Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 759/19779/18

провадження № 61-18696св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Київська міська рада, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко Ольга Валеріївна, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тути Інни Вікторівни на постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Київської міської ради (далі - КМР), Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Святошинська РДА), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко Ольга Валеріївна (далі - приватний нотаріус КМНО Гордієнко О. В.) про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення.

Позов мотивований тим, що позивач не може отримати свідоцтво про спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка є її бабусею, на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки в матеріалах спадкової справи відсутній оригінал документа, що підтверджує право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру. Святошинська РДА відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на ім`я померлої ОСОБА_3 , оскільки згідно зі статтею 24 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення), дублікат може видаватись винятково за заявою власника. При цьому у відмові зазначається, що спірна квартира приватизована на одну особу - ОСОБА_3 , яка померла. Документи, що засвідчують право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 існували, проте були втрачені та не можуть бути відновлені, оскільки власник помер. Для захисту своїх прав позивач змушена звернутись до суду з вищезазначеним позовом.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності у порядку спадкування за правом представлення після смерті ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що правовстановлюючі документи на спірну квартиру у позивача відсутні, проте вона входить до складу спадщини, оскільки на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 квартира належала спадкодавцю на праві власності, яке було зареєстроване відповідно до чинного на той час законодавства, а позивач є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину у відповідний строк та спосіб.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що оригінали правовстановлюючих документів на спірну квартиру не є втраченим, а знаходиться у третьої особи - ОСОБА_2 , який до того ж є спадкоємцем за заповітом. Враховуючи межі заявлених позовних вимог, і визначений позивачем склад учасників справи, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити спір по суті, оскільки нормами процесуального права не передбачено здійснення заміни відповідача і позовних вимог на стадії апеляційного розгляду справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково не прийняв до уваги факт належного повідомлення третьої особи ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки вся поштова кореспонденція направлялась йому за місцем реєстрації, проте зловживаючи своїми процесуальними правами та бажанням затягнути розгляд справи, він не отримував поштової кореспонденції суду.

Заявник зазначає, що заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 вказував, що спадкодавець склав заповіт на його користь, проте до нотаріуса він не звертався. Факт спільного проживання ОСОБА_2 не встановлений, а отже, він є таким, що не прийняв спадщини, тому наявність складеного на його ім`я заповіту у цій справі не має значення.

У грудні 2019 року надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 (бабуся позивача та третьої особи), що підтверджується актовим записом про смерть № 171 від 22 липня 2016 року, вчиненим Святошинським районним у місті Києві відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є позивач ( ОСОБА_1 ) та третя особа ( ОСОБА_2 ).

15 грудня 2006 року ОСОБА_3 склала заповіт на позивача, згідно з яким заповіла їй усе своє майно. Цей заповіт посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Зубченко Л. С., про що зроблено запис в реєстрі за №8044.

24 листопада 2009 року ОСОБА_3 склала заповіт на ОСОБА_2 , за умовами якого заповіла останньому усе своє майно. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богдасаровою О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1212 та внесений до спадкового реєстру, про що свідчить довідка № 44904639 від 29 серпня 2016 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, у позасудовому порядку не може оформити право на спадщину, а ОСОБА_2 спадщини не прийняв, оскільки у встановлений статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шестимісячний строк із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини не звертався, за місцем проживання спадкодавця він не мав зареєстрованого місця проживання, а відповідно не є таким, що прийняв спадщину.

Встановлено, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В. після отримання заяви про прийняття спадщини від позивача та перевірки спадкового реєстру, відкрив спадкову справу та вніс відповідну інформацію до спадкового реєстру, номер у спадковому реєстрі 59424952, що підтверджується Інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 29 серпня 2016 року № 44904629.

У зв`язку з відсутністю у позивача оригіналу документа, що підтверджує право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, 14 вересня 2017 року приватний нотаріус Гордієнко О. В. звернулась до КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за інформацією, що підтверджує право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 із зазначенням назви документа та його реквізитів.

Згідно з Інформаційною довідкою від 27 вересня 2017 року КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» вказана квартира зареєстрована на ім`я ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого 30 березня 1993 року, номер у реєстровій книзі - 1443.

11 квітня 2018 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Гордієнко О. В. із заявою, у якій просила звернутись до Святошинської РДА про видачу дубліката свідоцтва про право власності на житло (квартиру АДРЕСА_1 ), виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого в 30 березня 1993 року на ім`я померлої ОСОБА_3 .

Листом від 04 травня 2018 року Святошинська РДА відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого в 30 березня 1993 року на ім`я померлої ОСОБА_3 , оскільки у разі втрати або зіпсування свідоцтва про право власності на квартиру (будинок), жилі приміщення у гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі дублікат видається за письмовою заявою власника (співвласників) органом приватизації.

Листом від 19 червня 2018 року Святошинська РДА вдруге відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на вищевказану квартиру, зазначивши, що спірна квартира приватизована на одну особу (померлу ОСОБА_3 ).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що третя особа - ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, він є спадкоємцем за заповітом, зберігає правовстановлюючі документи на спірну квартиру.

Дійшовши висновку, що позивач звернулася з позовом до неналежного відповідача, належним відповідачем має бути спадкоємець ОСОБА_2 і що на стадії апеляційного розгляду справи відсутні повноваження здійснювати заміну відповідач, апеляційний суд вважав, що з цих підстав у позові необхідно відмовити.

З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Водночас згідно з частиною статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Предметом спору у цій справі є визнання права на спадкове майно, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не прийняв спадщину за заповітом, складеного на його користь спадкодавцем, у строки визначені ЦК України, а тому таке спадкування відбувається за законом.

Апеляційний суд указаного висновку не спростував, не з`ясував обставин та кола осіб, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , що має значення для визначення належних відповідачів у справі.

Без з`ясування указаних обставин та кола осіб, які прийняли спадщину, висновок апеляційного суду про те, що позов ОСОБА_1 пред`явила до неналежного відповідача є передчасним та необґрунтованим.

Отже, оскільки апеляційний суд у порушення вимог статей 229 263 352 367 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, зазначених обставин справи, вимог закону та оцінки доказів, тому оскаржуване судове рішення не може вважатись законними і обґрунтованими та підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, рішення апеляційного суду не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно з урахуванням суті спірних правовідносин з`ясувати чи прийняв ОСОБА_2 спадщину за заповітом у передбачений законом строк.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тути Інни Вікторівни задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. І. Усик

В. В. Яремко