Постанова

Іменем України

15 червня 2023 року

місто Київ

справа № 759/17081/13-ц

провадження № 61-838св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Святошинського району міста Києва в інтересах держави,

відповідачі: Київська міська рада, ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складіСавченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Прокурор Святошинського району міста Києва в інтересах держави у порядку статті 45 ЦПК України (у редакції зі змінами станом на 2013 рік) у липні 2013 року звернувся до суду з позовом про:

- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 860/1916 щодо передання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, площею 0, 10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ;

- визнання недійсним державного акта від 17 червня 2010 року, серії ЯЖ № 912806, на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:75:670:0268);

- відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:670:0268, вартістю 358 040, 75 грн, за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради та зобов`язання ОСОБА_1 повернути на користь Київської міської ради спірну земельну ділянку.

Прокурор обґрунтовував позов тим, що рішенням від 09 липня 2009 року № 860/1916 Київська міська рада затвердила проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передала її ОСОБА_1 у приватну власність.

Зазначав, що спірна земельна ділянка відведена відповідачу з порушенням вимог частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України

(далі - ЗК України) щодо погодження проєкту відведення ділянки із природоохоронними органами та з порушенням частини другої статті 52 цього Кодексу, оскільки відповідно до форми 6-зем земельна ділянка належала до земель, які використовуються для відпочинку та інших відкритих земель, в тому числі зелених насаджень загального користування, тобто згідно зі статтею 51 ЗК України відносилася до земель рекреаційного призначення. Оспорюваним рішенням міської ради спірна ділянка без зміни її цільового призначення надана ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки не погоджувалося з контролюючими органами, проєкт відведення ділянки не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням від 20 січня 2014 року Святошинський районний суд міста Києва позов прокурора задовольнив частково.

Визнав незаконним і скасував рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 860/1916 «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ».

Визнав недійсним державний акт, серії ЯЖ № 912806, на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0268, площею 0, 10 га, на АДРЕСА_1 ,з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім`я ОСОБА_1 . Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 17 червня 2010 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 05-7-03760 на підставі рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 860/1916.

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути на користь Київської міської ради земельну ділянку, площею 0, 10 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0268, вартістю 358 040, 75 грн, що розташована на АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Суд першої інстанції зробив висновок, що спірна земельна ділянка відносилася до земель рекреаційного призначення, проте на підставі оспорюваного рішення міської ради віднесена до земель житлової та громадської забудови, проте зміна цільового призначення земельної ділянки в установленому порядку не проводилася. На переконання суду першої інстанції, оспорюване рішення міської ради суперечить актам цивільного законодавства, порушує право територіальної громади м. Києва на землю, тому підлягає визнанню незаконним. Врахувавши наведене, а також пріоритет суспільного інтересу над інтересом конкретної особи, суд першої інстанції визнав недійсним оспорюваний державний акт. Суд наголосив, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки комунальної власності у приватну власність та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно. Задоволення зазначеного позову приведе до відновлення прав територіальної громади м. Києва, тому немає потреби у додатковому визнанні права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою.

Постановою від 22 грудня 2022 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2014 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив прокурору в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що прокурор не довів факту віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель рекреаційного призначення, оскільки в матеріалах справи немає належної довідки

форми 6-зем та документа органу, уповноваженого законом на ведення статистичної звітності за цією формою. Прокурор не надав до суду доказів на підтвердження порушення Київською міською радою статті 118 ЗК України при вирішенні питання про надання ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки, яка відповідно до Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, належить до території садибної забудови. Також апеляційний суд врахував, що позбавлення права власності ОСОБА_1 , який добросовісно набув права власності на земельну ділянку, без будь-якої компенсації становитиме порушення приписів національного законодавства та норм міжнародного права, суперечитиме практиці Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Прокурор - перший заступник керівника Київської міської прокуратури 17 січня 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2014 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури, наполягаючи на тому, оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив, що:

- рішення суду апеляційної інстанції ухвалено без врахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 761/31121/14-ц

(провадження № 14-218цс18), у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року справі № 761/1554/13-ц (провадження № 61-3297зпв18), від 05 грудня 2018 року у справі № 761/11593/13-ц

(провадження № 61-17702св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 357/13718/16 (провадження № 61-48964св18), від 20 травня 2020 року у справі № 495/6080/17-ц (провадження № 61-1476св20), від 30 червня 2021 року у справі № 495/6082/17 (провадження № 61-1870св21), щодо застосування статей 20 21 52 ЗК України про порядок зміни цільового призначення земельної ділянки;

- суд апеляційної інстанції не дослідив докази, якими підтверджено належність спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, зокрема, довідку 6-зем, а також не врахував необхідність проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації та відсутність погодження проєкту землеустрою Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у квітні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратуризалишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2023 року справу № 759/17081/13-ц (провадження № 61-838св23) призначено судді-доповідачеві Мартєву С. Ю.

Ухвалою від 09 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 23 березня 2023 року № 379/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 759/17081/13-ц (провадження № 61-838св23) у зв`язку з обранням судді Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2023 року справу № 759/17081/13-ц (провадження № 61-838св23) призначено та 24 березня 2023 року передано судді-доповідачеві Погрібному С. О.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 854/1910 «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » затверджено проєкт землеустрою, розроблений Приватним підприємством «Шоп`як», щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0, 10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення міської ради ОСОБА_1 одержав державний акт, серії ЯЖ № 912806, на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0268, виданий 17 червня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі

за № 05-7-03760 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Право, застосоване судом

У пунктах «а», «б» частини першої статті 12 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (пункт 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проєкту приватизації земель.

У частині шостій статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п`ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до частин восьмої-десятої статті 118 ЗК України проєкт відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проєкт відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проєкт відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Прокурор Святошинського району міста Києва обґрунтовував поданий ним позов тим, що спірна земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, проте оспорюваним рішенням міської ради її надано ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Прокурор зазначав, що питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки не погоджувалося з контролюючими органами, проєкт відведення ділянки не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації та не погоджувався Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві.

Відповідно основним питанням, яке підлягало доведенню учасниками справи та з`ясуванню судами, є цільове призначення спірної земельної ділянки.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 ЗК України).

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (стаття 39 ЗК України).

Відповідно до статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (стаття 50 ЗК України).

У статті 51 ЗК України передбачено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

На підтвердження доводів про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення прокурор посилався на те, що згідно із земельно-кадастровою інформацією ця ділянка відведена ОСОБА_1 за рахунок земель зелених насаджень, що підтверджується формою 6-зем, у якій зазначено шифр рядка - 96, графа - 56.

До 01 січня 2016 року згідно з наказом Державного комітету статистики України від 05 листопада 1998 року № 377 «Про затвердження форми державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми № 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем)» (далі - Наказ № 377) встановлювалися форми звітів про розподіл земель, зокрема, за їх власниками, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності.

Відповідно до Звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності

(форма 6-зем) в рядку 96 зазначаються землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів, в графі 56 - землі, які використовуються для відпочинку, та інші відкриті землі, а саме землі зелених насаджень загального користування.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 357/13718/16 (провадження № 61-48964св18), на яку посилається заявник в касаційній скарзі, зазначено, що довідка 6-зем є документом, який включається до складу проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) під час його розроблення землевпорядною організацією. Довідка 6-зем - це певна частина вихідних даних для розроблення проєкту відведення земельної ділянки.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи немає форми державної статистичної звітності № 6-зем, затвердженої Наказом № 377, та іншого документа, виданого органом, уповноваженим законом на ведення статистичної звітності за цією формою. Документ, що міститься в матеріалах справи (а. с. 61), на переконання апеляційного суду, є виключно порівняльною таблицею щодо належності земельної ділянки, та цей документ не є довідкою 6-зем за формою, затвердженою Наказом № 377.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки форма державної статистичної звітності № 6-зем - це «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності». Проте, саме такого Звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності (форма 6-зем) у матеріалах справи немає, а земельно-кадастрова інформація на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , у сукупності з іншими письмовими доказами, не підтверджує віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 761/19884/15 (провадження № 61-19843св21).

Суд апеляційної інстанції правильно врахував, що у листах-погодженнях проєкту відведення земельної ділянки уповноважені державні органи не зазначили, що спірна земельна ділянка має рекреаційне призначення. Проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки погоджено з Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації), Київською міською санепідемстанцією, Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державною службою з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у висновку від 25 травня 2009 року № 09-0966-В зазначило, що спірна земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, за функціональним призначенням належить до садибної забудови.

Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке мало повноваження на погодження проєктів землеустрою на підставі рішення Київської міської ради від 15 липня 2004 року № 457/1867 «Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в місті Києві» та Положення про Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 26 грудня 2002 року № 221/381, у листі (висновку) від 29 травня 2009 року

№ 071/04-4-22/2841, зазначило, що земельна ділянка належить до міських земель, не наданих у власність чи користування. Відповідно до Генерального плану міста територія за функціональним призначенням належить до території садибної забудови. Об`єкти природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення відсутні, ділянка не відноситься до переліку зелених зон «Програми комплексного розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста», затвердженої рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381.

Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України у листі від 04 червня 2009 року № 22-1670/9 повідомила, що земельна ділянка не входить до історичних ареалів міста, перебуває за межами архітектурних і археологічних заповідників, архітектурних та археологічних охоронних зон і зон регулювання забудови. Пам`яток культурної спадщини на ділянці немає.

У висновку Київської міської санепідемстанції від 05 червня 2009 року № 601 зазначено, що відповідно до Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, територія за функціональним призначенням належить до території садибної житлової забудови. На території наявні поодинокі зелені насадження. Земельна ділянка не потрапляє до переліку зелених зон «Програми комплексного розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста», затвердженої рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381.

Висновком Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 червня 2009 року № 05-4663 погоджено проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Отже, державні органи, уповноважені на вчинення погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не зробили висновків про те, що спірна земельна ділянка має рекреаційне призначення. За висновками цих органів земельна ділянка, що передавалася у власність ОСОБА_1 , за її функціональним призначенням належала до садибної житлової забудови та не входила до переліку зелених зон м. Києва.

Верховний Суд також врахував, що прокурор Святошинського району міста Києва не скористався наданим йому нормами процесуального права повноваженням заявити клопотання про призначення судової експертизи з питань землеустрою, основним завданням якої є, зокрема, визначення відповідності зміни цільового призначення земельних ділянок та її затвердження вимогам земельного законодавства й іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування (пункт 7.1 глави 7 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що позивач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що спірна земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, а також того, що при переданні земельної ділянки у власність ОСОБА_1 було порушено норми законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неповністю дослідив обставини, які мають значення для вирішення справи, не підтвердилися.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 761/31121/14-ц (провадження № 14-218цс18), у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року справі № 761/1554/13-ц (провадження № 61-3297зпв18), від 05 грудня 2018 року у справі № 761/11593/13-ц

(провадження № 61-17702св18), від 20 травня 2020 року у справі № 495/6080/17-ц (провадження № 61-1476св20), від 30 червня 2021 року у справі № 495/6082/17 (провадження № 61-1870св21).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 761/31121/14-ц (провадження № 14-218цс18) зазначено, що прокурор обґрунтовував позов тим, що земельна ділянка знаходиться на території парку «Сирецький гай». Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам ЗК України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково, як встановив суд апеляційної інстанції, належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення.

У постановах від 28 березня 2018 року справі № 761/1554/13-ц (провадження № 61-3297зпв18) та від 05 грудня 2018 року у справі № 761/11593/13-ц (провадження № 61-17702св18) Верховний Суд встановив, що спірні земельні ділянки розташовані на території лісопарку «Сирецький гай» та зробив висновки про доведеність прокурором віднесення цих земельних ділянок до земель рекреаційного призначення.

У постановах від 20 травня 2020 року у справі № 495/6080/17-ц (провадження № 61-1476св20) та від 30 червня 2021 року у справі № 495/6082/17 (провадження № 61-1870св21) Верховний Суд зробив висновки про те, що відповідно до принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню. За обставинами зазначених справ № 495/6080/17-ц та № 495/6082/17 спірні земельні ділянки розташовані в смт Затока та відносяться до земель рекреаційного призначення, проте передані у власність з іншим цільовим призначенням - для ведення індивідуального дачного будівництва без зміни цільового призначення землі у встановленому законом порядку.

Проте у справі, що переглядається, прокурор не довів віднесення спірної земельної ділянки (станом на момент передачі її відповідачу) до земель рекреаційного призначення, що свідчить про відмінність фактичних обставин цієї справи та справ, наведених у касаційній скарзі, тому висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладені у зазначених у касаційній скарзі постановах, не є релевантними та не підлягали врахуванню судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.

Врахувавши фактичні обставини справи, що переглядається, Верховний Суд дійшов переконання, що доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.Інші доводи касаційної скарги в частині цільового призначення спірної земельної ділянкизводяться до непогодження з ухваленим судом апеляційної інстанції судовим рішенням, а також до вимоги здійснити переоцінку досліджених судом доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Щодо клопотання прокурора про розгляд справи за його участю

Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83,зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідного клопотання варто відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої апеляційним судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання першого заступника керівника Київської міської прокуратури про розгляд справи з участю прокурора відмовити.

Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак