Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 760/15172/19

провадження № 61-11730св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., МартєваС.Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач: Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація,

третя особа ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року у складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2020 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Слюсар Т. А., Волошиної В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі Солом`янська РДА), третя особа ОСОБА_2 , про визнання неправомірною та скасування відмови у реєстрації, посилаючись на те, що з 19 жовтня 2002 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . В них є донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Розпорядженням Солом`янської РДА від 17 квітня 2008 року № 638 її чоловіку ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб (він, дружина та донька) було надано службову кімнату № 16 в комунальній квартирі АДРЕСА_1 , яка була включена до складу службових жилих приміщень та закріплена за Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом`янської районної в місті Києві ради. На підставі вказаного розпорядження 25 квітня 2008 року ОСОБА_2 було видано ордер № 001650 на право зайняття службового жилого приміщення. Розпорядженням Солом`янської РДА від 12 червня 2018 року № 419 зазначену квартиру було виключено зі складу службових жилих приміщень, а 08 жовтня 2018року вона разом з донькою знялася з реєстрації в ній. 01 листопада 2018 року її чоловік ОСОБА_2 отримав у порядку приватизації свідоцтво про право власності на 6/100 частин квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . 13 листопада 2018 року вона звернулася до Солом`янської РДА із заявою про реєстрацію місця проживання за вказаною адресою, однак 14 листопада 2018 року отримала відмову, мотивовану тим, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Така відмова є неправомірною, оскільки вона надала відповідачу всі необхідні документи для реєстрації місця проживання, які безспірно підтверджують її право користування кімнатою АДРЕСА_3 в комунальній квартирі АДРЕСА_1 як члена сім`ї власника. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати неправомірною та скасувати відмову Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА від 14 листопада 2018 року в реєстрації її у вказаній кімнаті.

В липні 2019 року Солом`янська РДА подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що квартира АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю, а ОСОБА_2 є власником 6/100 часток цієї квартири. Для реєстрації місця проживання у вказаній квартирі ОСОБА_1 необхідна згода всіх її власників. Тому, відмовляючи позивачу в реєстрації місця проживання у зв`язку з відсутністю згоди всіх власників нерухомого майна, Солом`янська РДА діяла на підставі та в межах чинного законодавства.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року, з урахуванням ухвали цього суду від 30 листопада 2020 року про виправлення описки, позов задоволено. Визнано неправомірною та скасовано відмову Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА від14листопада 2018 року в реєстрації ОСОБА_1 в кімнаті АДРЕСА_4 . Стягнуто із Солом`янської РДА на користь ОСОБА_1 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 768,40 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 видано в порядку приватизації свідоцтво про право власності від 01 листопада 2018 року на 6/100 часток комунальної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто чоловік позивача є власником саме кімнати № НОМЕР_1 в комунальній квартирі. Із заяви ОСОБА_1 від13листопада 2018 року про реєстрацію її місця проживання вбачається, що власник вказаної кімнати ОСОБА_2 дав згоду на реєстрацію в ній ОСОБА_1 . За таких обставин, оскільки квартира АДРЕСА_1 є квартирою посімейного спільного заселення та позивач має бажання зареєструватися в кімнаті № 16 цієї квартирі, що належить її чоловіку, то відмова відповідача в реєстрації ОСОБА_1 є неправомірною. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 подала до суду: договір про надання правової допомоги №38, укладений 14 січня 2019 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-5000», за умовами якого для надання правової допомоги призначено адвоката Чучковську А. В.; акт-рахунок надання послуг від 24 травня 2019року № 38-1; квитанцію від 14 січня 2019 року № 6971 на суму 4000 грн; ордер на ім`я ОСОБА_4 ; свідоцтво № 2006/10 про право на заняття адвокатською діяльністю Чучковської А. В.; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак сторона відповідача не заявила клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Тому вимога ОСОБА_1 про стягнення із Солом`янської РДА на її користь витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн підлягає задоволенню.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2020 року апеляційну скаргу Солом`янської РДА залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

06 серпня 2020 року Солом`янська РДА подала до Верховного Суду касаційну скаргу, а 25 серпня 2020 року уточнену касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до Солом`янського районного суду міста Києва.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) Солом`янська РДА вказала, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Також заявник зазначив, що суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 є власником лише 6/100 часток квартири АДРЕСА_1 , яка за технічним планом складається з 17 кімнат (в тому числі кімнати № 16) і спільної кухні, вбиральні, умивальника, коридору. Тому у зв`язку з відсутністю згоди всіх співвласників вказаної квартири відсутні підстави для реєстрації в ній ОСОБА_1 . Крім того, стягнувши із Солом`янської РДА на користь ОСОБА_1 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу, суди не дали оцінку співмірності розміру цих витрат з обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, не перевірили, які конкретно роботи (послуги) виконав (надав) адвокат, а саме: аналіз документів; збирання доказів; підготовка процесуальних документів; представництво інтересів у суді (участь у судових засіданнях). При цьому суди мали виходити з критерію реальності (дійсності та необхідності) адвокатських послуг і розумності їх вартості.

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 адвокат Чучковська А. В. подала до Верховного Суду письмові пояснення, в яких просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Посилання Солом`янської РДА на те, що квартира АДРЕСА_1 складається з 17 кімнат, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 є власником конкретної кімнати № 16 в цій квартирі. Тому згода власників інших кімнат на реєстрацію ОСОБА_1 в кімнаті № 16 не потрібна. Солом`янська РДА не заперечувала проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення цих витрат в розмірі 4000 грн, підтверджених наданими позивачем доказами.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Солом`янського районного суду міста Києва.

26 листопада 2021 року справа № 760/15172/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 19 жовтня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого в них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Розпорядженням Солом`янської РДА від 17 квітня 2008 року № 638 ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб (він, дружина ОСОБА_1 та донька ОСОБА_3 ) було надано службову кімнату АДРЕСА_3 в комунальній квартирі АДРЕСА_1 , яка була включена до складу службових жилих приміщень та закріплена за Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом`янської районної в місті Києві ради.

На підставі вищевказаного розпорядження 25 квітня 2008 року ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб було видано ордер № 001650 на право зайняття службового жилого приміщення, а саме кімнати № НОМЕР_1 в квартирі АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Солом`янської РДА від 12 червня 2018 року № 419 вищевказану кімнату було виключено зі складу службових жилих приміщень Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва».

01 листопада 2018 року ОСОБА_2 було видано в порядку приватизації свідоцтво про право власності на 6/100 частин комунальної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі наведених доказів судами встановлено, що чоловік позивача є власником саме кімнати № НОМЕР_1 в комунальній квартирі АДРЕСА_1 .

13 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Заява також підписана ОСОБА_2 із зазначенням про надання ним згоди на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 у вказаній кімнаті.

14 листопада 2018 року Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА було відмовлено ОСОБА_1 у реєстрації за вищевказаною адресою на підставі статті 358 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) у зв`язку з відсутністю згоди всіх власників житла.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на свободу пересування і вибір місця проживання як невід`ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року (стаття 2).

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9, частин першої, четвертої статті 156 Житлового кодексу Української РСР (далі ЖК Української РСР) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Частиною другою статті 64 ЖК Української РСР передбачено, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України).

В абзацах третьому, одинадцятому частини першої статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що вільний вибір місця проживання чи перебування право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати. Реєстрація внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з частинами першою, третьою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Статтею 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016року № 207 затверджено Правила реєстрації місця проживання, які визначають механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлюють форми необхідних для цього документів.

Абзацами першим, шостим пункту 18 Правил реєстрації місця проживання передбачено, що для реєстрації місця проживання особа або її представник подає: 1)заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8; 2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; 3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу); 4) документи, що підтверджують: право на проживання в житлі, ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників); право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах); проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби); 5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку); 6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання). Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 11 Правил реєстрації місця проживання орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що у зв`язку з підготовкою та розглядом позову вона понесла судові витрати в розмірі 4768,40 грн, з яких 4000 грн на правничу допомогу та 768,40 грн на сплату судового збору.

Судами встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 разом з позовною заявою подала до суду: договір про надання правової допомоги №38, укладений 14 січня 2019 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-5000», за умовами якого для надання правової допомоги призначено адвоката Чучковську А. В.; акт-рахунок надання послуг від24травня 2019року № 38-1, згідно з яким витрати на професійну правничу допомогу складають 4000 грн за складання позову про визнання протиправним та скасування рішення; квитанцію від 14 січня 2019 року №6971 на суму 4000 грн; ордер на ім`я ОСОБА_4 ; свідоцтво № 2006/10 про право на заняття адвокатською діяльністю Чучковської А. В.; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 768,40грн, що підтверджується квитанцією від 23 травня 2019року №12590.

У відзиві на позовну заяву, а також під час розгляду справи судом першої інстанції Солом`янська РДА не заявляла клопотання про зменшення розміру витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частинами першоюп`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першоїтретьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

В пунктах 3447 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

В постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок про те, що згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_2 як власник кімнати №16 в комунальній квартирі АДРЕСА_1 надав згоду на реєстрацію місця проживання своєї дружини ОСОБА_1 у вказаній кімнаті, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову, визнання неправомірною і скасування відмови Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА від14листопада 2018року в реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , оскільки така відмова суперечить вищенаведеним положенням Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Правил реєстрації місця проживання.

Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивача 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 768,40 грн судового збору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що понесені позивачем судові витрати підтверджені доданими до позовної заяви доказами, а сторона відповідача не заявляла клопотання про зменшення цих витрат, тобто не спростувала їх розмір.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 7678 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 є власником лише 6/100 часток квартири АДРЕСА_1 , яка за технічним планом складається з 17 кімнат (в тому числі кімнати № 16) і спільної кухні, вбиральні, умивальника, коридору, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 звернулася до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА із заявою про реєстрацію місця проживання саме в кімнаті № НОМЕР_1 зазначеної квартири, яка надавалася ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб (він, дружина ОСОБА_1 та донька ОСОБА_3 ) та в подальшому була набута ним у власність в порядку приватизації. За таких обставин відсутність згоди всіх співвласників квартири АДРЕСА_5 (всіх 17 кімнат) на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 в кімнаті № 16 цієї квартири не може бути підставою для відмови в такій реєстрації.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди не дали оцінку співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу з обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, не перевірили, які конкретно роботи (послуги) виконав (надав) адвокат, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, так як в суді першої інстанції Солом`янська РДА не заявила клопотання про зменшення розміру цих витрат, не спростувала їх розмір та не довела неспівмірність цих витрат критеріям, встановленим у частині четвертій статті 137 ЦПК України, що унеможливлювало вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки, з урахуванням встановлених в цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а заявник не зазначив, щодо якої саме норми матеріального права відсутній висновок Верховного Суду. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С.О.Карпенко С.Ю. Мартєв В.А.Стрільчук