ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06червня 2024 року

м. Київ

справа № 759/13805/22

провадження № 61-15324св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - управління освіти Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 травня 2023 року

у складі судді Ключника А. С. та постанову Київського апеляційного суду

від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А. Білич І. М., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду

із позовом до управління освіти Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - управління освіти) про визнання незаконним

і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований, тим що 01 листопада 2017 року відповідно до наказу від 31 жовтня 2017 року № 1505-к управління освіти, молоді та спорту Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, правонаступником якого є управління освіти, її було призначено на посаду економіста економічної групи централізованої бухгалтерії управління освіти, молоді та спорту.

3. 13 березня 2018 року у неї народилась дочка, у зв`язку із чим

з 25 червня 2018 року до 12 березня 2021 року вона, згідно з наказом управління освіти від 29 травня 2018 року № 373-к, перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

4. Відповідно до наказу управління освіти від 09 вересня 2021 року

№ 127-к їй надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду згідно з медичним висновком

із 14 вересня 2021 року до 13 березня 2022 року.

5. Наказом управління освіти від 22 липня 2022 року № 44-к її звільнено

із займаної посади з 25 липня 2022 року на підставі пункту 83 частини першої статті 36 КЗпП України. Однак вона вважає цей наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, як такий що прийнятий всупереч вимог діючого законодавства.

6. У подальшому відповідач наказом від 24 листопада 2022 року № 78-к змінив підставу її звільнення на пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України - звільнення за прогул без поважних причин.

7. Вважає незаконним і наказ від 24 листопада 2022 року № 78-к, оскільки роботодавець змінив не формулювання, а підставу звільнення. Крім того первісний наказ про звільнення вичерпав свою дію, а його зміна суперечить принципу правової визначеності.

8. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ управління освіти від 22 липня 2022 року № 44-к про її звільнення; визнати незаконним та скасувати наказ управління освіти

від 24 листопада 2022 року № 78-к про внесення змін до наказу управління освіти від 22 липня 2022 року № 44-к; поновити її на займаній посаді

в управлінні освіти з 26 липня 2022 року; стягнути з управління освіти на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 26 липня 2022 року до дня ухвалення судового рішення про поновлення її на роботі.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 травня

2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, у позові відмовлено.

10. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що звільнення позивачки є законним, оскільки вона не заперечує факту відсутності на робочому місці із 14 березня 2022 року, а також не зазначає поважних причин невиконання посадових обов`язків у цей період. Перебуваючи за кордоном, позивачка фактично самоусунулася від виконання трудових обов`язків. Оскільки підстав до визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та відповідно поновлення її на посаді немає, тому відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

11. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня

2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сайко Ю. В., щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13. 25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня

2023 року.

14. Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у листопаді 2023 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця вказує те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 442/456/17, від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а, від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18, у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 676/2489/19,

від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20, від 25 січня 2023 року

у справі № 734/2607/20, від 13 лютого 2018 року у справі № 580/122/17,

від 20 лютого 2018 року у справі № 576/1724/17, від 20 лютого 2018 року

у справі № 679/761/15-а, від 27 лютого 2018 року у справі № 642/3284/17,

від 27 лютого 2018 року у справі № 227/2360/17, від 17 грудня 2018 року

у справі № 344/12315/16-а (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

16. Стверджує, що відповідачем не було вчинено жодних дій з метою встановлення причин її відсутності на робочому місці, а номер телефону, за яким їй телефонував роботодавець, їй не належить.

17. Вказує, що акти про її відсутність на роботі, з урахуванням дати їх складення, а також акт про вихід за її місцем проживання є сумнівними, оскільки за вказаною адресою вона не проживала, а роботодавець не оновлював інформацію про її місце проживання.

18. Додатково зазначає про відсутність у неї обов`язку повідомляти роботодавця про зміну свого місця реєстрації або проживання.

19. Звільнення її за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України

є протиправним, оскільки відповідач не отримав від неї письмових пояснень.

20. Стверджує, що її не було ознайомлено з посадовою інструкцією, не визначено обсяг обов`язків, завдань і функцій, а судами не досліджувалося питання чи могла вона дистанційно виконувати свою роботу, не перебуваючи на робочому місці.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

21. У грудні 2023 року управління освіти подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

22. Зазначає, що відповідач не порушив норм трудового законодавства при звільненні позивачки, оскільки її тривала відсутність на робочому місці була зафіксована при веденні щоденного обліку використання робочого часу.

23. У зв`язку з тим, що позивачка не з`являлася на роботі тривалий час, не відповідала на телефонні дзвінки, було здійснено вихід за адресою, вказаною нею в особовій справі, проте двері квартири ніхто не відчинив, про що оформлено відповідні акти.

24. Номер телефону, за яким намагалися зв`язатися працівники відповідача був вказаний позивачкою в особовій справ. Про те, що цей номер телефону їй не належить у позовній заяві та апеляційній скарзі позивачка не вказувала.

25. Крім того ОСОБА_1 проігнорувала свій обов`язок повідомити роботодавця про причини відсутності на робочому місці протягом 134 днів та соціальною гарантією у вигляді відпустки, передбаченої статтею 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», не скористалася.

26. Відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні, (блокуванні) (з подальшими змінами), затвердженого НаказомМіністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75, місто Київ не включено до цього переліку.

27. Доводи касаційної скарги, що робоче місце позивачки та її робочий час не визначено, вона не ознайомлена зі своїми завданнями та обов`язками

є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 працювала

в управлінні освіти із 01 листопада 2017 року, приходила на роботу, мала своє робоче місце, виконувала посадові обов`язки і отримувала заробітну плату.

Фактичні обставини справи встановлені судами

28. 01 листопада 2017 року відповідно до наказу від 31 жовтня 2017 року

№ 1505-к управління освіти, молоді та спорту Святошинської районної

в м. Києві державної адміністрації, правонаступником якого є управління освіти, призначило ОСОБА_1 на посаду економіста економічної групи централізованої бухгалтерії управління освіти, молоді та спорту.

29. Відповідно до наказу від 09 вересня 2021 року № 127-к

ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду з 14 вересня

2021 року до 13 березня 2022 року.

30. 30 червня 2022 року начальником відділу юридично-кадрового та організаційно-аналітичного забезпечення подано доповідну записку начальнику управління освіти, у якій зазначено, що працівник

ОСОБА_1 відсутня на робочому місці із 14 березня 2022 року, що підтверджено складеними актами. За наявним у відділі номером телефону зв`язку з нею встановити не вдалося, про причини своєї відсутності вона не повідомила.

31. Відповідно до актів, складених працівниками відповідача від 29 березня 2022 року № 12, від 29 квітня 2022 року № 35, від 26 травня 2022 року № 54, від 07 червня 2022 року № 62, за адресою, яку зазначено позивачкою

у особовій справі, двері квартири ніхто не відчинив.

32. Наказом управління освіти від 22 липня 2022 року № 44-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено позивачку із займаної посади 25 липня 2022 року відповідно до пункту 83 частини першої статті 36 КЗпП України.

33. 26 липня 2022 року за підписом начальника відділу юридично - кадрового та організаційно - аналітичного забезпечення та головного бухгалтера централізованої бухгалтерії, подано доповідну записку начальнику управління освіти, у якій зазначено, що відповідно до наказу від 22 липня

2022 року № 44-к «Про звільнення ОСОБА_1 », було нараховано всі суми, що належать працівникові, однак оскільки працівниця не з`явилася на робочому місці, прийнято рішення зберігати кошти, які їй належать, до її появи чи до появи її спадкоємців.

34. Наказом управління освіти від 24 листопада 2022 року № 78-к відповідач змінив підставу звільнення ОСОБА_1 на пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України (звільнення за прогул без поважних причин).

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

36. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

37. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

38. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

39. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

40. Згідно з трудовим законодавством працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві,

в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір

є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

41. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права

і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод

із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права

і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

42. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України

№ 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє дотепер.

43. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34 38 39 41-44 53 Конституції України.

44. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності,

а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав

і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб

із зазначенням строку дії цих обмежень.

45. 15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ (далі - Закон

№ 2136-ІХ) (тут і надалі в редакції на час винесення оспорюваного наказу), який визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

46. Частинами другою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43 44 Конституції України.

47. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом № 2136-ІХ.

48. У період дії воєнного стану допускається звільнення працівника

з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також

у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки (частина перша статті 5 Закону

№ 2136-ІХ).

49. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року, який набрав чинності 19 липня 2022 року, частину першу статтю 36 КЗпП України доповнено пунктом 83 наступного змісту: «підставою припинення трудового договору є відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль».

50. Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової

і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

51. Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один

з таких заходів стягнення догана або звільнення.

52. Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

53. Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок,

і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

54. Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються

з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.

55. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

56. Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити

з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

57. Закон № 2136-ІХ не скасовує норми КЗпП України щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця.

58. Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання поважності відсутності працівника на роботі, звільненого згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.

59. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

60. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

61. Суди встановивши, що позивачка після закінчення відпустки не вийшла на роботу 14 березня 2022 року, про причини своєї неявки управління освіти не повідомила, а спроби роботодавця з`ясувати причини відсутності позивачки на роботі шляхом здійснення телефонних дзвінків, відвідування останнього відомого місця проживання, не призвели до позитивного результату, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки позивачка не спростувала факту прогулу, а поважність причин її відсутності на робочому місці понад чотири місяці після завершення відпустки не доведена.

62. Представник позивачки в суді апеляційної інстанції повідомив, що ОСОБА_1 27 лютого 2022 року виїхала до Республіки Польща, де проживає дотепер.

63. Отже позивачка, будучи обізнаною про дату закінчення своєї відпустки у березні 2022 року, не звернулася до роботодавця із заявами про продовження відпустки чи необхідність організації дистанційної форми роботи та не повідомила роботодавця про зміну країни проживання.

64. Натомість відповідачем вживалися заходи для врегулювання ситуації, яка склалася, зокрема роботодавець упродовж чотирьох місяців очікував з`явлення ОСОБА_1 на роботі, працівники управління освіти намагалися зв`язатися з нею за наявними у їх розпорядженні адресою та номером телефону.

65. Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року в справі № 387/326/20 звертав увагу, що принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням правом для сторін трудових відносин, зокрема варто розуміти поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

66. Вочевидь не узгоджуються із принципом добросовісності у трудовому праві дії працівника, який упродовж чотирьох місяців не виходить на роботу, не повідомляє роботодавця про причини таких дій, зокрема зміну країни проживання, не висловлює наміру виконувати трудову функцію.

67. Щодо безпекової ситуації в Україні, то вона є приблизно однаковою для всіх працівників управління освіти, які виконують свої посадові обов`язки

в м. Києві.

68. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про те, що за встановлених у розглядуваній справі обставин,зміна роботодавцем формулювання причини звільнення, не є підставою для визнання такого звільнення незаконним. При цьому фактично як у первісному наказі від 22 липня 2022 року № 44-к, так і після внесення до нього змін наказом від 24 листопада 2022 року № 78-к, причиною звільнення позивачки була її тривала відсутність на робочому місці, поважність причин якої під час судового розгляду не доведена.

69. Також суди дійшли обґрунтованого висновку, що не може бути підставою до скасування оскаржуваного наказу, з урахуванням внесених

до нього змін, і відсутність доказів відібрання у ОСОБА_1 пояснень щодо причин порушення трудової дисципліни, оскільки матеріалами справи доведена відсутність реальної можливості у роботодавця отримати такі пояснення.

70. Водночас саме по собі невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами (див. постанову Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 243/8356/17).

71. Доводи касаційної скарги про те, що позивачці не визначено обсяг трудових обов`язків є надуманими, оскільки ОСОБА_1

із 01 листопада 2017 року працювала у відповідача. Крім того, у разі якщо їй був незрозумілим обсяг посадових обов`язків, вона мала можливість звернутися до роботодавця за відповідними роз`ясненнями.

72. Посилання позивачки на те, що відповідачем не було вчинено жодних дій з метою встановлення причин відсутності її на робочому місці спростовані дослідженими судами та належним чином оціненими доказами.

73. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення

ОСОБА_1 з урахуванням внесених у нього змін.

74. Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення позивачки на роботі відповідно немає підстав і для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

75. Порушення відповідачем норм трудового законодавства під час звільнення позивачки та вчинення дій, що містять ознаки дискримінації, не встановлено.

76. З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано відхилив, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявниці.

77. За встановлених обставин, висновки судів не суперечать узагальненим висновкам Верховного Суду викладеним у постановах від 30 січня 2019 року

у справі № 442/456/17, від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а,

від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, від 13 лютого 2019 року

у справі № 822/524/18, Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 676/2489/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20,

від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20, від 13 лютого 2018 року

у справі № 580/122/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 576/1724/17,

від 20 лютого 2018 року у справі № 679/761/15-а, від 27 лютого 2018 року

у справі № 642/3284/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 227/2360/17,

від 17 грудня 2018 року у справі № 344/12315/16-а, на які заявниця посилалася в касаційній скарзі.

78. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

79. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

80. Оскільки у задоволенні позову, апеляційної та касаційної скарг відмовлено, судові витрати понесені позивачкою відшкодуванню відповідачем не підлягають.

81. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення

із неправильним застосуванням норм матеріального права або

із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 травня

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня

2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников