№ 759/13519/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 759/13519/21

провадження № 61-1009св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року у складі судді Шум Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення половини грошових коштів, внесених на погашення боргу, в розмірі 834 000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 02 березня 2013 року він та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року розірвано.

Під час перебування у шлюбі ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира). Купівля квартири була здійснена за грошові кошти, отримані ним 27 червня 2013 року у борг у ОСОБА_3 у розмірі 60 000,00 дол. США, що було еквівалентно 480 000,00 грн. Вказані кошти він зобов`язався повернути до 27 червня 2017 року.

Пояснив, що 27 червня 2013 року ним було укладено попередній договір, за яким сторони зобов`язалися у термін до 27 січня 2014 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Попередній договір було укладено за згодою дружини покупця - ОСОБА_2

31 березня 2014 року він придбав вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу. Згідно з пунктом 17 договору купівлі-продажу, цей договір укладається за згодою дружини покупця - ОСОБА_2 , викладеної у формі нотаріальної заяви від 21 травня 2013 року.

Також позивач вказував, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року у справі № 369/7576/16-ц визнано за ОСОБА_2 право власності на частину на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Постановою Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , та ухвалено в цій частині нову постанову, якою визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року постанову Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року у частині визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , скасовано. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року у вказаній частині вимог залишено в силі.

В ході розгляду вказаної справи судами було встановлено факт того, що квартира АДРЕСА_1 , була придбана в інтересах сім`ї та за кошти, отримані ОСОБА_1 у борг, що підтверджується розпискою від 27 червня 2013 року.

Позивач також зазначив, що у встановлений у розписці термін кошти, взяті ним в борг, повернуті не були, у зв`язку з чим ОСОБА_3 звернувся до суду з відповідним позовом, за результатами розгляду якого рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 у цивільній справі № 759/3237/18 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 1 668 000,00 грн.

Посилаючись на те, що грошові кошти бралися ним в борг у період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 для придбання квартири, а повернуті ним одноособово у квітні 2021 року, позивач вважав, що половину цих коштів повинна компенсувати відповідачка.

З урахуванням викладених обставин ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідачки на його користь половину грошових коштів, внесених на погашення боргу, в розмірі 834 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину боргу в розмірі 834 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року залишено без задоволення.

Не погодившись з заочним рішеннями Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18 січня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове про відмову у позові у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

17 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що02 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, після шлюбу дружина отримала прізвище « ОСОБА_2 ». Шлюб зареєстровано у відділі реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий № 222.

30 квітня 2013 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . У пункті 7 договору вказано, що продаж квартири вчиняється за 160 000 грн.

Згідно розписки від 27 червня 2013 року ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_3 в борг 60 000,00 дол. США, що було еквівалентно 480 000,00 грн. Вказані кошти ОСОБА_1 зобов`язався повернути ОСОБА_3 до 27 червня 2017 року.

Вказана розписка не містить відомостей щодо погодження питання про займ грошових коштів з ОСОБА_2

27 червня 2013 року ОСОБА_1 було укладено попередній договір, за яким сторони зобов`язалися у термін до 27 січня 2014 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Попередній договір було укладено за згодою дружини покупця - ОСОБА_2 .

31 березня 2014 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу за 502 278,56 грн. Згідно з пунктом 17 договору купівлі-продажу, цей договір укладається за згодою дружини покупця - ОСОБА_2 , викладеної у формі нотаріальної заяви від 21 травня 2013 року.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Також встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року у справі № 369/7576/16-ц, зокрема, визнано за ОСОБА_2 право власності на частину на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року у справі № 759/3237/18 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг в розмірі 1 668 000,00 грн.

Згідно розписки від 14 квітня 2021 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 60 000,00 дол. США на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 62 вказаної постанови погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , судами попередніх інстанцій встановлено, що отримані 27 червня 2013 року позивачем за договором займу грошові кошти в розмірі 60 000,00 дол. США використані в інтересах сім`ї - на придбання квартири АДРЕСА_1 .

При цьому суди, відповідно до частини другої статті 82 ЦПК України, послались на те, що існують судові рішення, в яких при розгляді справи № 369/7576/16-ц судами першої та касаційної інстанцій встановлено преюдиційний факт того, що отримані ОСОБА_1 в борг грошові кошти використані в інтересах сім`ї.

Однак, як вбачається із змісту рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року у справі № 369/7576/16-ц, судом першої інстанції не було достеменно встановлено факту того, що отримані 27 червня 2013 року ОСОБА_1 за договором займу грошові кошти в розмірі 60 000,00 дол. США використані в інтересах сім`ї - на придбання спірної квартири, а судом лише надана оцінка обставин справи за умови наявності певних підстав.

При цьому посилання судів на преюдиційність фактів, встановлених постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року, не є обґрунтованим, оскільки відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Інші докази, які б підтверджувалифакт того, що отримані 27 червня 2013 року ОСОБА_1 за договором займу грошові кошти в розмірі 60 000,00 дол. США використані в інтересах сім`ї - на придбання спірної квартири, суди попередніх інстанцій у мотивувальних частинах не зазначили та не оцінили, колегія суддів Верховного Суду наявність таких доказів в матеріалах справи не встановила.

Відповідачка ОСОБА_2 заперечує використання зазначених коштів ОСОБА_1 на придбання квартири АДРЕСА_1 , як і спростовую будь-яке інше їх використання в інтересах сім`ї.

При таких обставинах, оскільки позивачем не доведено, що грошові кошти, отримані ним 27 червня 2013 року за договором займу, були використані в інтересах сім`ї, суди першої та апеляційної інстанцій, безпідставно застосувавши принцип преюдиційності судового рішення, дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовною заявою сплатив судовий збір за одну майнову вимогу в розмірі 8 340,00 грн. Суд першої інстанції задовольнив позов. За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила 12 510,00 грн (150% від 8 340,00 грн). Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила 16 680,00 грн (200% від 8 340,00 грн).

З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує прийняті у справі судові рішення та ухвалює нове судове рішення про відмову у позові, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого відповідачкою за подання апеляційної скарги в сумі 12 510,00 грн та за подання касаційної скарги в сумі 16 680,00 грн, а всього - 29 190,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 29 190,00 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов