ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 759/6139/22

провадження № 51 - 3429км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 рокущодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100080001163, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Харкові, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , такого, котрий не має судимості в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2022 року ОСОБА_7 засудженого за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього певні обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 26 травня 2022 року о 15:16 під час воєнного стану, перебуваючи у магазині «Новус», розташованому на вул. Святошинська, 3, у м. Києві, з метою таємного викрадення чужого майна, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, взяв із полиці належні ТОВ «Новус Україна» продукти харчування і засіб для прання на загальну суму 1019,62 грн, які поклав у поліетиленовий пакет. Після цього ОСОБА_7 намагався піти з місця вчинення кримінального правопорушення, однак не довів свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був зупинений працівниками охорони магазину.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді. Зазначає, що положення ст. 75 КК щодо ОСОБА_7 місцевим судом застосовані неправильно, а виправлення засудженого вважає можливим лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі, на що не зважив суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вирок суду першої інстанції. Вказує на те, що всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), апеляційний суд доводів прокурора належним чином не перевірив, ґрунтовних відповідей на них не дав, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її задовольнити, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги і вправі вийти за її межі, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК, а також вид та розмір призначеного засудженому покарання за це кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі на строк 5 років, у касаційній скарзі не оспорюються. Також касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили, що ОСОБА_7 призначено покарання, яке через м`якість не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого.

Разом із тим, прокурор стверджує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме: застосування місцевим судом до ОСОБА_7 ст. 75 КК, яка не підлягала застосуванню, що не було виправлено судом апеляційної інстанції.

Однак, такі доводи сторони обвинувачення є необґрунтованими.

Так, ч. 1 ст. 75 КК (у редакції на час вчинення кримінального правопорушення) передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Одночасно згідно зі статтями 50 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.Домірність покарання за кримінальне правопорушенняє проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

У ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Апеляційний суд дотримався вказаних вимог закону, переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, що призвело до м`якості призначеного обвинуваченому покарання.

Так, перевіривши вказані доводи прокурора, апеляційний суд, дійшов умотивованого висновку про можливість досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_7 від суспільства в умовах контролю за його поведінкою, а тому обґрунтовано визнав правильним рішення місцевого суду про наявність підстав для застосування ст. 75 КК.

При цьому апеляційний суддав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а і з його особливостей, якими в цьому конкретному провадженні є те, що ОСОБА_7 учинив незакінчене кримінальне правопорушення під час якого він намагався викрасти необхідні продукти харчування в незначній кількості (кава натуральна розчинна, вагою 210 г, цибуля, вагою 242 г., цукерки, вагою 452 г, лаваш, вагою 300 г) і засіб для прання, які за змістом пояснень, наданих апеляційному суду, обвинувачений не зміг собі купити, оскільки має на утриманні неповнолітню дитину, проживає в хостелі, працює без офіційного працевлаштування, у зв`язку з чим не вистачає грошей на покупку речей першої необхідності. Одночасно суд узяв до уваги, що ОСОБА_7 в силу ст. 89 КК є таким, що не має судимості, не перебуває на обліку у нарколога та психіатра. Пом`якшуючою покарання обставиною було визнано щире каяття, так як ОСОБА_7 визнав вчинення злочину, не оспорював фактичні обставини, через що відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК дослідження доказів судом було визнано недоцільним. Обтяжуючих покарання обставин встановлено не було.

Зазначені обставини, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання стали підставою для висновку суду про можливість досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_7 від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж дворічного іспитового строку, який є достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення.

Таким чином, належно умотивувавши свою позицію, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання і необхідності звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, проте у разі порушення покладених на нього обов`язків, він буде відбувати реальне покарання у виді позбавлення волі. Таке рішення не суперечить умовам застосування вказаної норми матеріального права.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду та свідчили би про неможливість досягти мети покарання через визначений судом порядок його відбування, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Правильність такого висновку не спростовують доводи прокурора про те, що ОСОБА_7 становить підвищену суспільну небезпеку, через те, що хоча його судимості і погашені, однак він раніше притягувався до кримінальної відповідальності.

На думку колегії суддів, у даному конкретному випадку застосований судом щодо ОСОБА_7 захід примусу і визначений порядок його відбування відповідає меті покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого.

Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки в ній зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу сторони обвинувачення визнано необґрунтованою, наведено мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3