ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня2024 року

м. Київ

справа № 760/13472/22

провадження № 61-14028св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Новак Наталія Юріївна, на постанову Київського апеляційного суду

у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

від 24 вересня 2024 року і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог і заперечень на них

1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що18 травня 1977 року ОСОБА_6 на сім`ю з трьох осіб було видано ордер № Г 380013 на житлове приміщення жилою площею 27,8 кв. м, яке складається з двох кімнат в ізольованій квартирі за адресою: квартира АДРЕСА_1 , склад сім`ї: ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 (дружина), ОСОБА_1 (донька), яка після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1 .

3. У подальшому, як стверджувала ОСОБА_1 , до складу сім`ї було включено та зареєстровано у вказаній квартирі ОСОБА_2 (відповідача),

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (донька позивачки), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (внук позивачки).

4. Позивачка зазначала, що наразі у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Разом з тим, як наголошувала ОСОБА_1 , більше 20-ти років, тобто з 2000 року відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає, витрат по утриманню цього житла не несе та його особисті речі у вказаній квартирі не зберігаються. Зазначала, що відповідач житлом забезпечений, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у квартирі, що належить його дружині та має правовий статус спільного майна подружжя.

5. Водночас, ОСОБА_1 зауважувала, що жодних перешкод відповідачу у користуванні спірним житловим приміщенням ніколи не створювалося. Відповідач після досягнення повноліття добровільно покинув спірне житлове приміщення, забравши власні особисті речі, з того часу більше 20-ти років у спірному житловому приміщенні не проживає, жодних витрат по утриманню спірного майна не несе, перешкоджає їй та іншим мешканцям спірного житла вирішити питання щодо його приватизації у встановленому законом порядку.

6. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: кв. АДРЕСА_1 .

7. У липні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву

ОСОБА_1 , в якому просив у позові відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_1 з 2014 року постійно проживає у Німеччині та наразі перебуває у шлюбі з громадянином Німеччини ОСОБА_10 . Відповідач наголошував, що він проживав разом із своїм батьком ОСОБА_6 у спірній квартирі та допомагав йому по господарству, а після його смерті продовжував турбуватися про племінницю, яка також проживає у квартирі. З початком повномасштабної збройної агресії з боку російської федерації він виїхав до Німеччини, де наразі і перебуває, отримав статус біженця та має тимчасовий дозвіл на проживання. У задоволенні позовних вимог просив відмовити.

8. У серпні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

9. Свої вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що з 2000 року ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає, витрат по утриманню цього житла не несе, особисті речі відповідача у цій квартирі не зберігаються. Вважала, що долучені до відзиву докази не спростовують факту непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин та містять неправдиві відомості. Зауважувала, що відповідач житлом забезпечений, фактично проживає за адресою: кв. АДРЕСА_2 , у квартирі, що має правовий статус спільного майна подружжя.

10. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_3 просила позов задовольнити, визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: кв. АДРЕСА_1 .

11. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 01 вересня

2023 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_3 та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

12. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 лютого

2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: кв. АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

13. Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва

від 06 травня 2024 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка

ОСОБА_1 та третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 довели факт непроживання відповідача у спірній квартирі з 2000 року без поважних причин. Відповідач не надав належних та допустимих доказів, що підтверджують його проживання у спірній квартирі, як і доказів створення перешкод для проживання у цій квартирі, наявності поважних причин його тривалої відсутності (непроживання). Доводи відповідача про те, що внаслідок його виселення з квартири він буде позбавлений можливості її приватизувати, визнані такими, що на увагу не заслуговують, оскільки не стосуються предмета позову.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

15. Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив причини непроживання відповідача у спірній квартирі протягом шести місяців до звернення до суду з цим позовом та не зробив оцінку причин поважності відсутності відповідача за місцем проживання, не взяв до уваги доводи відповідача та надані ним письмові докази про те, що він проживає тимчасово у Німеччині з 22 лютого 2022 року, з 25 лютого 2022 року - набув статус біженця.

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. 21 жовтня 2024 року ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Новак Н. Ю., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року залишити без змін.

18. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі

№ 662/397/15?ц, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року

у справі № 643/11611/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 641/5955/17, від 28 лютого 2020 року у справі № 428/10011/17, від 21 жовтня 2020 року

у справі № 645/7374/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17,

від 02 грудня 2020 року у справі № 760/11141/19, від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16?ц, від 11 жовтня 2021 року у справі № 203/1665/19-ц, від 24 січня 2024 року у справі № 489/2101/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Заявниця стверджує, щовідповідач не надав доказів на підтвердження проживання у спірному житловому приміщення, а також зберігання у спірній квартирі особистих речей.

20. Вважає, що апеляційним судом не надано оцінки доказам, які свідчать про непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин, зокрема до початку повномасштабної збройної агресії рф проти України у лютому 2022 року, що було безумовною підставою для задоволення позовів. Жодних доказів на підтвердження проживання відповідача у спірній квартирі до його виїзду з України, як біженця, матеріали справи не містять.

21. Згідно з доводами касаційної скарги, позивачами були надані суду достатні докази на підтвердження тривалого, більше 6 місяців, непроживання відповідача у спірному житлі без поважних причин, що відповідно до вимог статті 71 ЖК України є підставою для визнання відповідача таким, що втратив право на користування спірним житловим приміщенням. Відповідач протилежного не довів, з позовом до суду про продовження строку відсутності у житловому приміщенні з поважних причин понад шість місяців, як це передбачено частиною другою статті 71 ЖК України, не звертався. Стверджує, що витрати на утримання квартири протягом 2021-2022 року несла виключно вона.

22. Також заявниця звертає увагу на те, що відповідач з 17 вересня 2013 року на праві особистої приватної власності має двокімнатну квартиру, отже він забезпечений житлом.

23. Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що у своїх позовах позивачки посилалися виключно на положення статей 71 72 ЖК України, належним чином визначившись щодо підстав заявлених позовів. Жодних посилань на положення статті 107 ЖК України позови не містять.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24. Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024року відкрито касаційне провадження у справі № 760/13472/22.

25. Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

26. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Новак Н. Ю., погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх законними та обґрунтованими.

27. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а оскаржена постанова є законною, увалена на підставі належним чином оцінених доказів. Звертає увагу на те, що з доводів касаційної скарги не вбачається, що ОСОБА_3 оскаржує судове рішення апеляційного суду, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за первісним позовом. Позивачка за первісним позовом - ОСОБА_1 постанову апеляційного суду не оскаржує, а отже погоджується із його висновками.

28. ОСОБА_2 вважає, що права позивачок не порушені. Зазначає, що позивачка ОСОБА_3 на підтвердження заявлених позовних вимог не надала жодних доказів. Посилання на докази, які містять у первісному позові, є безпідставним. Також відповідач вказує на те, що ОСОБА_1 створила сім`ю у Німеччині, вибула туди на постійне місце проживання, тривалий час не з`являється в Україні, тому безпідставно посилається на те, що він чинить перешкоди у користуванні спірною квартирою.

29. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що ухвалу Верховного Суду про відкриття провадження у справі він отримав 16 грудня

2024 року засобами електронного зв`язку, а тому просить поновити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

30. Враховуючи наявні у Верховному Суді відомості про направлення ОСОБА_2 копії ухвали про відкриття касаційного провадження та касаційної скарги 16 грудня 2024 року, Верховний Суд вважає за можливе продовжити строк для подання відзиву на касаційну скаргу до дати його подання - 29 грудня 2024 року.

31. У поданій відповіді на відзив представник ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - адвокат Новак Н. Ю. посилається на те, що доводи відзиву є безпідставними, такими що не спростовують обґрунтованих доводів касаційної скарги, яка підлягає до задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

32. На підставі ордера № 380013 від 18 травня 1977 року ОСОБА_6 надано право на зайняття жилого приміщення, а саме двокімнатної квартири, жилою площею 27,8 кв. м за адресою: кв. АДРЕСА_1 .

33. Згідно з відомостями відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА та інформацією з Реєстру територіальної громади м. Києва, за адресою: кв. АДРЕСА_1 , зареєстровано 4 особи:

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована з 15 січня 1991 року;

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 02 лютого 1995 року;

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована з 26 січня 1993 року;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований з 09 травня 2013 року.

34. Відповідно до змісту акту про непроживання особи за місцем реєстрації № 1 від 16 жовтня 2021 року, який складений за участю ОСОБА_11 - мешканки квартири № 11 , ОСОБА_12 - мешканки квартири № 6 та ОСОБА_13 - мешканця квартири АДРЕСА_5 , ОСОБА_2 не проживає за місцем реєстрації.

35. Згідно з актом про непроживання особи за місцем реєстрації № 2

від 04 лютого 2022 року, складеним за участю ОСОБА_11 - мешканки квартири № 11 , ОСОБА_12 - мешканки квартири № 6 та ОСОБА_13 - мешканця квартири АДРЕСА_5 , ОСОБА_2 не проживає за місцем реєстрації.

36. Відповідно до акту про непроживання особи за місцем реєстрації № 3 від 13 серпня 2022 року, складеного за участю ОСОБА_11 - мешканки квартири № 11 , ОСОБА_12 - мешканки квартири № 6 та

ОСОБА_13 - мешканця квартири АДРЕСА_5 , ОСОБА_2 не проживає за місцем реєстрації.

37. ОСОБА_2 у 2022 році отримав статус біженця у Німеччині та має тимчасовий дозвіл на проживання до 04 березня 2024 року .

38. Суд першої інстанції опитав свідків, які підтверджували, що ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

39. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

40. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

41. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

43. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

44. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

45. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

46. За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

47. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

48. Згідно з частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

49. Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

50. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

51. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

52. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

53. Аналіз статей 71 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

54. Вичерпного переліку поважних причин непроживання законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

55. Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності особа продовжує мати намір ставитися до жилого приміщення як до свого місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

56. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі

№ 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17,

від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц.

57. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

58. За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

59. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

60. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивачка та третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, не надали достатніх і достовірних доказів непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців.

61. Апеляційний суд врахував, що відповідач вимушено тимчасово проживає у Німеччині з 22 лютого 2022 року та набув статус біженця.

62. Наявні у матеріалах справи акти про непроживання відповідача за місцем реєстрації № 1 від 16 жовтня 2021 року, № 2 від 04 лютого 2022 року, № 3

від 13 серпня 2022 року не спростовують обставин перебування позивача за межами території України з 22 лютого 2022 року, не містять інформації про те, з якого часу відповідач не проживає у спірній квартирі.

63. Ці акти складені та підписані сусідами, разом з тим не засвідчені уповноваженим представником житлово-комунального підприємства, управителем будинку, у немає відомостей щодо наявності у квартирі речей відповідача, причин непроживання відповідача.

64. Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 203/1665/19-ц (провадження № 61-11593св21)

65. За тимчасової відсутності особа хоча фактично і не користується житловим приміщенням, проте зберігає наміри ставитися до нього як до свого місця проживання. Під час вибуття особи на нове місце проживання така особа не лише втрачає право користування попереднім житловим приміщенням з моменту вибуття з нього, а й втрачає наміри ставитися до нього як до свого місця постійного проживання.

66. Встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 не втратив інтерес до спірної квартири. Він надав докази оплати комунальних послуг, стверджував про намір реалізувати право на приватизацію квартири, вказував, що батько за життя хотів, щоб квартира залишилася обом його дітям.

67. З урахуванням зазначеного, необхідно погодитися з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки стороною позивача не надано достатніх доказів на підтвердження непроживання відповідача більше шести місяців у спірній квартирі без поважних причин.

68. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

69. Висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які послалася заявниця у касаційній скарзі, не входять у суперечність з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи фактичні обставини у справах.

70. Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить з конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін, що було дотримано апеляційним судом під час вирішення спірних правовідносин.

71. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на правильність висновку про відмову у задоволенні позовних вимог не впливають.

72. Колегія суддів, надаючи оцінку оскарженому судовому рішенню на предмет законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

73. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Новак Наталія Юріївна, залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович