№ 760/11727/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року

м. Київ

справа № 760/11727/17

адміністративне провадження № К/9901/11131/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,

розглянувши в порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 760/11727/17

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року (головуючий-суддя Шереметьєва Л.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року (головуючий-суддя Ключкович В.Ю., судді: Бабенко К.А., Літвіна Н.М.),

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що з 16 червня 1983 року по 30 жовтня 1985 року проходив службу в Збройних Силах СРСР, приймав участь у бойових діях в зв`язку з виконанням обов`язків військової служби в Демократичній республіці Афганістан.

В подальшому йому було встановлено ІІ групу інвалідності.

ОСОБА_1 через ІНФОРМАЦІЯ_1 направив до Міністерства оборони заяву з документами про виплату йому одноразової грошової допомоги у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі /смерті/, інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на навчальні /або перевірочні/ та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат від 27 січня 2017 року було відмовлено в призначенні та виплаті такої допомоги, у зв`язку з чим проси суд:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні йому одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби;

- зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі /смерті/, інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на навчальні /або перевірочні/ та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року, позов задоволено.

Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням другої групи інвалідності внаслідок поранення /контузії/, отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби.

Зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 26 грудня 2013 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що право на грошовому допомогу у звільненого військовослужбовця наступає в момент встановлення інвалідності, а не на момент його звільнення, у зв`язку з чим повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на день встановлення позивачу ІІ групу інвалідності, тобто 22 вересня 2015 року.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27 січня 2017 року № 8. Водночас, врахувавши, що такої вимоги позивач не заявляв, однак з метою недопущення порушення права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, апеляційний суд вважав правильним обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.

Апеляційний суд також зазначив, що позивачу вперше встановлено ІІ групу інвалідності 22 вересня 2015 року, тому на спірні правовідносини поширюються норми Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі /смерті/, інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на навчальні /або перевірочні/ та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975), у зв`язку з чим Міністерство оборони України прийняло протиправне рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись з постановами суду першої та апеляційної інстанції, вважаючи їх такими, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі Міністерство оборони України посилається на те, що для визначення підстав виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок призначення і витати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення, інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, а спеціальний Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.

Доводи касаційної скарги, зокрема, обґрунтовані тим, що за приписами п. б ч. 1 ст. 162 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року № 5040-VІ, який набрав чинності 01 січня 2014 року) (далі - Закон № 2011-ХІІ) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (пп 4 п. 2 ст. 16 цього Закону).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), Інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок №975), яка набула чинності 24 січня 2014 року, встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331;

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно п. З Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, на думку Міністерства оборони України, у разі інвалідності право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірах, що встановлені ст. ст. 16, 162 Закону № 2011-ХІІ та Порядком № 975, виникає з моменту первинного огляду та встановлення такої інвалідності в період дії таких актів. Особи, допомога яким не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто на день встановлення такої інвалідності.

У касаційній скарзі Міністерство оборони України посилається на лист Міністерства охорони здоров`я від 27 квітня 2016 року №16.06-16/625-16/10515, у якому зокрема зазначено, що днем встановлення інвалідності в розумінні пп 4 ч.2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ та п. 3 Порядку № 975 вважається дата проходження громадянином первинного огляду МСЕК. Дата підвищення групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності, на підтвердження чого наводить правові позиції Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 15 березня 2016 року у справі №825/2188/15-а та ухвалі від 19 вересня 2017 року по справі №826/2335/16.

Крім того, вказує, що за змістом ч. 4 ст. 163 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Тобто даною нормою законодавець чітко визначив умови за яких може бути проведено виплату одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Зазначає, що судами попередніх інстанції залишено поза увагою, що між первинним та повторним оглядом, у результаті якого було змінено причинний зв`язок захворювання та підвищено групу інвалідності позивачу пройшло більше передбаченого Законом №2011-XII часу (14 жовтня 1995 року позивачу встановлено III групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК №094608, а у вересні 2015 року відповідно до довідки до акту огляду МСЕК № 0280972 під час повторного огляду підвищено групу інвалідності до ІІ).

Поряд з цим, стверджує, що законодавець розрізнив види військової служби та встановив відповідні терміни призначення інвалідності, які враховуються для виплати одноразової грошової допомоги. Оскільки позивачу внаслідок перенесеного захворювання під час проходження строкової військової служби встановлено інвалідність, а не часткову втрату працездатності, то відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII він не має права на отримання одноразової грошової допомоги.

Міністерство оборони України у касаційні скарзі зауважує, що судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин положення п. 2 Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1983 року № 59-27 «Про пільги військовослужбовцям, робітникам та службовцям, що знаходяться в складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім сім`ям» (далі - Постанова № 59-27), відповідно до якого військовослужбовці Радянської Армії і Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки СРСР і Міністерства внутрішніх справ СРСР, що перенесли захворювання у період перебування на території ДР Афганістан та визнані до закінчення п`ятирічного терміну за наслідками таких хвороб інвалідами, рахуються інвалідами внаслідок захворювання, отриманого при виконанні обов`язків військової служби, забезпечуються пенсіями по інвалідності за нормами, установленими для військовослужбовців, що стали інвалідами у наслідок поранення, контузії або каліцтва, отриманих під час виконання обов`язкові військової служби, та їм надаються пільги, встановлені для таких інвалідів.

Поряд з цим, заявник наголошує на порушенні судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (суди не дослідили зібрані у справі докази), що призвело до ухвалення незаконних рішень.

Зокрема, вказує, що Порядком № 975 встановлено перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу. Однак, з матеріалів справи не вбачається наявності у позивача постанови відповідної військово лікарської комісії. А пакет документів, що подавався на адресу головного розпорядника коштів формувався уповноваженим органом - Запорізьким ОВК, при цьому позитивного висновку щодо наявності права у позивача на отримання одноразової грошової допомоги уповноваженим органом надано не було.

Крім того, зазначає, що судом першої інстанції не дотримано вимоги процесуального права, що в подальшому призвело до ухвалення незаконного рішення неповноважним судом та з порушенням правил підсудності. Оскільки позивачем оскаржуються дії органу державної влади, тому в силу положень ч. 2 ст. 18 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року), з урахуванням ст. 21 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року), Міністерство оборони України вважає, що даний позов повинен розглядатися окружним адміністративним судом, що узгоджується з позицією, викладеною в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2014 року у справі № К/9991/59612/11. Вказане порушення, на думку скаржника, було також залишено поза увагою апеляційного суду.

Суд заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов наступного висновку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 16 червня 1983 року по 30 жовтня 1985 року проходив службу в Збройних Силах СРСР, приймав участь у бойових діях в зв`язку з виконанням обов`язків військової служби в Демократичній республіці Афганістан. 14 жовтня 1995 року позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності у зв`язку із захворюванням, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби (яка в подальшому неодноразово підтверджувалася), однак одноразова грошова допомога у зв`язку з цим не виплачувалась взагалі.

Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ № 0280972 ОСОБА_1 22 вересня 2015 року встановлена ІІ група інвалідності безстроково у зв`язку з захворюванням, пов`язаним із виконанням обов`язків військової служби в країнах, де велися бойові дії, у зв`язку з чим він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі ст. 16 №2011-XII та Порядку № 975.

Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України від 27 січня 2017 року № 8 (далі - Протокол № 8) позивачу було відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що він був звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України від 04 квітня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», яким запроваджено виплату такої допомоги та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Таким чином, предметом спору у цій справі є вимога призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на день встановлення позивачу ІІ групу інвалідності - 22 вересня 2015 року.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних відносин відмови в призначенні одноразової грошової допомоги) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

За змістом ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи (п. «б» ч. 1 ст. 162 Закону № 2011-ХІІ).

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 163 Закону № 2011-ХІІ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до п. 2 ст. 162 та п. 9 ст. 163 Закону № 2011-ХІІ затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до абзацу 2 п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 6 Порядку № 975 встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи (підпункт 1).

Отже, з аналізу правових норм вбачається, що право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у позивача виникло з моменту встановлення ІІ групи інвалідності - 22 вересня 2015 року.

Всупереч зазначеним положенням законодавства, Міністерством оборони України було прийнято протиправне рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що він був звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України від 04 квітня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», яким запроваджено виплату такої допомоги, оскільки згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.

З даного приводу колегія суддів зауважує, що з метою упорядкування законодавства щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, встановлення їм інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, визначення цієї допомоги виключно як виплати соціального характеру до Закону № 2011-ХІІ Законом № 5040-VI були внесені, зокрема, статтю 16 викладено в новій редакції, та доповнено цей Закон статтями 161 та 164.

У Прикінцевих положеннях Закону № 5040-VI встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Аналіз наведених положень Закону № 5040-VI, Порядку № 975 дає підстави для висновку, що змінене з 01 січня 2014 року законодавче регулювання питань соціального захисту військовослужбовців поширюється на осіб, право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги у яких виникло після цієї дати.

Крім того, згідно з ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях висловлював юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № З-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Як указано в Рішенні Конституційного Суду України від 26 січня 2011 року № 1 -рп/2011, положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).

З огляду на вищенаведені юридичні позиції Конституційного Суду України, та враховуючи, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення законодавства України, що діяло станом на 22 вересня 2015 року.

Оскільки позивачу інвалідність ІІ групи вперше встановлено у 22 вересні 2015 року і станом на цю дату у нього виникло право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, законодавчі положення на момент звернення ним після встановлення безстроково ІІ групи інвалідності про виплату одноразової грошової допомоги встановлювали, що така виплата повинна здійснюватись відповідно до Порядку № 975.

В аспекті викладеного, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги з посиланням на: 1) ч. 4 ст. 163 Закону № 2011-ХІІ, якою законодавець визначив умови виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі; 2) відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII; 3) необхідність застосування до спірних правовідносин положення п. 2 Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1983 року № 59-27.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з метою належного захисту права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, обґрунтованого визнав протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги (оформлене витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27 січня 2017 року № 8) та зобов`язав нарахувати і виплатити ОСОБА_1 таку допомогу відповідно до ст. 16 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975.

Твердження про ненадання позивачем повного пакету документів, передбаченого Порядком № 975, зокрема, документа про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), що, на думку, скаржника свідчить про порушення судами норм процесуального права щодо дослідження зібраних у справі доказів, колегія суддів відхиляє, оскільки висновок комісії Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги ґрунтується на інших підставах з посиланням на ст. 58 Конституції України.

Щодо доводів Міністерства оборони України про ухвалення рішення неповноважним судом з порушенням правил підсудності предметної підсудності даної справи, Верховний Суд зазначає наступне.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (чинної на момент звернення позивача до суду)) місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, зокрема, усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України, та інших законодавчих актів», яким, зокрема Кодекс адміністративного судочинства України викладено у новій редакції.

Згідно з новою редакцією КАС України, адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг підсудні окружним адміністративним судам.

Разом з тим, відповідно до підпунктів 10, 12 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена відповідно до ст. 16 Закону № № 2011-ХІІ, та про зобов`язання виплати якої ставить питання позивач, відноситься до соціальних виплат, а тому даний спір належить розглядати місцевим загальним судом як адміністративним в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 592/3134/17.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що Солом`янським районним судом постанову у цій справі прийнято 07 листопада 2017 року, тобто до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України, та інших законодавчих актів».

Отже, доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки судів попередніх інстанцій про наявність у позивача, як військовослужбовця строкової військової служби, права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи відповідно до Закону №2011-ХІІ та Порядку № 975.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Відповідно до ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.Л. Мороз А.І. Рибачук А.Ю. Бучик