Постанова

Іменем України

20 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 760/11102/17

провадження № 61-9494св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року в складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - ДАБІ), Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (далі - Департамент), про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником одноповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1. За адресою: АДРЕСА_2 розташований будинок ОСОБА_2 , який збудував власний дерев`яний двоповерховий каркасний будинок з оновленим фундаментом та прибудинковою територією.

Вважав, що будівництво відповідачем цього будинку виконано з порушенням чинного законодавства, що порушує його права.

За результатами проведеної перевірки Департаментом ДАБІ у м. Києві встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 , за цією адресою проводились будівельні роботи із реконструкції Ѕ житлового будинку, побудованого у 1957 році, а саме: будівництво мансардного поверху без документа, що дає право на виконання будівельних робіт, чим порушено частину першу статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Згідно з листом Департаменту ДАБІ

у м. Києві від 29 липня 2015 року № 10/26-6/2907/10 станом на 27 липня

2015 року Департамент не видавав дозволу та не реєстрував інших документів дозвільного характеру, які б надавали право на виконання підготовчих або будівельних робіт та не приймав об`єкт до експлуатації за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа Державної санітарно-епідеміологічної служби України Головного управління Держсанепідслужби у м. Києві від 17 серпня 2015 року № 3223 фахівцями Державної установи «Київський МЛЦ ДСЕСУ» ВП Голосіївським міжрайонним відділом (філія) лабораторних досліджень, за дорученням Державної санітарно-епідеміологічної служби України, проведені дослідження у квартирі позивача та встановлено, що рівні природної освітленості у приміщенні кухні квартири АДРЕСА_3 відповідно до ДБН В.2.5-28-2006 «Природне і штучне освітлення» нижче допустимого.

У зв`язку з цим просив зобов`язати ОСОБА_2 здійснити заходи по приведенню забудови його будинку за адресою: АДРЕСА_4 , спорудженої з порушенням норм чинного законодавства, до норм ДБН -

360-92*, а саме: здійснити перенесення стіни будинку на відстань, яка регламентується нормами ДБН - 360-92*, тобто 18 метрів від зовнішньої стіни будинку АДРЕСА_3 ; здійснити демонтаж частки другого поверху з вікнами, які виходять у напрямок будинку АДРЕСА_3 , тобто прийняти заходи відповідно до п. п. 3.13, 3.14 таблиці 3.3 норм ДБН 360-92*.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 06 вересня 2017 рокупозов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 привести належну йому забудову, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 у належний стан з дотриманням вимог пожежної безпеки з урахуванням норм ДБН 360-92*. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем здійснюються будівельні роботи без дозвільних документів, ігноруються вимоги посадових осіб органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства

у сфері містобудівної діяльності. Будинок відповідача побудований

з порушенням вимог пожежної безпеки об`єктів будівництва. Будівництво відповідачем будинку знизило рівень природнього освітлення в квартирі позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року апеляційну скарги ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 вересня 2017 рокускасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд керувався тим, що з урахуванням положень статей 16 376 386 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб. Проте вимоги позивача

є недоведеними та необґрунтованими.

Аргументи учасників справи

У лютому 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив оскаржене судове рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що у відповідача відсутній дозвіл на будівництво, проте порушення будівельних норм безпосередньо впливає на позивача, порушуючи його конституційні права (право власності), та загрожує безпеці життя та здоров`я позивача і його родини. Також апеляційним судом не були враховані всі докази на підтвердження неправомірності дій відповідача, як і положення статті 103 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) щодо добросусідства та статті 91 цього ж кодексу, де зазначено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

У березні 2018 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу,

в якому просить оскаржене судове рішення скасувати повністю, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У березні 2018 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу,

в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на безпідставність вимог касаційної скарги.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року зупинена дія постанови Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 рокудо закінчення касаційного провадження.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

14 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 1/3 частки земельної ділянки, площею 0,0324 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , та 1/6 частини житлового будинку площею 86,9 кв. м, розташованого за цією ж адресою.

ОСОБА_2 є власником суміжного домоволодіння, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

24 липня 2015 року головним державним інспектором інспекційного відділу

№ 5 Департаменту ДАБІ у м. Києві Близнюком Л. Л. складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, в якому зазначено, що будівництво на зазначеній земельній ділянці відбувається без документів, що надають право на виконання будівельних робіт, чим порушено частину першу статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з вимогою усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у встановленому законодавством порядку до 25 серпня 2015 року.

Перевіркою з виїздом на місце за вказаною адресою встановлено, що власником будинку - громадянином ОСОБА_2 виконувались будівельні роботи із реконструкції житлового будинку, збудованого у 1957 році (згідно

з технічним паспортом, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від

23 квітня 2010 року), а саме: будівництво другого та мансардного поверху без документів, що надають право на виконання будівельних робіт, чим порушено частину першу статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». За результатами перевірки складено акт, протокол, видано відповідний припис та вживається заходи щодо притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за встановлені правопорушення, передбачені КУпАП.

Згідно з листом Департаменту ДАБІ м. Києва від 14 грудня 2015 року № 10/26-34/1412/10 позивачу було повідомлено, що станом на 04 грудня 2015 року Департамент не видавав дозволу та не реєстрував інших документів дозвільного характеру, які б надавали право на виконання підготовчих або будівельних робіт та не приймав об`єкт до експлуатації за адресою: АДРЕСА_2 .

Листом Департаменту ДАБІ м. Києва від 15 березня 2016 року № 40-211-/90-9/1980 ОСОБА_1 повідомлено, що стосовно виконань вимог припису від 24 липня 2015 року, виданого власнику домоволодіння ОСОБА_2 про усунення порушення вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання будівельних робіт із реконструкції Ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 посадовими особами Департаменту було неодноразово здійснено виїзди за вказаною адресою з метою проведення позапланової перевірки, однак відповідальних осіб на об`єкті не було та провести перевірку виконання вимог припису не вдалось можливим.

Листом Солом`янського УП ГУ НП в м. Києві від 31 травня 2016 року № 1862/125/55/05-2016 позивачу було повідомлено, що під час проведення перевірки опитаний ОСОБА_2 у своєму поясненні повідомив, що паркан він будує на території своєї земельної ділянки відповідно до плану-дозволу Департаменту містобудування та архітектури від 29 вересня 2015 року № 3162, що відповідає всім нормам Держстандарту України.

Листом Департаменту з питань Державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради від 22 червня 2017 року № 073-5655 повідомлено ОСОБА_1 про те, що на час виїзду посадовою особою Департаменту були здійснені заміри відстаней між будинком АДРЕСА_1 та будинком АДРЕСА_2. Результати заміру склали більш ніж 6 метрів.

Апеляційний суд також встановив, що єдиним доказом, на який позивач посилається в обґрунтування порушення свої прав, є лист Державної санітарно-епідеміологічної служби України Головного управління Держсанепідслужби

у м. Києві від 17 серпня 2015 року № 3223. Згідно цього листа, фахівцями

ДУ «Київський МЛЦ ДСЕСУ» ВП Голосіївським міжрайонним відділом (філія) лабораторних досліджень, за дорученням Державної санітарно-епідеміологічної служби України, проведені дослідження у квартирі ОСОБА_1 про АДРЕСА_1 та за результатами виконаних досліджень, рівні природної освітленості у приміщенні кухні квартири АДРЕСА_3 відповідно до ДБН В.2.5-28-2006 «Природне і штучне освітлення» нижче допустимого.

Апеляційний суд зробив висновок, що цей доказ складений не експертом, стосується лише певної нежитлової частини квартири позивача (кухня), а тому не приймається судом як достатній, належний та переконливий доказ, який давав би підстави для висновку про обґрунтованість позовних вимог. В суді першої інстанції позивачем не заявлялись будь-які клопотання про призначення експертиз тощо, при цьому в суді апеляційної інстанції позивачу було роз`яснено право клопотати про призначення експертизи на підтвердження підстав позову. Утім позивач відмовився від проведення будь-яких експертиз.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до статті 391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У частині сьомій статті 376 ЦК України передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

У постанові Верховного Суду України від Об вересня 2017 року у справі

№ 6-1721цс16 зроблено висновок, що «право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно- будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу)».

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі

№ 6-137цс14 зроблено висновок, що «правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що об`єкт нерухомості збудований ОСОБА_1 на земельній ділянці, що не була відведена

у встановленому порядку для цієї мети. Разом із тим, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог особи, яка не є власником земельної ділянки, на якій зведено об`єкт нерухомості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не встановив, яким чином порушуються права зазначеної особи, хоча для правильного застосування статей 376 386 391 ЦК України встановлення цього факту є обов`язковим».

Відповідно до частин першої - четвертої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що позивачем не доведено порушення своїх прав, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

У зв?язку з цим підлягає поновленню дія постанови Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року, зупинена ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат