Постанова

Іменем України

30 січня 2023 року

м. Київ

справа № 760/11044/21

провадження № 61-10020св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

відповідачі: Київська міська рада, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» (позивач за зустрічним позовом),

треті особи: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація, Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , Київська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва в складі судді Шереметьєвої Л. А. від 06 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П. від 30 серпня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила: встановити факт її проживання однією сім`єю з донькою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнати за нею право користування вказаною квартирою.

Позов обгрунтовано тим, що з 25 квітня 1989 року по день смерті доньки ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала з нею однією сім`єю в квартирі АДРЕСА_1 . Незважаючи на те, що 20 вересня 2019 року була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , фактично залишилася проживати в квартирі АДРЕСА_1 . Увесь час до смерті чоловіка та доньки проживала з ними однією сім`єю та була пов`язана з ними спільним побутом. 06 вересня 2019 року вона отримала службове житло від організації, де працювала, проте продовжувала жити з донькою, оскільки остання тяжко хворіла та потребувала догляду. У службовій квартирі АДРЕСА_2 жодного дня не проживала через тяжкий стан дочки та через непридатність даного їй житла для використання за призначенням. Службове житло їй надали для користування на час роботи на підприємстві, а після втрати зв`язку з підприємством її позбавлять права користування вказаним житлом.

У вересні 2021 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» звернулося до суду із зустрічним позовом про виселення позивачки зі спірної квартири.

Позов обгрунтовано тим, що будинок АДРЕСА_3 перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва, переданий до сфери управління Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації та відповідно до розпорядження Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 травня 2015 року № 279 «Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації» (зі змінами від 11 листопада 2016 року № 838) закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія» з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва». Квартира АДРЕСА_1 не приватизована? є однокімнатною, загальною площею 19,0 кв.м. 23 вересня 1995 року ордер на вказану квартиру був виданий на родину з 3-осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Позивачка була зареєстрована у зазначеній квартирі, а 20 вересня 2019 року вибула за адресою: АДРЕСА_4 та знята з реєстраційного обліку. 20 квітня 2021 року ЖЕД № 904 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва було проведено обстеження квартири АДРЕСА_1 , під час якого встановлено, що в квартирі проживає позивачка, про що складено відповідний акт. Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 27 травня 2021 року за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровані особи відсутні. У зв`язку з чим зазначає, що вселення та проживання позивача у спірній квартирі було здійснено з порушенням діючого житлового господарства, а тому відсутні правові підстави вважати її проживання в квартирі правомірним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. У задоволенні зустрічного позову комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» відмовлено.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , та відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва», виходив із того, що є непропорційними вжиті відповідачем заходи щодо позивача про її виселення з займаного нею протягом тривалого часу житла. Докази надані позивачкою відповідачем не спростовані.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року апеляційні скарги Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про задоволення первісних позовних вимог і відмову в задоволенні зустрічного позову, зазначив про те, що рішення місцевого суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісних позовних вимог, та задоволення зустрічного позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 липня 2020 року в справі № 759/17953/15-ц, від 04 листопада 2020 року в справі № 641/2970/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи пояснень на касаційну скаргу

У грудні 2022 року Солом`янська районна в м. Києві адміністрація подала до Верховного Суду пояснення до касаційної скарги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва», у яких просить її задовольнити. Зазначає, що ОСОБА_1 не довела належними доказами своє законне право на користування спірною квартирою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 760/11044/21 з Солом`янського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 23 вересня 1995 року ордер на квартиру АДРЕСА_1 був виданий на родину з трьох осіб: ОСОБА_4 (колишній чоловік позивачки, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_1 (дружина, позивачка по справі), ОСОБА_3 (донька, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Розпорядженням Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації від 28 вересня 2005 року визначено квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 , в зв`язку із тим, що ОСОБА_1 знятий з реєстрації.

06 вересня 2019 року позивачці був виданий ордер № 532, відповідно до якого на час роботи на посаді робітника з комплексного прибирання ЖЕД № 2 їй надається службове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 .

20 вересня 2019 року позивачка була зареєстрована у вказаній квартирі.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини першої та другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Судами установлено, що позивачка проживала в квартирі АДРЕСА_1 з часу видачі ордеру на ім`я її чоловіка - ОСОБА_4 , а саме, з 1995 року. З 2005 року договір найму спірної квартири був укладений з позивачкою, яка у вересня 2019 року знялась з реєстрації у вказаній квартирі та була зареєстрована за іншою адресою. ОСОБА_1 продовжувала проживати в спірній квартирі по день смерті останнього наймача - доньки ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та була пов`язана з донькою спільним побутом та вела спільне господарство, про що свідчать покази свідків, а також остання сплачувала комунальні платежі.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивачка вселилась у спірну квартиру як член сім`ї наймача, проживала в ній тривалий час, дійшли обгрунтованого висновку про те, що остання набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням на підставі статті 64-65 ЖК України.

Доводи відповідача про те, що позивачка втратила зв`язок із спірною квартирою, оскільки зареєстрована за іншою адресою, а саме - в квартирі АДРЕСА_2 , не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація особи за місцем проживання це лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. А отже, реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її права на користування житлом, оскільки таке право виникає та може бути підтверджене на інших підставах, таких як право власності, сімейні відносини, оренда та ін.

Установлено, що позивачка не зареєстрована в спірній квартирі, проте це не є перешкодою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю з донькою, оскільки відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 та її чоловік - ОСОБА_2 , вивільнили службове жиле приміщення - кв. АДРЕСА_2 шляхом зняття з реєстраційного обліку. Указана квартира станом на 26 серпня 2022 року є вільною й обліковується як службова квартира КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», що спростовує доводи відповідача про наявність у позивачки іншого житла.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що «коли національні органи судової влади дійшли висновку, що вселення не відповідало чинним правовим положенням, вони надали цьому аспекту першочергове значення, жодним чином не врівноваживши його з аргументами заявників, що цей захід покладе на них надмірний тягар. Крім того, жодним чином не було розглянуто такі питання, як те, що з моменту вселення заявників разом із другим заявником до спірного житлового приміщення пройшло дванадцять років; та, що заявники виконали все, що від них вимагалось для належної реєстрації компетентним органом влади їх наймачами та, що протягом усього відповідного періоду вони добросовісно сплачували всі платежі, пов`язані з найманням. Підхід, застосований національним судами, сам по собі є проблематичним, оскільки він призвів до того, що вони не оцінили пропорційність виселення заявників. Із цього приводу суд звертає увагу на аргумент Уряду, що будь-яке право на тимчасове зайняття відповідного житлового приміщення було тісно пов`язане зі статусом військовослужбовця другого заявника та, що це право було втрачено у зв`язку з його звільненням з військової служби. Суд у принципі готовий визнати, що цей аргумент міг бути важливим для вирішення питання щодо пропорційності. Проте його не було включено до обґрунтування національного суду, який ухвалив рішення про виселення. Отже, аргументи Уряду з цього приводу мають бути відхилені. Суд уже констатував порушення статті 8 Конвенції в інших справах, коли у контексті провадження щодо виселення заявники не могли вимагати здійснення оцінки пропорційності такого втручання. Суд не знаходить підстав, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Отже, Суд доходить висновку, що було порушення статті 8 Конвенції» (SADOVYAK v. UKRAINE, № 17365/14, § 32 - 35, ЄСПЛ, від 17 травня 2018 року).

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується.

У справі, що переглядається, встановивши, що ОСОБА_1 вселилися в спірну квартиру як член сім`ї наймача, тривалий час проживала в спірній квартирі та не має іншого житла, суди з дотриманням передбачених Конвенцією принципів зробили правильний висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову про виселення останньої із спірного житла.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначена заявником у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун