ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року

м. Київ

справа № 759/13850/22

провадження № 61-4468св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: Державне підприємство «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки», Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрказа», Приватне підприємство «Юридична консалтингова фірма «Геровскі»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Київська міська рада, державний кадастровий реєстратор Федірко Марина Василівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Державного підприємства «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрказа», Приватного підприємства «Юридична консалтингова фірма «Геровскі» до ОСОБА_1 , треті особи: Київська міська рада, державний кадастровий реєстратор Федірко Марина Василівна, про скасування державної реєстрації, скасування запису в поземельній книзі

за касаційною скаргою Державного підприємства «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 липня 2023 року у складі судді Бабич Н. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року Державне підприємство «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки» (далі - ДНТЦ ЯРБ), Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрказа» (далі - ТОВ «Укрказа») та Приватне підприємство «Юридична консалтингова фірма «Геровскі» (далі - ПП «ЮКФ «Геровскі») звернулися до суду з позовом, у якому просили скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,143 га, кадастровий номер 8000000000:75:155:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену рішенням Державного кадастрового реєстратора Федірко М. В. (відділ у Корсунь-Шевченківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області) від 29 липня 2021 року; скасувати запис в Поземельній книзі, яка відкрита щодо державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0, 143 га за кадастровим номером 8000000000:75:155:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної рішенням Державного кадастрового реєстратора Федірко М. В. (відділ у Корсунь-Шевченківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області) від 29 липня 2021 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що формування земельної ділянки площею 0, 143 га, кадастровий номер 8000000000:75:155:0006, прямо впливає на право позивачів як співвласників будинку АДРЕСА_2 оформити користування цією земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування відповідного будинку.

У зв`язку з цим позивачі просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 07 липня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивачі не надали суду доказів порушення відповідачем їх суб`єктивних прав, що унеможливлює прийняття судом рішення про їх поновлення. Абстрактне твердження позивачів про те, що формування вказаної земельної ділянки прямо впливає на право позивачів як співвласників будинку АДРЕСА_2 оформити користування цією земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування відповідного будинку, без належного доведення, у чому саме полягає порушення прав чи законних інтересів позивачів на момент звернення до суду, є необґрунтованим та не заслуговує на увагу, а прийняття судом рішення на майбутнє є неприпустимим.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 21 лютого 2024 року апеляційну скаргу ДНТЦ ЯРБ залишив без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 липня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У березні 2024 року ДНТЦ ЯРБ подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підставою касаційного оскарження зазначило те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц та постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2023 року у справі № 804/7861/16, від 29 травня 2020 року у справі № 802/4133/15-а, від 14 лютого 2023 року у справі № 803/847/17, від 19 червня 2018 року у справі № 922/3655/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/210/18, від 25 жовтня 2019 року у справі № 921/99/18, від 18 лютого 2020 року у справі № 907/132/19, від 16 червня 2020 року у справі № 914/1101/19, від 23 червня 2020 року у справі № 910/14057/18, від 25 листопада 2019 року у справі № 150/300/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 204/9373/14-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 2-95/12, від 15 липня 2020 року у справі № 127/2061/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/4542/18;

суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України);

суд встановив обставини, що мать суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що позивачі є співвласниками будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 5 150,00 кв. м, та користувачами (ореднарями) земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:155:0042 і 8000000000:75:155:0044, що розташовані за вказаною адресою. Водночас позивачі не можуть оформити право оренди через здійснення 29 липня 2021 року державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:155:0006.

У травні 2024 року ТОВ «Укрказа» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

27 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 29 липня 2021 року державний кадастровий реєстратор Федірко М. В. (відділ у Корсунь-Шевченківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області) провів реєстрацію земельної ділянки площею 0,143 га, кадастровий номер 8000000000:75:155:0006, що за адресою: АДРЕСА_1 . Ця земельна ділянка належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Підставою для реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:75:155:0006 АДРЕСА_1 була технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель від 14 липня 2021 року, складена фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 на замовлення ОСОБА_3 .

Наказом Міністра юстиції України від 04 лютого 2022 року № 367/5 скасовано державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 2316871080000, загальна площа 10,5 кв. м, номер запису про право власності 41079505, форма власності приватна, власник - ОСОБА_1

ДНТЦ ЯРБ, ТОВ «Укрказа», ПП «ЮКФ «Геровскі» є співвласниками будинку АДРЕСА_2 .

02 квітня 2021 року ДНТЦ ЯРБ, ТОВ «Укрказа», ПП «ЮКФ «Геровскі» подали до Київської міської ради заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Рішення про надання такого дозволу прийняте не було.

23 червня 2022 року Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) через адміністратора дозвільного центру повернув ОСОБА_1 документи, додані до заяви від 15 грудня 2021 року № 50113-006530663-031-03, у зв`язку з тим, що право власності на нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , припинене на підставі наказу Міністра юстиції України від 04 лютого 2022 року № 367/5, про що зроблено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 07 лютого 2022 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.

У постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі № 372/3519/17 (провадження № 61-9176св19), від 11 липня 2022 року у справі № 759/132/20 (провадження № 61-1261св21) зазначено, що орган місцевого самоврядування за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має право вчинити лише такі дії: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову в його наданні з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16 (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробклення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Висновки про те, що отримання особою дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про її передання у власність чи у користування, викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 206/4712/17 (провадження № 14-96цс19).

У постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 520/15132/19 (провадження № 61-14687св20), від 25 листопада 2022 року у справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22) зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відмовляючи в задоволені цього позову, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачі не довели порушення своїх прав та інтересів наявністю державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,143 га, кадастровий номер 8000000000:75:155:0006, оскільки позивачі не надали жодного доказу щодо площі, меж та конфігурації земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування належного їм будинку. При цьому, суд звернув увагу позивачів, що державна реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,143 га, кадастровий номер 8000000000:75:155:0006 не може порушувати їх права чи інтереси тільки тому, що вони бажають отримати у власність чи користування земельну ділянку, в межах якої розташована вказана ділянка.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі.

Верховний Суд, оцінюючи спірні правовідносини, враховує і таке.

У постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до статті 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон № 3613-VI) Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно з частинами першою, четвертою та дев`ятою статті 9 Закону № 3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

У статті 16 Закону № 3613-VI встановлено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Згідно з частиною десятою статті 24 Закону № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону № 3613-VI постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок № 1051), який визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.

Згідно з пунктом 114 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: 1) поділу чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання; 2) коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі скасовується у разі, коли протягом одного року з дня здійснення такої реєстрації заявник не зареєстрував речове право на відповідну земельну ділянку з його вини.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2023 року у справі № 560/3765/18.

У цій справі апеляційний суд встановив, що позивачі не надали доказів звернення до державного реєстратора та повідомлення його про відсутність реєстрації речового права на земельну ділянку 8000000000:75:155:0006 за відповідачем і, відповідно, наявності підстав для скасування реєстрації ділянки в Державному земельному кадастрі.

У зв`язку з цим доводи скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки» залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов