієва А. А. від 18 травня 2020 про реалізацію спірної квартири на електронних торгах, 09 червня 2020 року

ДП «Сетам» проведено електронні торги, за результатами яких складено протокол № 484141 проведення електронних торгів за лотом № 422464, переможцем торгів визнано ОСОБА_2 із ціною продажу 727 530,00 грн.

07 липня 2020 року приватний виконавець Чулієв А. А. склав акт про проведення електронних торгів із реалізації спірної квартири на користь ОСОБА_2 , та липня 2020 року видано свідоцтво про право власності на квартиру.

17 липня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О. Г. прийнято рішення № 53186710 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 і внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 37373867.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо визнання недійсними електронних торгів

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої

статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок реалізації арештованого майна).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13 квітня

2016 року у справі № 6-2988цс15 та від 22 лютого 2017 року у справі

№ 6-2677цс16, головною умовою, яку повинні встановити суди при вирішенні питання про визнання прилюдних торгів недійсними, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Тобто для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК Українидержава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суд апеляційної інстанції правильно установив, що на належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 було звернено стягнення як на предмет іпотеки шляхом її продажу на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2020 року ТОВ «Мегаінвест сервіс» на користь ОСОБА_3 .

При цьому судами установлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося із порушенням норм Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналіз положень зазначених статей Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що право звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває лише у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. В іншому випадку іпотекодаржатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі.

Судами установлено, що станом на момент відступлення ПАТ «Фідобанк» на користь ТОВ «Мегаінвест сервіс» прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, 21 лютого 2020 року, розмір заборгованості позивача складав: за тілом кредиту - 113 818,89 грн, за відсотками за користування кредитними коштами - 2 143,09 грн. Доказів того, що зазначена заборгованість станом на 2020 рік була простроченою, матеріали справи не містять, враховуючи, що кінцевий термін наданого ОСОБА_1 кредиту закінчився 08 квітня

2022 року і вимоги банку про дострокове повернення кредиту матеріали справи не містять, а розмір залишку заборгованості в порівнянні з первісною сумою кредитування (249 787,85 грн) свідчить про часткове погашення боргу.

Факт невиконання або неналежного виконання позивачем умов кредитного та іпотечного договорів, зокрема прострочення сплати платежів, не було підтверджено під час розгляду справи судом першої інстанції та під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Отже, як на момент набуття ТОВ «Мегаінвест сервіс» прав кредитора та іпотекодержателя, так і на момент відчуження майна на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2020 року, після сплину лише п`яти днів з дня набуття ТОВ «Мегаінвест сервіс» прав іпотекодержателя, позивачем не було допущено невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, а тому ТОВ «Мегаінвест сервіс» не набуло права звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, подальше відчуження квартири, зокрема й на підставі оскаржуваних електронних торгів, проведених ДП «Сетам» 09 червня

2020 року, переможцем яких стала ОСОБА_2 , порушує права позивача ОСОБА_1 як власника спірного майна, яке вибуло із володіння поза його волею.

Крім того, судами установлено, що на момент передачі спірного майна на торги та на момент відчуження його на електронних торгах діяла судова заборона, накладена ухвалою Святошинського районного суду міста Києва

від 27 березня 2020 року у справі № 759/5175/20, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначена ухвала була виконана 01квітня 2020 року державним виконавцем Святошинського ВДВС у м. Києві Ковтуном В. В. у ВП № 61691159 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про обтяження спірного нерухомого майна за

№ 37373956.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Ураховуючи особливості мети забезпечення позову, суд розглядає заяву про забезпечення позову не пізніше двох днів з дня її надходження, примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику направляється судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову, відповідна ухвала суду підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (частина друга статті 153, частина перша, друга статті 157 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14 (провадження № 14-149цс18).

За таких обставин апеляційний суд, з`ясувавши, що на момент проведення оспорюваних електронних торгів від 09 червня 2020 року було забезпечено позов ОСОБА_1 в іншій справі (№ 759/5175/20) шляхом накладення арешту на спірну квартиру, дійшов обґрунтованого висновку про визнання спірних торгів недійсними за позовом позивача як заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушено цими торгами, і виданих за результатами цих торгів документів (протокол проведення електронних торгів та акт приватного виконавця про проведення електронних торгів) як похідних вимог від вимог про визнання недійсними електронних торгів.

Щодо витребування майна із чужого незаконного володіння

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦКУкраїни).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

ЦК України передбачені засади захисту права власності.

Зокрема відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК Україниправила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Такі ж права має законний володілець майна.

ЦК Українипередбачено серед способів захисту порушених прав віндикацію та реституцію.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦКУкраїни. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК Українивитребування майна власником від добросовісного набувача можливе за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Положення статті 388 ЦК Українизастосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їх волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Установивши, що квартира АДРЕСА_1 вибула із власності ОСОБА_1 поза його волею, на підставі електронних торгів, проведених з порушенням прав позивача та за наявності судової заборони на відчуження майна, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, для витребування квартири із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про неможливість витребування майна з огляду на положення частини другої статті 388 ЦК України, якою передбачено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, є помилковими.

Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 640/14276/17, від 08 грудня 2022 року у справі

№ 352/1690/16.

Дійшовши висновку про недійсність оскаржуваних електронних торгів

від 09 червня 2020 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування положення частини другої статті 388 ЦК України.

Щодо оцінки добросовісності набувача спірного майна

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (близькі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). Вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність насамперед набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (близькі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (підпункт 6.45 пункту 6)).

Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто така, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (близькі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (підпункти 7.15, 7.16 пункту 7), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (підпункт 6.46 пункту 6)).

Не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо вона знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61)).

Під час розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_2 придбала спірну квартиру під час дії встановленої судовим рішенням заборони на її відчуження.

Як покупець спірного нерухомого майна на електронних торгах,

ОСОБА_2 повинна була розуміти ризики, які несе, та пересвідчитися у відсутності обтяжень на квартиру, яку вона купує, з урахуванням того, що відомості про заборону відчуження спірної квартири, накладену ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27 березня 2020 року, були наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на період проведення електронних торгів, суд таку заборону не скасовував, вказана інформація є у вільному доступі. Також ОСОБА_2 не перевірила факт наявності зареєстрованих у спірній квартирі осіб - позивача, наявність судових спорів з приводу вказаного нерухомого майна.

Така поведінка ОСОБА_2 , як покупця спірної квартири, свідчить про недобросовісність вчинених нею дій щодо придбання квартири, належної позивачу, з електронних торгів, які визнані судом недійсними.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем у розумінні статті 388 ЦК України, а відтак висновок суду про витребування майна з чужого незаконного володіння повністю узгоджується із встановленими обставинами справи, є законним та не спростований відповідачем.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про добросовісність відповідача як набувача спірного майна.

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно на момент придбання нею майна не містив відомостей щодо його обтяження, спростовуються інформацією з цього реєстру, відповідно до якої 01 квітня 2020 року було проведено державну реєстрацію обтяження майна шляхом його арешту на підставі постанови державного виконавця Святошинського ВДВС у м. Києві Ковтуна В. В.

від 01 квітня 2020 року на виконання зазначеної ухвали суду про забезпечення позову (а. с. 71, т. 1).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Рішення суду першої інстанції Верховний Суд не переглядав, оскільки його скасовано судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення,

а постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року - без змін.

Поновити дію рішення Святошинського районного суду міста Києва

від 01 грудня 2021 рокута постанови Київського апеляційного суду

від 03 серпня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта