Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 760/18955/16-ц

провадження № 61-12025св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської місцевої прокуратури № 10, Прокуратури міста Києва,

третя особа - Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року у складі судді Усатової І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до начальника Шевченківського управління поліції Національної поліції (далі -УП НП) в місті Києві полковника поліції Приступи Г. Л. (Слідчий відділ поліції № 4), Київської місцевої прокуратури № 10, третя особа: Державна казначейська служба України, про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконної дії або бездіяльності органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність досудового розслідування, прокуратури або суду.

Після неодноразової зміни складу відповідачів ОСОБА_1 визначила відповідачем державу Україну в особі Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської місцевої прокуратури № 10, Прокуратури міста Києва.

Позовна заява мотивована тим, що за матеріалами дослідчої перевірки, які надійшли з Соснівського РУ УМВС України в Черкаській області, Слідчим відділом Шевченківського районного управління до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013110100014216 внесено відомості за ознаками вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 383 КК України.

Посилалася на те, що відповідачами не виконується ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 липня 2014 у справі № 761/14572/14-к, згідно з якою постанову слідчого Слідчого відділу 4-го ВМ Шевченківського РУГУ МВС України в місті Києві Черниша А. С. від 05 грудня 2013 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110100014216 від 10 вересня 2013 року скасовано.

Зазначала, що відповідачами також не виконується ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року, згідно з якою слідчого Шевченківського УП ГУНП в місті Києві зобов`язано внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань її заяву від 24 квітня 2016 року про вчинення кримінального правопорушення.

Вказувала, що у зв`язку з незаконними діями відповідачів, а також тривалим досудовим розслідуванням кримінального провадження № 12013110100014216 від 10 вересня 2013 року їй завдано моральної шкоди.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь 125 022, 69 грн за невиконання ухвал слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року у справі № 761/14572/14-к та від 16 травня 2016 року у справі № 761/16760/16-к.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та недоведеними, оскільки позивачем не надано доказів, що діями Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської місцевої прокуратури № 10, Прокуратури міста Києва їй було завдано шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд вважав, що районний суд дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , а факт неодноразового винесення постанов про закриття кримінального провадження № 12013110100014216 та в подальшому їх скасування не свідчить про протиправність дій прокуратури та поліції, та завдання моральної шкоди позивачу.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не залучено до участі у справі у якості відповідача Державну казначейську службу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наданим нею доказам щодо завдання їй майнової та моральної шкоди внаслідок незаконних дій службових і посадових осіб слідчого управління національної поліції Шевченківського району міста Києва та Київської місцевої прокуратури № 10, прокуратури міста Києва, що призвело до тривалого виконання двох судових рішень у справі № 761/16760/16-к.

Вказує, що суд першої інстанції в порушення положень пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України не роз`яснив їй наслідки неподання заяви про залучення у якості співвідповідача Державної казначейської служби України.

Стверджує, що суди попередніх інстанцій проігнорували те, що розмір її позовних вимог збільшено на розмір Ѕ частки однокімнатної квартири АДРЕСА_1 з 125 022,69 грн до 444 147,69 грн (том 2 а. с. 61-66).

Вважає, що оскаржувані нею судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції для належної оцінки поданих нею доказів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ГУ НП у м. Києві подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що заперечує проти її задоволення, оскільки позивачем не обґрунтовано у чому полягає завдана їй шкода, не доведено факту завдання немайнових витрат, спричинених моральними чи фізичними стражданнями.

Вказує, що до позивача не було застосовано жодних заходів впливу, які б могли спричинити їй будь-яку шкоду.

Доводи особи, яка подала заперечення на відзив

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала заперечення на відзив ГУ НП у м. Києві на касаційну скаргу та зазначила, що доводи відзиву не заслуговують на увагу, оскаржувані нею судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду від 22 липня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 вересня 2013 року Слідчим відділом Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110100014216 внесено відомості, викладені у матеріалах дослідчої перевірки, які надійшли з Соснівського РУ УМВС України в Черкаській області, щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 383 КК України.

25 грудня 2013 року слідчим Слідчого відділу 4-го ВМ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві Чернишом А. С. прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 12013110100014216 від 19 лютого 2013 року, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 383 КК України (том 1, а. с. 34-35).

23 червня 2014 року слідчим Слідчого відділу 4-го ВМ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві лейтенантом міліції Чернишом А. С. прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 12013110100014216 від 19 лютого 2013 року, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 383 КК України (том 1, а. с. 36-37).

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 липня 2014 року у справі № 761/14572/14-к постанову слідчого Слідчого відділу 4-го ВМ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві Черниша А. С. від 05 грудня 2013 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12013110100014216 від 19 лютого 2013 року, скасовано (том 1, а. с. 11-12).

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2015 року у справі № 11сс/796/2046/2014, заяву ОСОБА_1 про роз`яснення ухвали Апеляційного суду міста Києва від 06 листопада 2014 року, задоволено. Роз`яснено, що ОСОБА_1 не є заявником, потерпілим, його представником чи законним представником у кримінальному провадженні №12013110100014216 від 10 вересня 2013 року, оскільки вказане кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 383 КК України (том 1, а. с. 101).

Відповідно до відповіді Прокуратури міста Києві від 30 червня 2015 року № 04/2/2-3323-14, Шевченківським районним судом міста Києва за скаргою ОСОБА_1 24 липня 2014 року постанову слідчого від 23 червня 2014 року про закриття кримінального провадження № 12013110100014216 скасовано (том 1, а. с. 45).

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року у справі № 761/16760/16-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, на підставі заяви ОСОБА_1 від 24 квітня 2016 року, про вчинення кримінального правопорушення, було задоволено. Зобов`язано слідчого Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві, який уповноважений вносити до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяви та повідомлення про кримінальне правопорушення, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяву ОСОБА_1 від 24 квітня 2016 року про вчинення кримінального правопорушення (том 1, а. с. 124).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно із частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 вважала тривале досудове розслідування кримінального провадження № 12013110100014216 від 19 лютого 2013 року та не виконання державою України судових рішень слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року у справі №761/14572/14-к та від 16 травня 2016 року у справі № 761/16760/16-к.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважав, що позивачем не надано доказів, що діями Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської місцевої прокуратури № 10, Прокуратури міста Києва їй було завдано моральної шкоди, відтак, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Також апеляційний суд вірно зазначив, що саме по собі скасування процесуальної постанови слідчого не свідчить про безумовну неправомірність дій відповідача і завдання шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів та вважає, що суди попередніх інстанцій на підставі належних доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки під час розгляду справи не встановлено незаконних дій відповідача, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статей 1166 1173 ЦК України. При цьому апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» до цих правовідносин не підлягає застосуванню.

Щодо посилання заявника на те, що суд першої інстанції в порушення положень пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України не роз`яснив їй наслідки неподання заяви про залучення у якості співвідповідача Державної казначейської служби України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 33 ЦПК 2004 року суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача).

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

З огляду на зазначене, посилання заявника про порушення судом положень пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України колегією суддів відхиляються.

Доводи заявника про те, що судами не враховано її заяву від 13 червня 2018 року про збільшення позовних вимог з 125 022,69 грн до 444 147,69 грн не можуть бути підставою для скасування правильних по суті та обґрунтованих судових рішень, оскільки розмір позовних вимог на результат розгляду цієї справи не впливає.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, районний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк