Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 759/4177/16-ц

провадження № 61-32234св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мартиненко Віктор Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва в складі судді Величко Т. О. від 21 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва в складі колегії суддів: Вербової І. М., Поливач Л. Д., Шахової О. В. від 26 квітня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мартиненко В. О. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він є троюрідним племінником ОСОБА_6 , а також його спадкоємцем. Останні роки він надавав матеріальну допомогу померлому, здійснював догляд за ним, а згодом провів його поховання, інших родичів у померлого не було. Указував, що він фактично прийняв спадщину за померлим, вступивши у володіння спадковим майном та з моменту відкриття спадщини користується квартирою АДРЕСА_1 . Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2015 року за ним визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , яке залишилося після смерті ОСОБА_6 . Однак, йому стало відомо, що протягом лютого 2016 року спірна квартира була двічі перепродана невідомими особами, а саме за договором купівлі-продажу квартири від 03 лютого 2016 року, згідно якого ОСОБА_7 , в особі представника ОСОБА_8 продала зазначену квартиру ОСОБА_4 , за договором купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2016 року, згідно якого ОСОБА_4 продав спірну квартиру ОСОБА_3 . Позивач указував, що ОСОБА_7 померла у 2005 року та не могла видати доручення на представництво своїх інтересів, а тому на підставі нікчемного правочину було укладено договір купівлі-продажу квартири від 03 лютого 2016 року, також на підставі недійсного договору купівлі-продажу було вдруге відчужене майно згідно договору купівлі-продажу від 10 лютого 2016 року.

Позивач, посилаючись на вимоги статей 3 203 215 ЦК України просить суд позов задовольнити та визнати недійсними вищевказані договорі купівлі-продажу спірної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 03 лютого 2016 року, реєстраційний № 75, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мартиненком В. О., згідно з яким ОСОБА_7 , в особі представника ОСОБА_8 , продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2016 року, реєстраційний № 96, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мартиненком В. О., згідно з яким ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . Вирішено питання про судовий збір.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що на час укладання двох спірних договорів купівлі-продажу квартири відчужувач ОСОБА_7 була вже померлою 10 років, а тому не мала цивільної дієздатності на видання довіреності від 10 листопада 2015 року та укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 03 лютого 2016 року від її імені, що має ознаки шахрайства з боку третіх осіб; крім того, ОСОБА_6 , співвласник спірної квартири, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з рішенням суду за позивачем визнано право власності на Ѕ частину спірної квартири, яка залишилась після смерті ОСОБА_6 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Мартиненком В. О., зареєстрованого в реєстрі за № 96, та в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судових витрат скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Мартиненком В. О., зареєстрованого а реєстрі за № 96, виходив із безпідставності вимог в цій частині.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила суд скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про беззаперечність підстав для визнання в подальшому договору купівлі-продажу від 03 лютого 2016 року недійсним, оскільки позивач не заявляв вимогу про визнання недійсною довіреності від 10 листопада 2015 року, виданої у м. Москві, якою ОСОБА_8 уповноважено представляти інтереси ОСОБА_7 з відчуження спірної квартири. Суди не дослідили та не встановили, хто саме та в яких частках був первісним власником спірної квартири. Матеріали справи не містять доказів прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті своєї дружини - ОСОБА_7 , тому у позивача відсутні правові підстави для визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсними.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні вимог касаційної скарги ОСОБА_9 , посилаючись на їх необґрунтованість та те, що судами не було допущено порушення норм процесуального права, яке могло б призвести до унеможливлення встановлення фактичних обставин справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 759/4177/16-ц із Святошинського районного суду м. Києва.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 липня 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 20 вересня 1994 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_7 .

Разом із тим згідно з інформаційною довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна КВ-2015 № 37446 від 24 листопада 2015 року нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 належала в рівних частинах на праві власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

З інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна КВ-2016 № 434 від 01 лютого 2016 року вбачається, що спірна квартира на праві власності зареєстрована за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 20 вересня 1994 року органом приватизації державного житлового фонду Київського державного авіаційного заводу згідно з розпорядженням № 740 від 12 вересня 1994 року.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено відповідний актовий запис за № 138.

Після смерті дружини, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 прийняв спадщину, вступивши в фактичне управління та володіння спадковим майном.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис за № 9465.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 визнано спадкоємцем п`ятої черги за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Матеріали справи містять копію довіреності № 77 АА 0161253, виданої 10 листопада 2015 року в м. Москві, якою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уповноважила громадянина ОСОБА_8 бути її представником, зокрема, з питань продажу спірної квартири, яка, як вказано в довіреності, належить їй на праві власності. У цій довіреності, крім іншого, вказано, що особа ОСОБА_7 встановлена, її дієздатність перевірено.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року встановлено факт прийняття ОСОБА_6 спадщини після смерті ОСОБА_7 , а саме: Ѕ частини спірної квартири; визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину спірної квартири в порядку спадкування за померлим ОСОБА_6

03 лютого 2016 року укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_7 , від імені якої діяв ОСОБА_8 та громадянином ОСОБА_4 . Указаний договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Мартиненком В. О. та зареєстровано в реєстрі за № 73.

У свою чергу, ОСОБА_4 10 лютого 2016 року уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 . Цей договір також посвідчено приватним нотаріусом КМНО Мартиненком В. О. та зареєстровано в реєстрі за № 96.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на заочне Святошинського районного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Обгрунтовуючи позовні вимог ОСОБА_1 посилався на те, що відчуження спірної квартири здійснене особою, яка не мала на це права. Указував на відсутність волі власника на таке відчуження.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, наявність волевиявлення особи має бути обов`язкова, особа має бажати настання правових наслідків за укладеним договором, набувати права та обов`язки, що витікають із умов договору.

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності.

Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він в межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу від 03 лютого 2016 року відчужувач ОСОБА_7 була померлою вже 10 років, а тому не мала цивільної дієздатності на видання довіреності від 10 липня 2015 року на укладення вищевказаного правочину.

Встановивши, що 03 лютого 2016 року укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_7 , від імені якої діяв ОСОБА_8 та громадянином ОСОБА_4 , та з`ясувавши відсутність волевиявлення ОСОБА_7 на вчинення спірного договору ОСОБА_8 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу.

Водночас, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 10 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку з огляду на таке.

Якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником, то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо контрагент власника за недійсним правочином здійснив потім відчуження отриманої від власника речі третій особі, то у відносинах з таким новим набувачем колишній власник може використовувати тільки речово-правові способи захисту, бо вони не перебували у договірних (зобов`язальних) відносинах один з одним.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: № 6-107цс12 від 7 листопада 2012 року, № 6-348цс15 від 10 червня 2015 року, № 6-67цс15 від 13 травня 2015 року.

До такого висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132 цс 18) від 05 грудня 2018 року.

Апеляційний суд, установивши, що наступний перехід права власності на спірне майно здійснювався на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а позивач не був стороною цього правочину, дійшов до правильного висновку, що підстав для визнання правочину недійсним не має.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів прийняття ОСОБА_6 спадщини після смерті своєї дружини - ОСОБА_7 , тому у позивача відсутні правові підстави для оспорювання правочинів. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2016 року було встановлено факт прийняття ОСОБА_6 спадщини після смерті ОСОБА_7 , а саме: 1/2 частини спірної квартири, та визнано за ОСОБА_1 право власності на вказану 1/2 частину квартири в порядку спадкування за померлим ОСОБА_6 , а заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 визнано спадкоємцем п`ятої черги за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження судом апеляційної інстанції і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні не порушено норм процесуального права.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судові рішення без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року в частині, що не скасована апеляційним судом та рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун