№ 759/7593/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

01 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 759/7593/19

провадження № 61-7931св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 травня 2020 року під головуванням судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В. у справі за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В квітні 2019 року Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк», банк) звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 08 липня 2008 року № ML-012/171/2008 в сумі 2 002 869,57 грн, що складається із:

1 228 436,33 грн - залишку заборгованості за кредитом за транш 1;

115 985,69 грн - заборгованості за відсотками за транш 1;

3 796,37 грн - заборгованості за штрафними санкціям за транш 1;

654 123,66 грн - залишку заборгованості за кредитом за транш 2;

514,65 грн - заборгованості за відсотками за транш 2;

13,17 грн - заборгованості за штрафними санкціями за транш 2.

Вимоги обґрунтовує тим, що 08 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ML-012/171/2008, в подальшому 05 лютого, 10 липня 2009 року, 04 лютого, 12 липня 2010 року, 13 червня, 24 червня 2014 року, 23 квітня 2015 року, 26 травня 2016 року, 15 травня 2017 року, 16 травня 2018 року додаткові угоди.

Згідно із умовами договору, позичальнику 08 липня 2008 року надані кредитні кошти в розмірі 97 061 доларів США, за користування якими вона зобов`язалась сплачувати проценти за плаваючою ставкою 4,49% річних + FIDR, яка корегується після перебігу кожного 12 календарного місяця.

Згідно із умовами договору, повернення кредиту відбувається у валюті кредиту.

З урахуванням укладеної додаткової угоди від 23 квітня 2015 року визначено, що позичальнику видано кредит 1 в сумі 1 526 288,53 грн, який повертається шляхом сплати ануїтетних платежів, та кредит 2 в сумі 654 123,66 грн з відстроченням сплати тіла кредиту.

Дата повернення 08 липня 2028 року.

Цільове призначення - зміна валютних зобов`язань шляхом направлення кредитних коштів на погашення боргових зобов`язань.

Відповідно до цієї угоди встановлено плату за користування коштами за кредитом 1: 23 квітня 2015 року до 15 травня 2016 року включно у розмірі 1 %; з 16 травня 2016 року до 14 травня 2018 року включно у розмірі 12,74 %; на період з 15 травня 2018 року до повного виконання зобов`язань у розмірі 1% +UIRD.

За кредитом 2 встановлено з 23 квітня 2015 року до повного виконання зобов`язань встановлено плату у розмірі 0,10%.

23 квітня 2015 року позичальнику видані кошти у вказаних розмірах.

Поряд з цим, позичальник своїх боргових зобов`язань не виконує, у зв`язку із чим банк використав своє право змінити строк виконання зобов`язання на такий, що настав.

Кредитні зобов`язання забезпечені порукою ОСОБА_2 на підставі договору поруки від 08 липня 2008 року № SR-012/171/2008.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 21 травня 2020 року позовні вимоги задовольнив.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 08 липня 2008 року № ML-012/171/2008 в розмірі 2 002 869,57 грн, судовий збір у розмірі 30 043,04 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Київський апеляційний суд постановою від 05 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги АТ «ОТП Банк» задовольнив частково.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 08 липня 2008 року № ML-012/171/2008: за кредитом1 (траншем 1) 1 251 018,71 грн, за кредитом 2 (траншем 2) 654 286,75 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 08 липня 2008 року № ML-012/171/2008: за кредитом 1 (траншем 1) 67 796,37 грн, за кредитом 2 (траншем 2) 289,16 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» 15 311,33 грн у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Стягнув ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» 14 290,08 грн у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи постанову про часткове задоволення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказував, що місцевий суд порушив норми процесуального права, що полягало в тому, що Святошинський районний суд міста Києва призначивши справу в підготовче засідання під головуванням судді Ул`яновської О. В.: не вирішив питання щодо призначення у справі експертизи; не вирішив питання щодо зустрічного позову; у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 198 ЦПК України не відклав розгляду справи з огляду на відсутність відомостей щодо повідомлення відповідачів; призначив справу до судового розгляду на той же день і час, у який відбулось підготовче засідання; не повідомив учасників справи про розгляд справи по суті.

З огляду на те, що оскільки суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині поручителя, суд апеляційної інстанції вказував, що 19 грудня 2018 року настав строк виконання зобов`язання, позовна заява подана в межах шести місяців виконання зобов`язання, відтак поручитель відповідає за платежами, що охоплюються платежами, які мали бути здійснені за шість місяців до звернення до суду, та в повному обсязі за платежами, строк яких настав у зв`язку із достроковим встановленням строку виконання зобов`язання.

В частині відповідальності позичальника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що така відповідальність є повною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Курило В. Г. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити до місцевого суду для вирішення питання про прийняття зустрічної позовної заяви та вирішення питання про призначення у справі судово-економічної експертизи.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявників вказує на ту обставину, що судові рішення судів обох попередніх інстанцій не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони ухвалені без з`ясування дійсних обставин справи.

Місцевий суд допустив порушення норм процесуального права, адже клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи розглянуте не було, як не розглянув і зустрічну позовну заяву, а суд апеляційної інстанції вказані порушення не усунув.

Представник заявників вказує, що позивачем не надано суду належних первинних документів щодо наявності заборгованості відповідача на час укладення кредитного договору, а також не враховано тієї обставини, що за час користування кредитом відповідачем сплачено позивачу грошові кошти у сумі понад 130 000 доларів США. Розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, представник заявника вважає неправильним, а тому призначення та проведення у справі судово-економічної експертизи є обов`язковим.

Позивач не довів, що отримання відповідачем грошових коштів відбулось саме в доларах США.

Після укладення кредитного договору позивач на власний розсуд почав збільшувати значення FIDR та відповідно збільшувати процентну ставку. Вважає, що в даному випадку умови кредитного договору суперечать правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17 де вказано на обов`язковість доступності та зрозумілості умов кредитування пересічному споживачу таких послуг, а в даному випадку FIDR є складним банківським поняттям.

Аргументом касаційної скарги є також те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для стягнення з поручителя суми боргу, адже порука в цьому випадку є припиненою, оскільки заборгованість у позичальника по сплаті чергових платежів виникла з травня 2018 року, і саме з цього моменту у банку виникло право для звернення з позовом, проте із позовом позивач звернувся тільки 03 квітня 2019 року. Крім того суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду України викладеної у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 та у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-170цс13.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Святошинського районного суду міста Києва.

07 жовтня 2021 року цивільна справа № 759/7593/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір № 012/1108/08 про відкриття та обслуговування банківського рахунку в іноземній та національній валюті для фізичних осіб, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

08 липня 2008 року ОСОБА_3 звернулась до банку із кредитною заявою про видачу кредиту в розмірі 97 061 доларів США, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 .

08 липня 2008 року сторони уклали кредитний договір № ML-012/171/2008 (а. с. 126-129, том 1), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір та валюта кредиту - 97 061 доларів США, терміном повернення до 08 липня 2028 року, із плаваючою процентною ставкою - фіксований відсоток + FIDR, фіксований відсоток - 4,49%.

З метою забезпечення кредитних зобов`язань, 08 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-012/171/2008, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов`язань. Договір діє до повного виконання зобов`язання за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов`язань.

В кредитний договір неодноразово вносились зміни, зокрема, 23 квітня 2015 року сторони уклали додатковий договір до кредитного договору, відповідно до якого розмір кредиту 1 становить 1 526 288,53 грн, кредиту 2 - 654 123,66 грн, термін повернення - 08 липня 2028 року. Цільове призначення кредиту - зміна валюти боргових зобов`язань шляхом направлення кредитних коштів на погашення боргових зобов`язань позичальника за кредитним договором. На період з 23 квітня 2015 року до 15 травня 2016 року за користування кредитом 1 позичальник зобов`язаний сплатити банку проценти, які будуть розраховуватись на підставі фіксованої процентної ставки у розмірі 1%. На період з 16 травня 2016 року до 14 травня 2018 року буде використовуватись фіксована процентна ставка 12,74 % річних. На період з 15 травня 2018 року до повного виконання борових зобов`язань за користування кредитом 1 буде використовуватись плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток + UIRD, фіксований відсоток - 1%. На період з 23 квітня 2015 року до повного виконання зобов`язань за користування кредитом 2 фіксована процентна ставка становитиме 0,10 %.

23 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до банку із кредитною заявою, відповідно до якої просить видати транш у розмірі 2 180 412,19 грн, шляхом перерахування коштів з кредитного договору на поточний рахунок, відкритий в АТ «ОТП Банк» (а. с. 161, том 1).

26 травня 2016 року сторони уклали додатковий договір, відповідно до умов якого домовились, що в період з 26 травня 2016 року по 14 травня 2017 року буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 3 % річних. На період з 15 травня 2017 року по 14 травня 2018 року за користування кредитом 1 фіксована процентна ставка становитиме 12,74 % річних. На період з 15 травня 2018 року до повного виконання зобов`язань за користування кредитом 1 буде використовуватись плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток + UIRD, фіксований відсоток - 1 %.

15 травня 2017 року сторони уклали додатковий договір, відповідно до умов якого домовились, що на період з 15 травня 2017 року по 14 травня 2018 року фіксована процента ставка складатиме 11 % річних. На період з 15 травня 2018 року до повного виконання зобов`язань за користування кредитом 1 буде використовуватись плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток + UIRD, фіксований відсоток - 1 %.

16 травня 2018 року сторони уклали додатковий договір, відповідно до умов якого, на період з 16 травня 2018 року до 14 травня 2019 року плаваюча процентна ставка складає: фіксований відсоток + UIRD, фіксований відсоток - 2,18 %. На період з 15 травня 2019 року до повного виконання зобов`язань за користування кредитом 1 буде використовуватись плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток + UIRD, фіксований відсоток - 1%.

Пунктом 2.1.5.2 договору в редакції додаткового договору від 16 травня 2018 року визначено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем та/або поручителем своїх боргових зобов`язань та/чи інших зобов`язань за кредитним договором.

На підставі укладених додаткових договорів між банком та позичальником, відповідні додаткові договори укладено між банком та ОСОБА_2 (а. с. 203-211 том 1).

Видача кредиту в доларах США підтверджено валютним меморіальним ордером від 08 липня 2008 року № 1 (а. с.115 том 1).

Видача кредиту в гривнях підтверджено меморіальними ордерами від 23 квітня 2015 року № ARC200A0, ARC6009Y (а. с. 162, 163 том 1).

Видача коштів також підтверджено даними виписки по особовому рахунку (а. с. 13-111 том 1).

Вимогами від 05 грудня 2018 року, які фактично направлені 11 грудня 2018 року підтверджено, що банк звернувся до відповідачів з досудовою вимогою щодо виконання зобов`язання (а. с. 113-123 том 1).

Суд апеляційної інстанції також встановив, що відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 квітня 2019 року справу розподілено судді Коваль О. А.

25 квітня 2019 року у справі відкрито провадження, вирішено її розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24 червня 2019 року.

В подальшому підготовче засідання неодноразово відкладалось.

26 листопада 2019 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду на 18 лютого 2020 року.

18 лютого 2020 року представником ОСОБА_1 подано клопотання про призначення судової економічної експертизи.

18 лютого 2020 року представником ОСОБА_1 подано заяву про відвід головуючому судді.

Окрім того, 18 лютого 2020 року відповідачем ОСОБА_2 подана зустрічна позовна заява про визнання договору поруки припиненим.

В судовому засіданні 18 лютого 2020 року судом розглянуто заяву про відвід та постановлено ухвалу про відведення судді Коваль О. А.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 лютого 2020 року справу розподілено судді Ул`яновській О. В.

Ухвалою від 21 лютого 2020 року, постановленою суддею Уляновською О. В., справу прийнято до провадження, вирішено її розглядати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21 травня 2020 року на 12 год. 20 хв.

З матеріалів справи убачається, що при зверненні до суду місце проживання ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_1 .

Перед відкриттям провадження у справі суду надана інформація, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрована за зазначеною адресою.

В заявах на адресу суду, які подавались представниками в інтересах ОСОБА_1 , адреса останньої зазначена: АДРЕСА_2 .

Така ж адреса зазначена і в перших договорах, що були укладені із банком, але в останніх значиться адреса: АДРЕСА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною другою статті 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Згідно з частиною п`ятою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Апеляційними судом встановлено, що в судове засідання 21 травня 2020 року учасники справи не з`явились, при цьому відомості про повідомлення ОСОБА_1 відсутні, а відправлення на ім`я ОСОБА_2 повернулось «за закінченням терміну зберігання», місцевим судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду на 21 травня 2020 року на 12 год. 20 хв., тобто на той саме день і час, що і підготовче засідання.

Статтею 33 ЦПК України передбачено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Відповідно до статті 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Апеляційний суд встановив та правильно вказував, що місцевий суд, призначивши справу в підготовче засідання: не вирішив питання щодо призначення у справі експертизи; не вирішив питання щодо зустрічного позову; у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 198 ЦПК України не відклав розгляду справи з огляду на відсутність відомостей щодо повідомлення відповідачів; призначив справу до судового розгляду на той же день і час, у який відбулось підготовче засідання; не повідомив учасників справи про розгляд справи по суті.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Таким чином апеляційний суд правильно вважав, що оскільки суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Тобто, метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов`язків щодо обраного ними кола відносин.

Умови договору та спосіб його вчинення можуть бути визначені сторонами з урахуванням вимог законодавства та із дозволеним відступом від нього, або на таких саме принципах запропоновані однією із сторін.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту частини першої статті 638 та статті 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Статтею 1054 ЦК України установлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт виникнення кредитних правовідносин підтверджено даними кредитного договору від 08 липня 2008 року № ML-012/171/2008 із додатковими угодами, видача кредиту підтверджено даними меморіальних ордерів, а також даними виписки по особовому рахунку.

Апеляційний суд становив, що у матеріалах справи наявний наданий банком розрахунок заборгованості, який узгоджується з умовами кредитного договору.

Суд апеляційної інстанції також розглянув клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи, у його задоволенні відмовив з тих підстав, що вважав, що для вирішення цієї справи по суті та обрахування розміру заборгованості не має потреби у спеціальних знаннях.

Вищенаведеним спростовуються аргументи касаційної скарги про порушення норм процесуального права, адже вказане порушення усунув суд апеляційної інстанції.

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відхилення посилань ОСОБА_1 щодо неврахування в розрахунку заборгованості частини платежів, оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження цих доводів, не визначено які платежі, на яку суму та згідно яких платіжних документів були відповідачем сплачені, проте банком не враховані.

За наведених обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду ухвалена без з`ясування дійсних обставин справи.

Одночасно колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відхилення посилань заявника на безпідставну зміну процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки як правильно вказував апеляційний суд, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.

Колегія суддів також звертає увагу, що суд апеляційної інстанції правильно констатував, що судом першої інстанції не вирішено питання прийняття або неприйняття зустрічного позову, проте вирішення цього питання на стадії апеляційного оскарження чинним законодавством не передбачено.

Разом з тим, враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, визначаючи розмір заборгованості за кредитними зобов`язаннями, що підлягають стягненню з відповідачів (боржника та поручителя), апеляційний суд в межах своїх повноважень перевірив доводи заявника в частині припинення поруки та вказував на таке.

Апеляційний суд зі змісту договору поруки встановив, що він діє до повного виконання зобов`язань.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважував, що станом на дату укладення договору поруки (08 липня 2008 року) частина четверта статті 559 ЦК України була викладена в такій редакції: порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно з Законом України від 14 червня 2016 року № 1414-VIII, який набрав чинності 19 жовтня 2016 року, частина 4 статті 559 ЦК України викладена в такій редакції: порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом";

Відповідно до Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, який набрав чинності 04 листопада 2018 року, частина четверта статті 559 ЦК України викладена в такій редакції: порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII:

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

2. Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Закон України №2478-VIII від 03 липня 2018 року введено в дію 04 лютого 2019 року.

Порядок настання строку дострокового виконання зобов`язань визначено у такому порядку:

- банк надсилає позичальнику вимогу та з дати отримання настає строк дострокового виконання зобов`язань, яке має бути виконано протягом 60 днів.

- у випадку неотримання вимоги, вимога вважається врученою на 7 календарний день з дати відправки вимоги.

Апеляційний суд встановив, що 11 грудня 2018 року на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що є належною адресою, направлено вимогу від 05 грудня 2018 року, у якій банк ставить вимогу про дострокове виконання зобов`язань у повному обсязі.

Відправлення вимоги підтверджується описом вкладення у цінний лист із відбитком календарного штемпеля відділу поштового зв`язку, списком згрупованих поштових відправлень із відбитком календарного штемпеля відділу поштового зв`язку, а факт вручення відправлення 19 грудня 2018 року підтверджено даними веб-сайту АТ «Укрпошта» із інформацією щодо відправлень.

Зазначеними доказами також підтверджується вручення вимоги поручителю 19 грудня 2018 року.

Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що 19 грудня 2018 року настав строк виконання зобов`язань, тобто до введення в дію Закону України від 03 липня 2018 року 2478-VIII правильний.

Відносини за кредитним договором діють протягом строку дії такого договору, з настанням строку виконання зобов`язань у поручителя виникає обов`язок виконати вимоги кредитора.

Апеляційний суд встановив, що до суду банком позовна заява направлена в квітні 2019 року (дата на конверті відсутня), підписання позовної заяви датовано 03 квітня 2019 року, а судом вона зареєстрована 18 квітня 2019 року, таким чином висновок суду апеляційної інстанції, що позовна заява подана в межах шести місяців з дня настання строку виконання зобов`язання правильний.

Відтак поручитель відповідає за платежами, що охоплюються платежами, які мали бути здійснені за шість місяців до звернення до суду, та в повному обсязі за платежами, строк яких настав у зв`язку із достроковим встановленням строку виконання зобов`язання.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією сформульованою Верховним Судом у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18) та у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 176/3645/14-ц (провадження № 61-18172св19) де вказано, що звернення банку з позовом, вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Апеляційний суд встановив, що згідно із графіком платежів за кредитом 1 (додаток 1 до додаткового договору від 16 травня 2018 року) та з урахуванням дати здійснення платежів за шість місяців, що передують даті зверненню до суду, мали бути здійснені платежі:

1) 16 жовтня 2018 року - 16 000 грн;

2) 15 листопада 2018 року - 16 000 грн;

3) 17 грудня 2018 року - 16 000 грн.

Таким чином відповідальність поручителя поширюється на ці платежі (48 000 грн платежів по кредиту та процентам) та на платежі, строк виконання яких настав достроково (19 грудня 2018 року), тобто платежі після 17 грудня 2018 року та виключно на платежі по тілу кредиту, оскільки з настанням строку виконання зобов`язань припинилось право нараховувати проценти за кредитним договором. Розмір таких платежів за кредитом 1 становить 1 203 018,71 грн.

Відтак цивільно-правова відповідальність поручителя за кредитом (траншем)-1 становить 1 251 018,71 грн.

Згідно із графіком платежів за кредитом 2 (додаток 2 до додаткового договору від 23 квітня 2015 року) та з урахуванням дати здійснення платежів за шість місяців, що передують даті зверненню до суду, мали бути здійснені платежі:

1) 15 жовтня 2018 року - 50,18 грн;

2) 15 листопада 2018 року - 55,56 грн;

3) 17 грудня 2018 року - 57,35 грн.

При цьому, згідно зазначеного графіку, протягом строку кредитування погашаються лише проценти (відтак вказані суми є процентами), тіло кредиту підлягає погашенню одноразовим платежем 08 липня 2028 року.

Апеляційний суд правильно вказував, що відповідальність поручителя поширюється на зазначені три платежі (163,09 грн платежі по процентам) та на платежі, строк виконання яких настав достроково (19 грудня 2018 року), тобто платежі після 17 грудня 2018 року та виключно на платежі по тілу кредиту, оскільки з настанням строку виконання зобов`язань припинилось право нараховувати проценти за кредитним договором. Розмір такого платежу за кредитом 2 становить 654 123,66 грн.

Апеляційний суд встановив, що відповідно до даних розрахунку заборгованості, відомості про останній платіж якого узгоджуються із позицією заявника в апеляційній скарзі, останній платіж за кредитом 1 здійснено 16 травня 2018 року. За кредитом 2 погашення не відбувалось.

Відтак цивільно-правова відповідальність поручителя за кредитом (траншем) 2 становить 654 286,75 грн.

Суд апеляційної інстанції також правильно зазначав, що відповідальність поручителя за штрафними санкціями також обмежується періодом, починаючи з 15 жовтня 2018 року та по 19 грудня 2018 року, оскільки після настання строку виконання зобов`язання припинилось також і право нараховувати передбачену договором неустойку.

Одночасно суд апеляційної інстанції також зробив висновок про те, що відповідальність позичальника по тілу кредиту є повною.

Вказував, що штрафні санкції нараховані по дату, що передує настанню строку виконання зобов`язань, відтак позичальник несе зобов`язання в межах визначених банком таких сум.

Проценти банком нараховані по 25 лютого 2019 року безпідставно, адже строк виконання зобов`язання настав 19 грудня 2018 року.

Апеляційний суд також вказував, що згідно із розрахунком заборгованості та графіком по кредиту 1 (додаток 1 до додаткового договору від 16 травня 2018 року) в період з 15 травня 2018 року до 19 грудня 2018 року мали бути здійснені платежі за відсотками в розмірі 86 582,38 грн.

Згідно із розрахунком заборгованості та графіком по кредиту 2 (додаток 2 до додаткового договору від 23 квітня 2015 року) в період з 15 травня 2018 року до 19 грудня 2018 року мали бути здійснені платежі по відсоткам в розмірі 439,08 грн.

Таким чином відповідальність позичальника по процентам обмежується цими сумами.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо цивільно-правової відповідальності відповідачів:

- позичальника за кредитом (траншем) 1 на загальну суму 1 318 815,08 грн;

- позичальника за кредитом (траншем) 2 на загальну суму 654 575,91 грн;

всього 1 973 390,99 грн.

- поручителя за кредитом (траншем) 1 на загальну суму 1 251 018,71 грн;

- поручителя за кредитом (траншем) 2 на загальну суму 654 286,75 грн,

всього 1 905 305,46 грн.

З урахуванням солідарного обов`язку за кредитом (траншем) 1 з позичальника та поручителя солідарно підлягає стягненню 1 251 018,71 грн., та окремо з позичальника 67 796,37 грн.

З урахуванням солідарного обов`язку за кредитом (траншем) 2 з позичальника та поручителя солідарно підлягає стягненню 654 286,75 грн, а окремо з позичальника 289,16 грн.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду, а тому доходить висновків про залишення постанови апеляційного суду без змін.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для стягнення з поручителя суми боргу, адже порука в цьому випадку є припиненою, оскільки заборгованість у позичальника по сплаті чергових платежів виникла з травня 2018 року, і саме з цього моменту у банку виникло право для звернення з позовом, проте із позовом позивач звернувся тільки 03 квітня 2019 року, крім того суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 та у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-170цс13 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 , в якій підтримала правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц .

Висновок Верховного Суду України, викладений у справі № 6-170цс13, стосується непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо строк дії поруки не встановлено.

Колегія суддів зазначає, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до приписів частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційними судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров