Постанова

Іменем України

30 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 759/21930/21

провадження № 61-10334св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: Київська міська рада, Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представників ОСОБА_1 - адвокатів Кириченка Сергія Івановича, ОСОБА_6 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року, ухвалене у складі судді Миколаєць І. Ю., та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 03 липня 2009 року між ним та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб, під час якого у них народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження дитини він з дружиною та сином мешкали у квартирі АДРЕСА_1 . Місце проживання сина з народження зареєстровано за вказаною адресою.

Шлюб між ним та ОСОБА_5 розірваний рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року та у 2019 році ОСОБА_5 виїхала зі спірної квартири до м. Одеси, де проживає по теперішній час.

Спірна квартира не приватизована, в ній окрім ОСОБА_5 та їхнього сина ОСОБА_2 , також зареєстровані: ОСОБА_4 (батько ОСОБА_5 ) та ОСОБА_3 (неповнокровна сестра ОСОБА_5 ).

Вказував на те, що ОСОБА_3 у спірній квартирі зареєстрована за місцем проживання її матері. У шестимісячному віці її батько - ОСОБА_7 забрав її до себе і з того часу відповідач у спірній квартирі не проживала, жодного разу в ній не з`являлась, житлом у цій квартирі не цікавилася, ініціативи щодо визнання за нею права на проживання у ній після настання повноліття не проявляла, своїх речей у спірній квартирі не має, за комунальні послуги ані її батько, ані вона сама, починаючи з вісімнадцятирічного віку, не сплачували.

Про реєстрацію місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 відповідач знала, адже у шістнадцятирічному віці отримала паспорт громадянина України із записом про реєстрацію місця проживання у зазначеній квартирі.

Фактично спірна квартира перебуває у користуванні його малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Він як батько зобов`язаний дбати про захист прав, включаючи житлові умови його сина та утримувати квартиру в його помешканні з часу забезпечення захисту його сина права на житло у цій квартирі, у зв`язку з чим він 06 серпня 2021 року звернувся до відділу з питань реєстрації місця проживання Святошинської РДА із заявою про реєстрацію місця проживання у спірній квартирі разом з дитиною, але йому відмовлено у зв`язку з відсутністю згоди осіб, які офіційно зареєстровані в квартирі.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , внаслідок її відсутності в житловому приміщенні понад встановлені законом строки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог,суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надав належних доказів на підтвердження непроживання відповідачки у спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

При цьому суди визнали акт від 15 серпня 2021 року неналежним доказом, оскільки відсутні докази того, ким саме є особи, що підписали акт. Невстановленим є те, яким саме чином зазначені особи з точністю до одного місяця пам`ятають події 12 річної давності (від`їзд мешканця з квартири у березні 2010 року). Також, у сукупності з іншими матеріалами справи сумнівним є зазначення про проведення ремонту у квартирі (про факт здійснення якого зазначено у акті) на даний момент.

Також суд визнав поважними причини непроживання ОСОБА_3 у спірній квартирі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року представники ОСОБА_1 - адвокати Кириченко В. Л., Кириченко С. І. подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачка, за якою зберігалось право користування житлом до її повноліття як особи, місце проживання якої змінено батьком у період, коли вона в силу її віку була недієздатною, втратила це право, оскільки з настанням повноліття не вселилася до житла, не користувалася ним, не дбала про нього як про місце свого проживання та не прийняла на себе витрати щодо його утримання.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що актом від 15 серпня 2021 року сусіди, які мешкають у тому під`їзді, де знаходиться спірна квартира, стверджують, що ОСОБА_3 через півроку після народження забрав батько ОСОБА_7 та з того часу ОСОБА_8 у квартирі не з`являлась. Встановлення факту відсутності відповідача у житлі безпосередньо пов`язано з предметом позову. Цей факт не заперечується ані відповідачкою, ані її батьком - свідком. При цьому двоє з трьох осіб, що підписали акт, а саме ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , були присутні у судовому засіданні 25 січня 2022 року, їх особистості встановлені згідно з паспортами, надавали пояснення з попередженням про кримінальну відповідальність, попередньо склавши і підписавши присягу свідка, що містяться в матеріалах справи.

Суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 77 82 ЦПК України та помилково визнали акт про непроживання відповідачки без поважних причин неналежним доказом.

Суди попередніх інстанцій, визнаючи поважними причини непроживання ОСОБА_3 у спірній квартирі, врахували пояснення батька відповідачки про наявність конфлікту між позивачем, членами його сім`ї та відповідачкою, однак не врахували пояснення позивача про те, що він з ОСОБА_3 особисто не знайомий, ніколи її не бачив, а тому дійшли помилкового висновку про існування між ними конфлікту.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) та у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц (провадження № 61-46621св18), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 755/16152/16-ц (провадження № 61-11414св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 754/11532/19 (провадження № 61-10959св20), від 24 листопада 2021 року у справі № 755/13349/16-ц (провадження № 61-7294св19); необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св18).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з довідкою КП «ГІОЦ» від 28 вересня 2021 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

03 липня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_11 уклали шлюб, прізвище дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_12 .

Батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Відповідно до інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 серпня 2021 року, відомості про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відсутні.

Згідно з актом, складеним 15 серпня 2021 року ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 не проживає з березня 2010 року. ОСОБА_3 через півроку після народження у квартирі не з`являлась. З березня 2010 року у квартирі проживали ОСОБА_5 та її чоловік ОСОБА_1 ; ОСОБА_5 не проживає в квартирі з березня 2019 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до закінчення ремонту зазначеної квартири тимчасово проживають у батьків ОСОБА_14 .

Відповідно до акта обстеження умов проживання, складеного працівниками Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Служби у справах дітей та сім`ї 13 серпня 2021 року, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що умови проживання незадовільні, брудно, стійкий неприємний запах. Зі слів ОСОБА_1 , дитина - ОСОБА_2 проживає за іншою адресою з 2017 року.

Згідно з рахунком-повідомленням за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 01 серпня 2021 року наявна заборгованість за житлово-комунальні послуги.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Частина перша статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20), від 02 грудні 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 (провадження № 61-10243св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 645/7374/18 (провадження № 61-10094св20).

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Указана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19).

Установивши, що позивач не надав належних доказів на підтвердження непроживання відповідачки у спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково визнали акт про непроживання відповідачки без поважних причин неналежним доказом, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представників ОСОБА_1 - адвокатів Кириченка Сергія Івановича, ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник