Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 759/2627/13-ц

провадження № 61-22185св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Святошинського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа -Державне підприємство «Український науково-дослідницький і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Стрижеуса А. М., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2012 року прокурор Святошинського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Державне підприємство (далі - ДП) «Український науково-дослідницький і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості», про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , який був генеральним директором ДП «Державний реєстр систем сертифікацій» згідно з наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 06 червня 2008 року № 212-к, вчинив службову недбалість, якою було заподіяно істотну шкоду державним інтересам на загальну суму 143 000 грн.

Вказував, що 01 липня 2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Продакт - Люкс» було укладено договір про надання юридичних послуг № 8 на загальну суму 78 000 грн, відповідно до якого ТОВ «Продакт - Люкс» взяло на себе зобов`язання, починаючи з 01 липня 2008 року по 31 серпня 2008 року надавати ДП «Державний реєстр систем сертифікацій» юридичні послуги, а останнє, у свою чергу, зобов`язалося приймати і оплачувати послуги в порядку і розмірах, передбачених цим договором. Відповідачем було підписано акт приймання-передачі робіт по договору про надання юридичних послуг, відповідно до якого кошти у сумі 78 000 грн були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ «Продакт - Люкс», хоча в дійсності послуги підприємству надані не були.

Окрім того, 01 вересня 2008 року між відповідачем та ТОВ «Сінук-ексім» укладено договір про надання юридичних послуг № 19 та додаткову угоду до нього на загальну суму 65 000 грн, згідно з якими ТОВ «Сінук-ексім» взяло на себе зобов`язання, починаючи з 01 серпня 2008 року надавати ДП «Державний реєстр систем сертифікацій» юридичні, інформаційні та консультаційні послуги, а останнє, у свою чергу, повинно приймати і оплачувати дані послуги у порядку та розмірах, визначених договором. ОСОБА_1 було підписано акт здачі-прийняття та акт приймання-передачі відповідно до вказаного договору, кошти у сумі 65 000 грн були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ «Сінук-ексім», хоча в дійсності вищевказані послуги також не були надані підприємству.

Зазначав, що вказані порушення були встановлені Контрольно-ревізійним управлінням у м. Києві під час проведення перевірки фінансово-господарської діяльності ДП «Державний реєстр системи сертифікації» за період з 01 січня 2008 року по 01 липня 2010 року та відображені в акті від 13 вересня 2010 року № 072-30/1414.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2012 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, закрито. Звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію».

Посилаючись на частину другу статті 36 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час звернення до суду), в якій зазначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою, на те, що органом управління ДП «Державний реєстр систем сертифікацій» є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, а також на наявність порушень економічних інтересів держави внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 , зазначав про наявність підстав для звернення прокурора до суду.

Ураховуючи наведене, прокурор просив суд стягнути з ОСОБА_1 на корись держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України кошти у розмірі 143 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року у складі судді Величко Т. В. позов прокурора Святошинського району м. Києва, в інтересах держави, в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави та у даній справі суб`єктом владних повноважень є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, у якого наявні повноваження щодо звернення до суду з позовом про стягнення коштів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу керівника Київської місцевої прокуратури № 8 задоволено.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судове рішення мотивовано тим, що на час подання позову у прокурора були повноваження на здійснення представництва держави у суді, ним належно обґрунтоване таке представництво, а судом, при відкритті провадження у справі, була надана належна правова оцінка обґрунтуванням прокурора щодо необхідності звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не повідомив його про дату та час розгляду справи, чим порушив його право на судовий захист.

Крім того, посилається на те, що суд першої інстанції правильно залишив позовну заяву прокурора без розгляду, оскільки Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та ДП «Український науково-дослідницький і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» могли самі звернутися до нього способом, проте цього не зробили та не надавали прокурору повноважень на захист своїх інтересів. Вважає, що прокурор не обґрунтував належним чином свого представництва держави в суді.

Відзив на касаційну скаргу учасниками процесу до суду подано не було.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року призначено до розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої й другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги його висновків не спростовують.

Відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно з пунктом 3 частини першої статі 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частина друга 2 статті 129 Конституції України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

У частині третій статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави»

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Cуд неодноразово звертав увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У частині четвертій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Вказані висновки містяться в постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року в цивільній справі № 648/2821/18 (провадження № 61-8684св19) та правильно були взяті до уваги судом апеляційної інстанції.

Встановивши, що правонаступником ДП «Державний реєстр систем сертифікацій» є ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості», засновником якого, в свою чергу, є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, проте воно не вживає жодних заходів щодо відшкодування завданої відповідачем шкоди державі та прокурор обґрунтував цим свій позов, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що це є підставою для здійснення прокуратурою представництва інтересів органу відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а суд першої інстанції помилково залишив без розгляду поданий прокурором Святошинського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи та надавши їм належну правову оцінку, врахувавши обставини справи та взявши до уваги норми Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» ЦПК України, що діяли станом на час звернення прокурора з позовом, те, що провадження у справі було відкрито ще 22 лютого 2013 року, під час якого судом з`ясовано обставини щодо наявності у прокурора підстав та повноважень для звернення з таким позовом, дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції, застосувавши пункт 2 частини першої статті 257 ЦПК України, помилково та передчасно залишив позов без розгляду, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Суд апеляційної інстанції правильно послався на те, що з часу відкриття у 2013 році провадження у справі протягом семи років судом вчинялись процесуальні дії щодо розгляду справи, досліджувались та витребовувались матеріали і докази по справі, заслуховувались пояснення сторін та лише у 2019 році судом виявлено відсутність повноважень у прокурора на ведення даної справи, проте, станом на 2013 рік, прокурор мав право та відповідні повноваження на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про відшкодування шкоди.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не повідомив його про дату та час розгляду справи, чим порушив його право на судовий захист, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд здійснив передбачені ЦПК України заходи щодо повідомлення його про розгляд справи, а заявник подавав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу прокурора та його доводи були враховані судом при розгляді справи і їм була надана належна правова оцінка.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк