Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 759/22943/21

провадження № 61-4855св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року у складі судді Горбенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся о суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням та виселення.

Позов мотивований тим, що відповідно до ордеру на жиле приміщення серії № 1043 від 04 липня 1992 року, виданого на підставі розпорядження виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів, ОСОБА_1 отримав у користування службове житло - однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 16,56 кв. м. Відповідно до вказаного ордеру у графі «склад сім`ї»: наймач - позивач ОСОБА_1 , син - ОСОБА_3 та дружина - ОСОБА_5

28 липня 1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено шлюб, від якого народилося двоє дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Указаний шлюб розірвано 29 серпня 2003 року (актовий запис № 823). Тому станом на час подання позову ОСОБА_2 не є членом сім`ї наймача. Вона не проживає в квартирі понад три роки, зі слів сусідів створила нову сім`ю та проживає з іншим чоловіком.

Сини ОСОБА_3 і ОСОБА_4 чинять позивачу перешкоди у користуванні житловим приміщенням, ображають його, неодноразово завдавали тілесних ушкоджень. Також посилався на те, що протягом тривалого часу в квартирі також не проживає молодший син - ОСОБА_4 , а від сусідів йому відомо, що старший син - ОСОБА_3 також систематично та надовго залишає місце свого постійного проживання, вживаючи алкогольні напої та наркотичні речовини, що підтверджується актами про встановлення факту не проживання.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року було задоволено його позов щодо вселення його у житлове приміщення з наданням комплекту ключів від вхідних дверей квартири, зобов`язано відповідачів не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, добровільно зазначене рішення суду відповідачі не виконують, тому він вимушений звернутися до суду з цим позовом.

Просив суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та виселити їх без надання іншого житла.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та їх виселення.

Суд першої інстанції виходив з того, що виселення колишніх членів сім`ї, у зв`язку з припиненням сімейних відносин з власником квартири, не позбавляє останніх права користування займаним приміщенням та не є підставою для виселення з цього жилого приміщення. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідачі руйнують чи псують жиле приміщення, використовують його не за призначенням або систематично порушують правила співжиття. Позивач сам зазначає в позові, що відповідачі тривалий час не проживають в спірній квартирі, що суперечить іншим його доводам про факти систематичного порушення правил співжиття визначених статтею 116 ЖК України. Інших доказів щодо фактів, які покладені в обґрунтування позову позивачем до суду не надано.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року змінено, викладено мотивувальну частині рішення в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення не було взято до уваги, що вказане житлове приміщення надавалося ОСОБА_1 як службове житло на час роботи в ЖКК ДСК-3. При зверненні до суду з позовною заявою позивач не надав доказів та не повідомив суду правовий статус спірного житлового приміщення, що унеможливлює здійснення перевірки правомірності звернення до суду з вимогами в частині виселення відповідачів. Крім того, слід визнати помилковими посилання суду першої інстанції в рішенні як правового обґрунтування доводів позивача на положення статей 405 406 ЦК України, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності позивачу у справі.

Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що звертаючись з позовом ОСОБА_1 заявив взаємовиключні вимоги щодо відновлення його порушених прав - визнання осіб такими що втратили право користування спірним житлом та виселення. Позивач ставить питання про виселення осіб, які фактично в спірній квартирі не проживають.

Посилаючись на положення статті 116 ЖК УРСР, позивач належних та допустимих доказів на підтвердження обставин систематичного порушення відповідачами правил співжиття, які роблять неможливим для нього проживання з ними в одній квартирі не надав, як і доказів того, що раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтування правових підстав відмови щодо інших підстав, за яких суд першої інстанції вважав за необхідне відмовити позивачу у задоволенні вимог щодо визнання осіб такими, що втратили право користування та виселення (з урахуванням норм ЦК України СК України). Тому враховуючи пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України судове рішення підлягає зміні з зазначених підстав шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.

Аргументи учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення судів скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що він довів належними та допустимими доказами факт не проживання відповідачів у спірному жилому приміщенні строком - понад шість місяців згідно статті 71 ЖК України. Суди не відхилили його письмові докази (два акти про не проживання відповідачів № 31 від 10 березня 2021 року та № 214 від 29 вересня 2021 року) та не спростували їх, що свідчить про їх належність та допустимість. Він пояснював судам відомі йому причини відсутності відповідачів за місцем проживання протягом понад шість місяців: відсутність колишньої дружини ОСОБА_1 пояснюється створенням нею нової сім`ї та переїздом до нового чоловіка на інше місце проживання. Стосовно інших відповідачів - їхня відсутність обумовлена вибуттям з місця реєстрації на невідоме йому інше місце проживання. Чинне законодавство не вимагає від нього встановлення точного місця проживання відповідачів. До предмету доказування у цьому випадку входять докази, які доводять факт безперервної відсутності відповідачів за місцем свого проживання у конкретний період. Такі докази ним було надано, однак суди не надали їм належної оцінки. За таких обставин суди безпідставно відмовили йому у визнанні відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК України.

У позові, як на доказ «систематичного порушення правил співжиття» (згідно вимог статті 116 ЖК України) він зазначав, що факт вчинення йому перешкод у користуванні житловим приміщенням відповідачами було встановлено в судовому порядку. Відповідачі відмовилися добровільно виконувати рішення суду, що свідчить про факт систематичного та триваючого порушення (яке триває на час подання касаційної скарги). Відмовляючи йому у задоволенні позовної вимоги про виселення суди не взяли до уваги, що передбачені статтею 116 ЖК України заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання - це застарілі (архаїчні) способи впливу на наймача, які на сьогодні не застосовуються. Таким чином обставини в частині «систематичних порушень відповідачами правил співжиття» є преюдиційними фактами. Окрім цього, як на підставу неможливості проживання з відповідачами у одному приміщенні він також посилався на факт заподіяння йому тілесних ушкоджень ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (докази звернення до правоохоронних органів наявні у матеріалах справи), а також на невідповідність займаної площі кількості зареєстрованих осіб та факт розірвання шлюбу з ОСОБА_2 .

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19).

Ухвалою Верховного Суду від 21вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі ордеру серії № 1043 від 04 липня 1992 року надано службове житлове приміщення - квартира АДРЕСА_2 .

Згідно відповіді КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за № 062/14 -5038(И-2020) від 25 травня 2020 року реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 відсутня.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року у справі № 759/13365/20 задоволено позов, вселено ОСОБА_1 у житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з наданням комплекту ключів від вхідних дверей квартири; зобов`язано ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На час звернення до суду з цим позовом матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що рішення суду у справі № 759/13365/20 виконано.

За вказаною адресою зареєстровані відповідачі, але не проживають, що підтверджується копіями актів ЖЕД № 4 (а.с.18-19)

Згідно акту № 31 від 10 березня 2021 року, який складеним майстром житлово-експлуатаційної дільниці № 4 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» Золотарською С. В., на підставі заяви ОСОБА_1 який зареєстрований, але не проживає за адресою АДРЕСА_1 , була обстежена указана квартира на предмет проживання в ній ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Під час обстеження та зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на момент обстеження дійсно не проживають за зазначеною адресою, але зареєстровані.

Згідно акту № 214 від 24 вересня 2021 року, складеному майстром житлово-експлуатаційної дільниці № 4 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», під час обстеження та зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент обстеження дійсно не проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК України).

У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено «аналіз статей 71 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, справа №490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18».

Якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення (частина перша статті 116 ЖК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

У справі, що переглядається:

при зверненні з позовом в частині вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, позивач зазначав, що відповідачі тривалий час, понад строки встановлені у статті 71 ЖК України, не проживають в спірній квартирі, надав суду акти, складені керуючою компанією з обслуговування житлового фонду, що на момент обстеження та зі слів сусідів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 дійсно не проживають за зазначеною адресою;

апеляційний суд змінив мотиви ухвалення рішення судом першої інстанції, протепри вирішенні позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, послався лише на взаємовиключність вимог позивача щодо визнання осіб такими, що втратили право користування житлом на підставі статті 71 ЖК України та виселення на підставі статті 116 ЖК України, при цьому так само доводи позивача в наведеній частині не дослідив, наданим ним відповідним доказам належної оцінки не надав, не з`ясував часу відсутності відповідачів в жилому приміщенні та причин їх не проживання в ньому.

За таких обставин постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів в частині відмови у задоволенні вимог позивача про виселення на підставі статті 116 ЖК України та відхиляє доводи касаційної скарги щодо преюдиційного значення в цій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року у справі № 759/13365/20 про вселення ОСОБА_1 до спірної квартири та зобов`язання відповідачів не чинити йому перешкод у користуванні нею, оскільки встановлена у наведеній справі обставина, що відповідачі чинять йому перешкоди в користуванні спірною квартирою, як і факт не виконання рішення відповідачами у добровільному порядку, не є підставами для ухвалення судового рішення про їх примусове виселення на підставі частини першої статті 116 ЖК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного оскарження, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині судові рішення належить залишити без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірною квартирою скасувати.

Передати справу № 759/22943/21 в зазначеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині заочне рішення Святошинського районного суду м. Києвавід 01 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної постанова Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук