Постанова

Іменем України

10 червня 2022 року

м. Київ

справа № 760/11464/17

провадження № 61-1088св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києві від 27 травня 2021 року у складі суді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 03 червня 2006 року, в якому у них народились діти: дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 червня 2010 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу він не має змоги бачитися з дітьми та брати участь в їх вихованні через створені відповідачами перешкоди. Зазначає, що звертався до Солом`янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - Солом`янський РУ ГУ МВС України в м. Києві) із заявами про вчинення відповідачами злочинів, разом з тим, Солом`янське РУ ГУ МВС України в м. Києві у відповідь на його заяви роз`яснило право на звернення до суду в порядку Сімейного кодексу України (далі - СК України). Крім того, він звертався до Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації із заявами про виконання розпорядження та проведення профілактичної бесіди з ОСОБА_2 щодо невиконання регламенту побачень з дітьми, проте отримав відповіді, згідно з якими він не надав доказів вчинення йому перешкод у спілкуванні з дітьми. Також зазначалося про відсутність у дітей бажання зустрічатися з батьком.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд усунути йому перешкоди у спілкуванні та вихованні дітей шляхом їх відібрання та передачі йому.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києві від 27 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позовні вимоги позивача про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей шляхом їх відібрання та передачі батьку не знайшли свого підтвердження та не відповідають інтересам дітей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її з Солом`янського районного суду м. Києві.

27 січня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І., (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 484/920/18.

Також, заявник зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц.

Крім того, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 152 155 170 171 СК України у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 03 червня 2006 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

У шлюбі у сторін народилися дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 63, т. 2), та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 64, т. 2).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 червня 2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а. с. 93, т. 2).

Сторони проживають окремо, їх діти на час розгляду справи у суді проживають з ОСОБА_2 .

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 року у справі № 2-2135/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей у розмірі 500,00 грн щомісяця (а. с. 238, т. 3).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року у справі № 760/16403/14, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 березня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, відібрання дітей (а. с. 241-245, т. 3).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року у справі № 760/9560/15-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей (а. с. 247-249, т. 3).

Станом на 01 березня 2018 року заборгованість ОСОБА_1 по виплаті аліментів становить 35 580,60 грн, що підтверджується розрахунком, проведеним головним державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 17 січня 2019 року (а. с. 240, т. 3).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 7 СК України визначає, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (статті 151 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 159 СК України встановлено, що у разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (стаття 19 СК України).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 він не має змоги бачитися з дітьми та брати участь в їх вихованні через створені відповідачами перешкоди, у зв`язку з чим просив суд усунути перешкоди у спілкуванні та вихованні дітей.

Згідно з наданим суду висновком органу опіки та піклування Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації від 30 вересня 2019 року № 108-13062 ОСОБА_2 разом із дітьми зареєстрована та проживає в трикімнатній квартирі, у якій відповідно до актів обстеження житлово-побутових умов від 11 вересня 2015 року та 25 липня 2019 року створені належні умови для проживання, розвитку та відпочинку малолітніх. Мати належним чином піклується про дітей, приділяє багато уваги їх вихованню. Органом опіки та піклування доказів чинення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми, ОСОБА_6 , 2007 року народження, та ОСОБА_7 , 2010 року народження, не встановлено. Органом опіки та піклування не виявлено наявності загрози для життя, здоров`я і морального виховання малолітніх та не вбачається за доцільне усунення перешкод у спілкуванні з малолітніми шляхом відібрання дітей від матері та передання їх батьку (а. с. 67-69, т. 5).

Належним чином оцінивши зазначений висновок органу опіки та піклування, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що такий висновок зроблений відповідним державним органом з урахуванням інтересів дітей та на підставі вивчення обставин взаємовідносин сторін та їх дітей.

Позивач, заперечуючи проти зазначеного висновку органу опіки та піклування, доказів на спростування наданого висновку суду не надав. Будь-яких інших належних доказів на підтвердження факту чинення відповідачами перешкод позивачу у спілкуванні та вихованні дітей матеріали справи не містять.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення позивачу перешкод у спілкування та вихованні дітей, оскільки такі вимоги не знайшли свого підтвердження та не відповідають інтересам дітей.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 484/920/18, оскільки висновки у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, є необґрунтованими, судом не встановлено підстав для відступлення від висновків, викладених у зазначеній постанові.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо обґрунтованості заявленого головуючому в суді першої інстанції відводу.

У поданій в суд першої інстанції заяві про відвід зазначається про те, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 25 травня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Таким чином, у позивача виник сумнів в неупередженості та об`єктивності судді.

Разом з тим, заява про відвід не містить даних щодо наявності особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей чи уподобань стосовно однієї зі сторін у справі, не встановлено наявності будь-яких обставин, що свідчать про те, що головуючий суддя не є безстороннім чи неупередженим, а частиною четвертою статті 36 ЦПК України визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Інші доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але цене може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києві від 27 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров