Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
місто Київ
справа № 759/16282/14-ц
провадження № 61-11222св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа - Київська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Головачова Я. В., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , третя особа - Київська міська рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 23 січня 2015 року позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , третя особа - Київська міська рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що він є одним із співвласників 1/3 частини будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 1987 року, № 4-1818, укладеного з ОСОБА_3 . Інші частини будинку належать на праві спільної власності відповідачам.
Позивач просив визначити порядок користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння за зазначеною адресою, виділивши у користування ОСОБА_1 1/3 частину земельної ділянки із загальної площі земельної ділянки, що відповідно до рішення Виконкому Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 31 жовтня 1953 року № 1360 та акта від 20 листопада 1953 року, виготовленого старшим землевпорядником Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих Димою А. І. , складає: довжина - 35 м, ширина - 25, 72 м, площею 0, 09 га, згідно з даними міського земельного кадастру (код ділянки 75:279:015 та 75:279:016).
Стислий виклад заперечень відповідачів
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 проти позову ОСОБА_1 заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю. Зазначали, що запропоновані у висновку судової експертизи варіанти користування земельною ділянкою їх не влаштовують. Стверджували, що висновок експерта складений без недотримання норм матеріального права. Також зазначали, що експертом під час проведення експертного дослідження не враховано порядок користування спірною земельною ділянкою, який вже склався між співвласниками домоволодіння
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визначено порядок користування земельною ділянкою між ОСОБА_1 та співвласниками домоволодіння ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 за адресою: будинок АДРЕСА_1 , згідно з першим варіантом на підставі висновку експерта від 15 липня 2015 року № 2-15/07, за кадастровими номерами 75:279:015 та 75:279:015.
Суд виділив у користування співвласнику ОСОБА_1 1/3 частки земельної ділянки, площею 9/3 = 300, 00 кв. м, від загальної площі земельної ділянки, площею 0, 9 га, відповідно до рішення виконкому Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 31 жовтня 1953 року № 1360 та згідно з актом від 20 листопада 1953 року.
У сумісному користуванні співвласників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 залишено земельну ділянку, загальною площею 39, 3 кв. м, від загальної площі земельної ділянки, площею 0, 9 га, відповідно до рішення Виконкому Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 31 жовтня 1953 року № 1360 та згідно з актом від 20 листопада 1953 року, яка призначена для проходу співвласників та обслуговування будівлі.
Співвласникам ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 залишено в загальному користуванні земельну ділянку, площею 9 х 1/3 - 39, 3/4 х 3 = 300 - 29, 5 = 270, 5 кв. м, від загальної площі земельної ділянки, площею 0, 9 га, відповідно до рішення Виконкому Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 31 жовтня 1953 року № 1360 та згідно з актом від 20 листопада 1953 року, за кадастровими номерами: 75:279:015 та 75:279:015.
Лінію розділу земельної ділянки вирішено прокласти (додаток № 2 до висновку): від точки «1», яка розташована - кут фронтальної межі ( АДРЕСА_1) вздовж межі довжиною 4, 52 м до точки «2»; від точки «2» під кутом 90 град, довжиною 7, 86 м до точки «3»; від точки «3» паралельно стіні будинку, довжиною 1, 97 м до точки «4»; від точки «4» довжиною 2, 45 м до точки «5»; далі прокласти лінію згідно з розподілом будинку від точки «5» до точки «6»; від точки «6» під кутом 45 град до точки «7», яка розташована на відстані 1, 0 м від стіни будинку; від точки «7» паралельно стіні будинку довжиною 5, 58 м до точки «8»; від точки «8» до точки «9», яка розташована на тильній межі на відстані 10, 52 м від точки «10» кут тильної та правої межі.
Лінію розділу земельної ділянки вирішено прокласти (додаток № 2 до висновку): від точки «11», яка розташована на відстані 10, 23 м від точки «2», вздовж паркану до точки «13» кут будинку; далі вздовж стіни будинку до точки «15»; далі прокласти лінію згідно з розподілом будинку від точки «15» до точки «16»; від точки «16», довжиною 1, 5 м, до точки «17», яка розташована на відстані 1, 0 м від стіни будинку; від точки «17» паралельно стіні будинку довжиною 5, 13 м до точки «18»; від точки «18» довжиною 1, 75 м до точки «19», яка розташована на відстані 1, 0 м від стіни будинку; від точки «19» паралельно лінії забудови господарської будівлі довжиною 4, 41 м до точки «20»; від точки «20» до точки «21», яка розташована на тильній межі на відстані 8, 0 м від точки «27» - кут тильної та лівої межі.
Виділено ділянку загального користування - прохід та обслуговування стіни будинку в точках «13-16-17-18-26-25-23-22-12-13», площею 39, 3 кв. м, у межах: з точки «13» по стіні будинку до точки «16»; від точки «16», довжиною 1, 48 м до точки «17», яка розташована на відстані 1, 0 м від стіни будинку; від точки «17» паралельно стіні будинку довжиною 5, 13 м до точки «18»; від точки «18» паралельно стіні будинку до точки «26», яка розташована на відстані 1, 0 м від стіни будинку; від точки «26» паралельно стіні будинку на відстані 1, 2 м від неї до точки «25», яка розташована на відстані 1, 2 м від фасадної стіни будинку; від точки «25» паралельно стіні будинку до точки «23»; від точки «23» під кутом 90 град паралельно стіні будинку до точки «22», яка розташована на відстані 1, 2 м від точки «12»; від точки «22» під кутом 90 град до точки «12», яка розташована на відстані 1, 13 м від точки «13»; від точки «12» до з`єднання з точкою «13».
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що суд, дослідивши матеріали справи та висновок експерта, зробив висновок щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою відповідно до варіанта АДРЕСА_4, який, на переконання суду, є більш сприятливим для співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 , щодо порядку користування земельною ділянкою, площею 0, 09 га, відповідно до часток співвласників, що відповідають розміру їх ідеальних часток у власності на будинок з врахуванням порядку користування будинком, що склався на час дослідження та об`єднання часток співвласників ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , а саме: ОСОБА_1 - 1/3; ОСОБА_2 - 1/3; ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 (разом 1/3).
Пояснення та заперечення відповідачів до висновку експерта суд першої інстанції відхилив, оскільки відповідачі не ставили перед судом вимоги щодо усунення перешкод у користуванні ними земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самовільного будівництва ОСОБА_1 , відсутні рішення судів з цього приводу. Відповідачі не надали доказів до матеріалів справи, що комунікації з газопостачання, водовідведення, каналізації, які знаходяться на спірній земельній ділянці, унеможливлюють встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою за запропонованими експертом варіантами. А тому, суд вважав, що позов доведений та підлягає задоволенню частково, на підставі доказів наданих позивачем у справі, шляхом встановлення порядку користування земельною ділянкою згідно з першим варіантом розподілу.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_6 задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що суд першої інстанції не врахував фактичних обставин справи, вимог закону, не надав оцінку всім доказам у справі і дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки висновок експертизи від 15 липня 2015 року № 2-15/07 загалом за своїм змістом суперечить як вимогам закону, так і не відповідає інтересам сторін.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв`язку у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права, заявник зазначає, що:
- під час розгляду апеляційних скарг ним подавалися обґрунтовані заяви про відвід складу суду з підстав, визначених у пункту 4 частини першої статті 20 та частини другої статті 23 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року);
- апеляційний суд безпідставно призначив у справі повторну судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Київське бюро судових експертиз та досліджень» - Константа», всупереч запереченням заявника та проханню призначити судову експертизу до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз;
- в ухвалі на порушення вимог частини першої статті 144 ЦПК України 2004 року не зазначено строк проведення судової експертизи, що призвело до затягування розгляду справи апеляційним судом;
- апеляційний суд під час зупинення провадження у справі та проведення судової експертизи приймав нові докази, розглядав поза судовим засіданням клопотання;
- апеляційний суд ухвалив у справі рішення на підставі недопустимих доказів, припущень, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам;
- порушено принцип рівності та змагальності сторін;
- безпідставно прийнято нові докази, подані відповідачами до суду апеляційної інстанції;
- не враховано фактичні обставини, встановлені преюдиційним рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 квітня 2014 року у справі
№ 2-208/11.
Також заявник вважає, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема, правила статей 103 120 125 ЗК України, статей 318 319 ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_6 просили касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, оскаржуване судове рішення залишити без змін. Зазначають, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, натомість, на переконання ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з технічним паспортом, виготовленого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 належить 1/3 частки будинку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою 26 лютого 1987 року Р № Н-1818; ОСОБА_2 належить на праві власності 1/3 частки будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 06 липня 1985 року
№ 5ДН-10718; ОСОБА_5 - 1/6 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою 05 березня 2004 року № 6-933; ОСОБА_6 і ОСОБА_3 - по 1/12 часток кожному на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Качельніковим С. В. 06 березня 2005 року № 1449.
Будинок розташований на земельній ділянці (не приватизованій) загальним розміром 0, 12 га, однак між позивачем та відповідачами порядок користування цією земельною ділянкою не урегульовано, розмір частин земельної ділянки, що перебуває у користуванні кожного із співвласників будинку, не визначено, що призвело до виникнення спору з приводу користування цією земельною ділянкою, а саме реалізації права проходу, проїзду, прокладення мереж та забудови цієї земельної ділянки.
Рішенням Виконкому Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 31 жовтня 1953 року № 1360 надано земельну дільницю під забудову ОСОБА_9 в АДРЕСА_3 розмірі 0 , 09 га, зобов`язано старшого землевпорядника Райуправління відвести зазначену дільницю під забудову протягом десяти днів.
Згідно з актом від 20 листопада 1953 року, складеним старшим землевпорядником Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих Димою А. І. , встановлено, що розмір наданої в натурі земельної ділянки в АДРЕСА_3 ОСОБА_9 для будівництва жилого будинку, загальною площею 0, 09 га, в таких межах: довжина ділянки складає 35 м, ширина - 25, 72 м, що також відображено в генеральному плані садиби типового проєкту Б-101-1.
Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок (домоволодіння) АДРЕСА_1 , що зареєстрований в інвентаризаційній справі № 44626/1456, встановлено, що станом на 28 березня 1986 року площа земельної ділянки фактично становить 0, 1203 га. За технічними паспортами № 26779 встановлено, що станом на 1990 рік площа земельної ділянки фактично становить також 0, 1203 га: норма - в межах 0, 09 га та 0, 303 га - самозахват, а станом на 21 листопада 2003 року загальна площа земельної ділянки становить також 0, 1203 га.
Із зведеного плану земельної ділянки, зареєстрованого 22 липня 2008 року за № 16-24, встановлено, що загальна площа ділянки становить 0, 1205 га.
Під час розгляду справи призначено дві судові експертизи для з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, необхідні знання у відповідній сфері, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Перша експертиза проводилася на виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 25 березня 2015 року.
Згідно з висновком експерта від 15 липня 2015 року № 2-15/07 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи Українським центром судових експертиз встановлено порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , що відповідно до рішення виконкому Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 30 жовтня 1953 року № 1360 та акта від 20 листопада 1953 року, виготовленого старшим землевпорядником Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих Димовим А. І. , складає: довжина - 35 м, ширина - 25, 72 м, площею 0, 09 га, відповідно до часток співвласників домоволодіння, а саме: ОСОБА_1 - 1/3 частина, ОСОБА_2 - 1/3 частина, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 - по 1/12 частині та ОСОБА_5 - 1/6 частина, можливо за умови об`єднання часток співвласників ОСОБА_3 (1/12), ОСОБА_6 (1/12) та ОСОБА_5 (1/6).
Можливі варіанти визначення порядку користування спірною земельною ділянкою викладено в дослідницькій частині висновку та зображено на схемах додатків № 2 та № 3.
Зі змісту висновку встановлено, що експерт дійшов висновку, що розділити земельну ділянку (встановити порядок її використання) відповідно до часток співвласників домоволодіння із загальної площі земельної ділянки не є можливим.
Також експерт дійшов висновку, що можливо встановити порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 за умови об`єднання ідеальних часток співвласників, тому запропоновано два варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Апеляційним судом міста Києва 14 червня 2016 року у справі призначена повторна земельно-технічна експертиза.
Відповідно до висновку від 18 вересня 2017 року № SF/01/1607-09 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи «у зв`язку:
- з відсутністю даних (в системі координат, яка діяла станом на 1953 рік), визначити конкретне місце розташування земельної ділянки площею 0, 09 га, яка виділена рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів від 31 жовтня 1953 року та актом від 20 листопада 1953 року, складеним старшим землевпорядником Києво-Святошинської райради трудящих Димовим А. І., розміром 0, 09 га, довжиною 35 м, шириною 25, 72 м, в межах сучасної ділянки площею 0, 1343 га;
- наявністю невідповідності в документах, якими визначається, що частина житлового будинку, якою користується співвласник 1/6 частини ОСОБА_5 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою 05 березня 2004 року, ОСОБА_5 є спадкоємцем ОСОБА_11 , яка згідно з договором конкретного користування будинком АДРЕСА_1 від 25 вересня 1986 року користувалася квартирою АДРЕСА_4 не розташовується на земельній ділянці з кодом 75:279:016, площею 410, 34 кв. м;
- дуже малими ідеальними частками співвласників ОСОБА_12 та ОСОБА_3 , які в одиницях площі становлять по 75 кв. м;
- визначити порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 не вбачається за можливе».
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.
За правилом частини другої статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частина четверта статті 120 ЗК України передбачає, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Відповідно до вказаних норм визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Зазначені положення щодо користування власністю застосовуються і до майнових прав на майно (зокрема, права користування земельною ділянкою).
Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак, у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).
Частиною другою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням
Частиною другою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування та розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстави відсутні, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані висновки на підставі досліджених та оцінених доказів, щодо неможливості встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою. Позивач не довів належними та допустимими доказами можливість встановлення порядку користування земельною ділянкою за умови недопущення порушення прав та інтересів інших співвласників нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці.
Верховний Суд також виходить з того, що порядок користування земельною ділянкою може бути встановлений виключно в тій частині, що надана відповідно до чинного законодавства; суд позбавлений повноважень погоджувати й встановлювати порядок користування тією частиною ділянки, яка є самовільно або без достатніх підстав зайнятою.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом не в повному обсязі та неналежно встановлені обставини, які мають значення для справи, є помилковими, адже, розглядаючи справу та вирішуючи позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60 212 303 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховний Суд враховує, що переважно доводи заявника стосуються зміни оцінки тих доказів, оцінку яких здійснено судами першої та апеляційної інстанцій. Проте доводи касаційної скарги, що полягають у переоцінці доказів, не підлягають врахуванню, оскільки згідно з положеннями статті 400 ЦПК України такі процесуальні дії не належать до повноважень суду касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про те, що під час розгляду апеляційних скарг заявник подавав обґрунтовані заяви про відвід складу суду, не підлягають врахуванню Верховним Судом, оскільки ухвалами Апеляційного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та від 11 грудня 2017 року заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Волошиної В. М. та Слюсар Т. А. відхиленні у зв`язку з тим, що вони не ґрунтуються на вимогах закону. Верховний Суд врахував, що такі заяви зводяться до непогодження із процесуальними рішеннями суду під час розгляду апеляційних скарг та не свідчать про існування підстав для відводу суддів.
Доводи про безпідставне призначення апеляційним судом повторної судової земельно-технічної експертизи також відхилені Верховним Судом, оскільки відповідно до статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цим кодексом.
Під час підготовки розгляду справи апеляційним судом протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії: з`ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; з`ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами; вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи (стаття 301 ЦПК України 2004 року).
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції відповідно до статті 301 ЦПК України 2004 року наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, збирати та досліджувати докази, у тому числі призначати у справі проведення судових експертиз.
Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не врахував заперечення заявника щодо призначення у справі повторної судової експертизи, незазначення строку проведення експертизи відхилені Верховним Судом, оскільки зводяться до непогодження із таким процесуальним рішенням апеляційного суду, не підтверджують незаконність та необґрунтованість оскаржуваної постанови.
Твердження заявника, що під час зупиненого провадження у справі апеляційний суд приймав нові докази, розглядав поза судовим засіданням клопотання спростовані матеріалами справи, Верховним Судом не встановлено вчинення процесуальних дій судом під час зупиненого провадження у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права, що призвели до ухвалення у справі незаконного та необґрунтованого рішення.
Встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами. Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко