Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 759/5799/16-ц

провадження № 61-10003 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Литвиненко І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство охорони здоров`я України,

відповідач - Державна казначейська служба України,

відповідач - Київська міська державна адміністрація,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року у складі судді Ул`яновської О.В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі суддів Гаращенка Д.Р., Невіодомої Т.О., Пікуль А.А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоров`я України, Державної казначейської служби України, Київської міської державної адміністрації, Міністерства оборони України про стягнення компенсації за понесені витрати на лікування у розмірі 158 333,48 грн., 74 490,62 руб., 124 727,43 грн., 24 410,00 руб. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування позову посилався на те, що у період з липня 2014 року по серпень 2015 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в клініці гематології ГВ МКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» Міністерства оборони України з діагнозом «Лімфома Ходжкіна», витративши на придбання ліків 43 380,26 грн.

З 09 вересня 2015 року по 17 листопада 2015 року, 01 березня 2016 року по 22 березня 2016 року ОСОБА_1 проходив лікування в Київському центрі трансплантації кісткового мозку, де йому було проведено хіміотерапію другої лінії та аутотрансплантація кісткового мозку. Витрати за період лікування склали 158 333,48 грн. та 74 490,61 руб.

Лікування в Київській міській клінічній лікарні № 9 коштувало ОСОБА_1 124 727,43 грн. та 24 410,00 руб.

У період з грудня 2015 року по 08 лютого 2016 року ОСОБА_1 проходив лікування у Національному інституті раку, де йому було проведено три курси хіміотерапії загальною вартістю 614 180,20 грн.

Оплата вартості проведеного лікування за весь період здійснювалась хворим самостійно.

Окрім того наголошував, що під час проходження лікування йому було завдано моральну шкоду через приниження, яких він зазнав звертаючись із закликами про допомогу в лікуванні та отримані неодноразові відмови посадових осіб, розмір якої оцінив в 5 000,00 грн.

У зв`язку зі смертю ОСОБА_1 сторону позивача було замінено правонаступником - ОСОБА_2 , який позовні вимоги, окрім відшкодування моральної шкоди, підтримав у повному обсязі.

Просив, з урахування остаточних уточнень, стягнути з Міністерства оборони України 43 380,26 грн., з Київської міської державної адміністрації 158 333,48 грн., 74 490,62 руб., 124 727,43 грн., 24 410,00 руб. за лікування в медичних закладах та 5 000,00 грн. моральної шкоди, з Міністерства охорони здоров`я України 614 180,20 грн. за лікування та вирішити питання щодо судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що саме дії відповідача є протиправними та призвели до заподіяння нанесення матеріальної шкоди, не встановлено винних дій відповідачів, що призвели до таких збитків, відсутній причинний зв`язок у неотриманні позивачем лікарських засобів на пільгових умовах через дії відповідачів, на які вказує сторона позивача.

Короткий зміст рішення апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження з підстав п. 7 частини першої статті 205 ЦПК України апеляційний суд виходив з того, що спірні правовідносини у відповідності до положень статті 1219 ЦК України не допускають правонаступництва.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 травня 2019 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у якій просить судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року справу за вищезазначеним позовом призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у відповідності до статті 1227 Цивільного Кодексу України (Далі - ЦК України) суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Зазначена норма права передбачає право спадкоємців на отримання виплат, які спадкодавець мав право отримати за життя , але не отримав. Оскільки позивач, звертаючись з позовом за життя просив відшкодувати йому витрати на лікування, яке він мав за законодавством України отримати безоплатно, то це є соціальні виплати, які передаються членам їх сім`ї, яким є ОСОБА_2 , як батько

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

25 липня 2019 року та 01 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, від представника Міністерства охорони здоров`я України та представника Міністерства оборони України, у яких заявники, просили касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 був інвалідом першої групи загального захворювання згідно пенсійного посвідчення від 04 листопада 2015 року.

21 липня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Головного військового клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» з письмовою заявою про надання дозволу на госпіталізацію сина ОСОБА_1 , 1992 року народження у відділення гематології з діагнозом лімфогранулематоз, ІІ А ст. варіант нодулярного склерозу, з 50 % вартістю лікування.

Також ОСОБА_2 просив дозволити, у разі відсутності у госпіталі, купувати самостійно ліки для сина.

Головний медичний клінічний орден Червоної зірки центр «ГВКГ» (далі-Виконавець) в особі начальника ГВМКЦ «ГВКГ» та ОСОБА_2 (Замовник) уклали договір про здійснення медичної практики суб`єктом господарської діяльності у збройних силах України на платній основі, відповідно до пункту 1.1. якого, замовник звернувся з заявою про прийняття на лікування до ГВМКЦ «ГВКГ» на платній основі, а виконавець зобов`язався забезпечити надання усіх видів медичних послуг особі, яка цього потребує за життєвими показниками. Замовник зобов`язався в довільному порядку оплатити вартість лікування згідно з прейскурантом цін центру.

13 листопада 2014 року аналогічний договір укладено з ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 2.5 договору замовник зобов`язався понад вартості ліжко-дня сплатити дослідження, послуги, медикаменти, які не входять у вартість ліжко-дня і підлягають додатковій оплаті відповідно з прейскурантом цін.

У період з 21 липня 2014 року по 24 липня 2014 року, 13 листопада 2014 року по 15 листопада 2014 року ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в гематологічному відділенні Головного військово-медичного клінічного ордену червоної зірки центру «ГВКГ».

У період з 01 березня 2015 року по 22 березня 2016 ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у Київському центрі трансплантації кісткового мозку, де проведено високодозову хіміотерапію та аутотрансплантацію кісткового мозку. Наведена обставина підтверджується випискою епікризи до історії хвороби, в якому також зазначено, що маніфестація захворювання розпочалась з 2014, коли збільшився лімфовузел в надключичній області зліва.

Листом Департаменту хорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29 березня 2016 року повідомлено, що ОСОБА_1 , 09 березня 2016 року проведено аутологічну трансплантацію гемопоетичних стовбурових клітин. Медичне забезпечення здійснювалось за власні кошти пацієнта та частково за рахунок закладу, оскільки високовартісні лікарські засоби за бюджетні кошти вказаний заклад не отримував. 22 березня 2016 року ОСОБА_1 виписано зі стаціонару у задовільному стані.

Відповідно до виписки з протоколу №8 Міністерства охорони здоров`я України від 16 червня 2016 року, ОСОБА_1 з діагнозом Лімфома Ходжкіна , 2 А ст. варіант нодулярного склерозу, первинно-рефракторний перебіг захворювання, направлено за кордон для лікування через неможливість лікування захворювання в Україні.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №1100 від 19 жовтня 2016 року вирішено направити ОСОБА_1 на лікування до Республіки Білорусь.

20 жовтня 2016 року платіжним дорученням №96 Міністерство охорони здоров`я України здійснило перерахунок коштів у сумі 115600 доларів США 00 центів на рахунок лікувального закладу в Республіці Білорусь.

23 лютого 2017 року після повернення з Мінська, хворий був госпіталізований до КЦТКМ у тяжкому стані, обумовленому гострою РТПХ, кишкова форма IV ст., різким зневодненням (діарея понад 6 л. на добу), поліорганною недостатністю. Хворому розпочато інтенсивну інфузійну терапію, парентеральне харчування, симптоматичну терапію, імуносупресивну терапію. З метою боротьби з інфекційними ускладненнями хворий отримував антибактеріальну, протигрибкову та противірусну терапію.

Стан хворого прогресивно погіршувався, наростала поліорганна недостатність.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Лікування хворого здійснювалось частково за кошти Київського центрального трансплантації кісткового мозку(далі- КЦТКМ) та кошти пацієнта. Вказані обставини наведені у листі Головного лікаря КЦТКМ від 24 квітня 2017 року №01-435/01.

ОСОБА_1 звертався з листом до Міністерства охорони здоров`я України стосовно компенсації коштів, витрачених на лікування.

Листом Міністерства охорони здоров`я України №3.14-К/14771-зв від 14 грудня 2015 повідомлено, що Київський центр трансплантації кісткового мозку є комунальною власністю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), питання щодо фінансового забезпечення відносяться до компетенції відповідних органів місцевого самоврядування. Головний військовий клінічний госпіталь підпорядкований Міністерству оборони України, а тому щодо компенсації витрат необхідно звертатись до даного Міністерства.

Відповідно до статуту Київського центру трансплантації кісткового мозку (нова редакція) від 07 липня 2016 року, установа є бюджетною неприбутковою установою, заснованою на комунальній власності територіальної громади міста Києва, підпорядкованою Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Положенням про Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки Центр «Головний військовий клінічний госпіталь» від 16 вересня 2008 визначено, що Центр підпорядкований Департаменту охорони здоров`я Міністерства оборони України. Центр є бюджетним, багатопрофільним, лікувально-профілактичним та експертним закладом Збройних сил України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального Кодексу України (Далі - ЦК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до Цивільного законодавства, спадщина - це матеріальні і нематеріальні цінності, права та обов`язки померлої фізичної особи, що переходить до спадкоємців.

Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого.

У законі закріплюється традиційний для цивільного права підхід, згідно з яким до складу спадщини належать усі права та обов`язки спадкодавця, їх перехід до спадкоємця здійснюється у порядку правонаступництва. Спадкове правонаступництво має універсальний характер. Це означає, що спадкоємець спадкує всі права і обов`язки спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою не можуть бути передані іншій особі.

Згідно статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов?язки, що нерозривно пов?язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права

До спадкоємців переходять майнові права і обов?язки спадкодавця за винятком тих, які взагалі не можуть переходити в спадщину.

Отже, ця стаття встановлює винятки з принципу переходу спадщини, передбачаючи, що не входять до складу спадщини права та обов?язки, які нерозривно пов?язані з особою спадкодавця.

Право на такі виплати має особистий характер, оскільки такі виплати покликані забезпечити наявність засобів існування для конкретних осіб. Зі смертю особи припиняється і право на отримання відповідної виплати.

Разом з тим, за змістом статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодження здоров`я, інші соціальні виплати, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності-входять до складу спадщини.

Таким чином, належні померлому або передбачені законодавством кошти можуть переходити до його членів сім`ї або спадкоємців в залежності від їх правової природи, нарахування або витрати тощо.

Зазначена норма матеріального права передбачає, що передбачені законодавством та належні померлому у зв`язку з настанням певних життєвих обставин, зокрема соціальні виплати, однак які не були ним одержані за життя належать членам сім`ї померлого або є предметом спадщини.

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 зазначав, що маючи право на забезпечення безоплатною медичною допомогою, як інвалід та за видом захворювання маючи право на забезпечення безоплатними ліками, був вимушений проводити лікування за власний кошт через відсутність ліків та проводити обстеження та огляди за окрему плату, про що уклав відповідну угоду на лікування. Мотивуючи свої позовні вимоги вважав, що не був забезпечений соціальними виплатами, а саме безоплатними ліками, безоплатним лікуванням, фактичні витрати (у тому числі з договором) просив стягнути з відповідачів.

За таких позовних вимог та такого обґрунтування у суду не було підстав для закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення вартості витрачених на лікування коштів у справі у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництво.

Правова природа коштів та правові підстави їх стягнення повинні визначатись судом в залежності від встановлених фактичних обставин справи (Постанова Великої палати від 04 грудня 2019 у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19).

Стягнення соціальної допомоги, або відшкодування шкоди за зайві витрати є різними по суті правовідносинами, які повинні також бути встановлені судом.

Такі спори підлягають вирішенню у зв`язку зі встановленими правовідносинами, фактичними обставинами справи, підставами витрати коштів та доказами, наданими сторонами на їх обґрунтування та підтвердження.

Отже, апеляційний суд, без встановлених правовідносин, які виникли між сторонами, і правової природи та підстав позову (матеріально-правових) зробив висновок, що ці правовідносини не передбачають правонаступництва.

Разом з тим, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди з підстав не забезпечення соціальними виплатами як особи, яка потребує такого забезпечення, є такими що нерозривно пов`язані з особою, яка хворіє, і не є соціальними виплатами у сенсі статті 1227 ЦК України, а тому не можуть бути предметом спадкування або передачі членам сім`ї, а тому у цій частині постанова апеляційного суду є такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Правова підстава переходу права на отримання вартості ліків (статті 1227 ЦК України або право спадкування) та обґрунтованість позову підлягають встановленню при розгляді справи.

За положеннями пункту 7 частини першої статті 205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

Таким чином, закриваючи провадження у даній справі суд апеляційної інстанції не вірно виходив з того, що дані правовідносини не допускають правонаступництва.

Разом з тим, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не має, оскільки закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції по суті не переглядав, правильність встановлення фактичних обставин справи та обґрунтованість позовних вимог не перевіряв,

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, поважність причин факту не проживання відповідачів у спірній квартирі понад шість місяців.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи судами не встановлені, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими та в силу положень статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року в частині позовних вимог про стягнення компенсації за понесені витрати на лікування скасувати, справу в цій частині направити до апеляційного суду на новий апеляційний розгляд.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді:

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

І.В. Литвиненко