Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

місто Київ

справа № 759/7001/22

провадження № 61-9254св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

заінтересована особа - Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 28 червня 2022 року, постановлену суддею Ключником А. С., та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявників

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у червні 2022 року звернулися до суду із заявою, у якій просили:

- встановити факт народження дитини чоловічої статі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна;

- встановити відомості про його батьків: мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України; батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України;

- допустити негайне виконання рішення суду.

Заявники обґрунтовували заяву тим, що вони є громадянами України та перебувають в зареєстрованому шлюбі з 08 червня 2021 року.

ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим у заявників народився син ОСОБА_3 , що підтверджується виписним епікризом та свідоцтвом про народження, виданими на тимчасово окупованій території України.

Встановлення факту народження потрібне заявникам для отримання свідоцтва про народження дитини, встановленого законодавством України зразка, підтвердження громадянства України дитини та реалізації дитиною всіх належних їй прав та свобод громадянина України.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 28 червня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року, Святошинський районний суд міста Києва відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд зробив висновок, що підставою для здійснення державної реєстрації народження дитини є звернення заявника до органу державної реєстрації актів цивільного стану, а у разі відмови компетентного органу у проведенні державної реєстрації народження дитини - така відмова (бездіяльність) може бути оскаржена в адміністративному порядку. Оскільки заявники не зверталися до органу державної реєстрації актів цивільного стану, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав наявними правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22 вересня 2022 року із використанням засобів електронного зв`язку направили до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 28 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Заявники, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, підставами касаційного оскарження наведених судових рішень визначили те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення всупереч статті 317 ЦПК України, а також припустилися помилки, ухвалюючи рішення про відмову у відкритті провадження у зв`язку з обов`язковістю подання адміністративного позову, адже встановлення факту народження дитини розглядається в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 28 вересня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а ухвалою від 16 листопада 2022 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Норми права, що застосовані до спірних правовідносин

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «ДеЖуфр да ла Праделль проти Франції» De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, тому суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, зазначивши, що заявники не зверталися до органу державної реєстрації актів цивільного стану, тоді як підставою для здійснення державної реєстрації народження дитини є звернення заявника до органу державної реєстрації актів цивільного стану, відмова якого може бути оскаржена в адміністративному порядку.

Верховний Суд з наведеними висновками не погоджується з таких підстав.

Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України визначені статтею 317 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення заявників до суду та постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали), якою запроваджено спрощений порядок встановлення таких фактів.

Відповідно до статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

У рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Копія судового рішення видається учасникам справи негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.

Отже, правила статті 317 ЦПК України надають особі право звертатися до суду цивільної юрисдикції з метою встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України, а тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що заява про встановлення такого факту не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковим.

Також безпідставним є посилання суду на обов`язковість попереднього звернення заявників до органу реєстрації актів цивільного стану та подальшого оскарження відмови такого органу у проведенні державної реєстрації народження в порядку адміністративного судочинства, оскільки у статті 317 ЦПК України не зазначена вимога на обов`язковість подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів.

У частині другій статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Частинами третьою-четвертою статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків або за заявою, поданою в електронній формі.

Підставою для здійснення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров`я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров`я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров`я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Медична консультаційна комісія видає документ про народження у разі встановлення факту народження жінкою дитини. За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження (стаття 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

У абзаці сто двадцять шостому пункту 8 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940

(далі - Правила № 52/5), зазначено, що державну реєстрацію народження на підставі рішення суду про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України проводить відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду в день надходження такого рішення в паперовій формі або будь-який відділ державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника в день отримання рішення суду у спосіб, передбачений абзацами п`ятим, шостим пункту 3 глави 1 розділу II цих Правил.

Згідно з підпунктом «в» пункту 12 глави 1 розділу III Правил № 52/5 у разі встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України підставою для внесення відомостей про батьків дитини є відповідне рішення суду, яким встановлені такі дані.

Наведені положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» доводять, що документи, видані на тимчасово окупованій території України незаконними органами та їх посадовими чи службовими особами, є недійсними і не створюють правових наслідків, за винятком документів, що підтверджують, зокрема факт народження.

Водночас Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правила № 52/5 не містять спеціальної норми права щодо порядку державної реєстрації народження на тимчасово окупованій території України відповідними органами державної реєстрації актів цивільного стану без рішення суду про встановлення такого факту, що унеможливлює встановлення факту народження та здійснення державної реєстрації народження в позасудовому порядку.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави-члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Зазначений висновок враховував також ЄСПЛ у справах «Лоізіду проти Туречини» (Loizidou v. Turkey, рішення від 18 грудня 1996 року), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, рішення від 10 травня 2001 року), «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, рішення від 23 лютого 2016 року).

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо народження дитини, з метою захисту прав громадян України, не легітимізує таку владу та не надає автоматичної дійсності таким актам. Такі дії зумовлені тим, що держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

При наданні оцінки, зокрема, свідоцтву про народження дитини, довідці медичного характеру, як доказам потрібно враховувати, що хоча такі документи не є юридично дійсними, але вони можуть підтверджувати, що певна установа, яка не діє відповідно до українського законодавства, але de facto існує на тимчасово окупованій території зафіксувала факт народження дитини.

Правова оцінка документам, поданим заявником на підтвердження факту народження на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності з іншими доказами під час розгляду заяви про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України в порядку статті 317 ЦПК України, а не органами державної реєстрації актів цивільного стану. Саме рішення суду про встановлення такого факту є підставою для державної реєстрації народження та для внесення відомостей про батьків дитини відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду.

Зазначене узгоджується зі змістом частини другої статті 319 ЦПК України, відповідно до якої рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

У справі, що переглядається, заявники на підтвердження факту народження сина надали копії паспортів громадянина України; копію свідоцтва про шлюб, виданого 08 червня 2021 року Центральним районним у м. Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), серія НОМЕР_1 ; копію виписного епікризу (із акушерського стаціонару) від 28 лютого 2022 року про народження ІНФОРМАЦІЯ_4 о 09 год. 53 хв. ОСОБА_1 хлопчика; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого 01 березня 2022 року так званим Ялтинським міським відділом запису актів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим, серія НОМЕР_2 , батьками якого є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка Російської Федерації.

Суд в межах розгляду заяви про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України має надати оцінку поданим заявниками доказам, оскільки рішення суду в такій категорії справ повинно ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих так званими органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.

Відмова у відкритті провадження у справі про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України з підстав попереднього незвернення до органу реєстрації актів цивільного стану, неотримання відмови у проведенні державної реєстрації народження та необхідності подальшого оскарження такої відмови в порядку адміністративного судочинства не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, оскільки встановлення такого факту саме судом безпосередньо передбачено у статті 317 ЦПК України, яка не вимагає від заявників вчинення інших дій перед зверненням до суду з відповідною заявою, тобто надає можливість відразу звернутися до будь-якого суду цивільної юрисдикції.

Висновок про можливість розгляду судами заяв про встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території України без попереднього звернення до органу реєстрації актів цивільного стану та отримання відмови цього органу узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21 (провадження № 61-20540св21), у якій заявник просив встановити факт смерті на тимчасово окупованій території України, до органу реєстрації актів цивільного стану попередньо не звертався. Верховний Суд за наслідками розгляду касаційної скарги скасував постанову суду апеляційної інстанції про відмову у встановленні такого факту з тих підстав, що апеляційний суд не дослідив всі докази, надані заявником, не надав належної оцінки доводам заявника, не врахував вік матері заявника та можливість надання заявником інших доказів на підтвердження факту смерті його матері. Тобто зазначену справу суди розглядали по суті, й Верховний Суд не встановив порушень судами правил юрисдикції, що за правилами цивільного судочинства визначені безумовною підставою для закриття провадження у справі незалежно від наявності таких доводів у касаційній скарзі.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, з яким відповідно погодився й апеляційний суд, всупереч статті 317 ЦПК України безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не врахував положення статті 317 ЦПК України та безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України з підстав необхідності попереднього звернення до органу реєстрації актів цивільного стану та оскарження відмови цього органу в адміністративному порядку, що призвело до порушення прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на доступ до правосуддя, оскільки встановлення такого факту має істотне значення для реалізації прав людини та громадянина України.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потрібно задовольнити, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Розподіл судових витрат

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням приписів цієї норми підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 28 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року скасувати.

Справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа - Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко