Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 760/21786/16-ц

провадження № 61-48391св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Солом`янська районна у місті Києві державна адміністрація,

треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району в місті Києві», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 рокув складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Приходька К. П., Таргоній Д. О., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом до Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Солом`янської РДА в місті Києві) та просила визнати за нею та ОСОБА_7 в рівних частках право власності на 33/100 частини комунальної квартири АДРЕСА_1 , загальна площа якої (33/100) становить 19, 30 кв.м, та складається з приміщень: № 7 - житлової кімнати площею 11, 50 кв.м, № 6 - кухні площею 4, 9 кв.м, № 3 - вбиральні площею 0, 8 кв.м, № 4 - ванної кімнати площею 2, 9 кв.м, № 2 - коридору площею 4, 3 кв.м, № 1 - тамбуру площею 0, 1 кв.м, № 9 - веранди площею 7, 3 кв.м, № 5 - кладової площею 2, 4 кв.м, № 8 - житлової кімнати 23, 3 кв.м.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 1989 року вона проживала та була зареєстрована в кімнаті площею 11, 5 кв.м комунальної квартири АДРЕСА_1 .

27 листопада 2015 року вона звернулась з відповідною заявою та всіма необхідними документами до відділу приватизації Солом`янської РДА в місті Києві для оформлення приватизації кімнати розміром 11, 5 кв.м на себе та її сина.

16 грудня 2015 року відділом приватизації державного житла управління житлово - комунального господарства Солом`янської РДА в місті Києві їй було видано свідоцтво про право власності, яким посвідчується, що 33/100 частини комунальної квартири АДРЕСА_1 дійсно належить їй та її сину на праві приватної, спільної часткової власності в рівних частках.

Однак, з зазначеного свідоцтва незрозуміло, яка саме кімната приватизована, адже квартира має 2 кімнати площею 11, 5 кв.м та 23, 3 кв.м.

Також у даному свідоцтві зазначено, що загальна площа 33/100 частини квартири становить 16, 88 кв.м, з чим вона не погоджується, оскільки відповідно до довідок форми № 3 за різні періоди житлова площа кімнати становить 11, 5 кв.м, а загальна площа квартири становить 19, 6 кв.м.

Крім того, згідно з технічним паспортом квартира складається з двох кімнат площею 11, 5 кв.м, яку займає вона, та площею 23, 3 кв.м, яку займає ОСОБА_2 , загальна площа квартири становить 58, 4 кв.м, з яких площа загального користування в квартирі становить 23, 6 кв.м.

Вважала, що при приватизації та здійсненні розрахунку належної до приватизації площі її площу в квартирі було зменшено на 2, 42 кв.м, що є безпідставним, оскільки загальна площа квартири не змінювалась, жодних перепланувань у ній не проводилось.

Посилаючись на викладене, просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач набула право власності на частину спірної квартири в порядку, визначеному законом, розрахунок площі, яка підлягала передачі в приватну власність позивачу з дитиною в порядку приватизації, проведений правильно, видане свідоцтво про право власності відповідає вимогам закону, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди ухвалили рішення про права, свободи та інтереси малолітнього ОСОБА_7 , якого не було залучено до участі в справі. До того ж суд апеляційної інстанції розглянув справу без її участі, не надавши можливості її представнику ОСОБА_8 , який з`явився в судове засідання, представляти її інтереси, чим порушив конституційну засаду рівності сторін на участь і захист своїх прав в суді.

Окрім цього зазначає, що приклади обчислення розміру площі квартири, які суди наводять в своїх рішеннях, ґрунтуються на припущеннях відповідача і не відповідають нормам матеріального права.

Також вважає, що суди не в повній мірі дослідили докази в справі, з яких убачається, що вона з 1989 року, а її син з 2013 року зареєстровані в квартирі і весь цей час користуються усіма її приміщеннями спільного користування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

01 лютого 2019 року справа № 760/21786/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Представники Солом`янської РДА в місті Києві, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району в місті Києві» надіслали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до технічного паспорта від 12 листопада 2015 року квартира АДРЕСА_1 складається з 2 кімнат житловою площею 34, 8 кв.м, у тому числі 1 кімната - 11, 5 кв.м, 2 кімната - 23, 3 кв.м, кухня - 4, 9 кв.м, вбиральня - 0, 8 кв.м, ванна кімната - 2, 9 кв.м, коридор - 4, 3 кв.м, тамбур - 1, 0 кв.м, веранда - 7, 3 кв.м, кладова - 2, 4 кв.м, загальною площею 58, 4 кв.м.

Згідно з ордером на жиле приміщення № 117081 серії Б від 10 травня 1995 року, виданим виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів міста Києва, ОСОБА_9 на сім`ю з 6 осіб надано право на зайняття приміщення в зазначеній вище квартирі площею 11, 5 кв.м.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 01 листопада 2013 року за заявою позивача було встановлено факт належності ОСОБА_9 ордера на дану кімнату в комунальній квартирі.

Розпорядженням Солом`янської РДА в місті Києві № 559 від 21 вересня 2015 року ОСОБА_1 визначено наймачем житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 11, 50 кв.м, у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_9 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна позивачу та її сину ОСОБА_7 , відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 16 грудня 2015 року, виданого відділом приватизації державного житла управління житлово - комунального господарства Солом`янської РДА в місті Києві, на праві приватної власності належить 33/100 частини квартири АДРЕСА_1 , що становить 16, 88 кв.м.

Третім особам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 31 серпня 2011 року, виданого відділом приватизації державного житла Солом`янської РДА в місті Києві, належить на праві приватної спільної (часткової) власності 67/100 частини цієї квартири.

Згідно з технічним паспортом на квартиру вихід на веранду площею 7, 3 кв.м є лише з кімнати розміром 23, 3 кв.м, яка передана у власність третім особам.

Площа підсобних приміщень, які знаходяться в загальному користуванні, на підставі матеріалів, наданих балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 , за вирахуванням веранди площею 7, 3 кв.м, становить 16, 30 кв.м, з яких: кухня - 4, 9 кв.м, вбиральня - 0, 8 кв.м, ванна кімната - 2, 9 кв.м, коридор - 4, 3 кв.м, тамбур - 1, 0 кв.м, кладова - 2, 4 кв.м.

Це відповідає експлікації внутрішніх площ до житлового будинку, що знаходиться в реєстраційній справі КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» № 34910551, створеній 19 жовтня 2011 року.

Ці ж дані, а саме розмір квартири та підсобних приміщень, відповідають і поповерховому плану.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 16 грудня 2015 року 33/100 частини спірної квартири, що передані у власність позивачу з дитиною, становить 16, 88 кв.м.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності в разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та інше) державного житлового фонду на користь громадян України.

Статтею 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено способи приватизації шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; та продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування).

Відповідно до пункту 6 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року (далі - Положення), визначення загальної площі об`єктів приватизації, що передаються у власність громадян, здійснюється наступним чином: загальна площа квартири (будинку), що передається у власність, визначається як сума площ жилих і підсобних приміщень квартири, веранд, вбудованих шаф, а також площ лоджій, балконів і терас, які враховуються з використанням коефіцієнтів, визначених розділом 6 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127.

У комунальній квартирі, жилому блоці (секції) у гуртожитку, де мешкають два і більше наймачі, загальна площа, що передається у власність громадян, визначається як сума площ займаних наймачами жилих кімнат (з урахуванням відповідних коефіцієнтів площі розташованих у них веранд, засклених балконів, лоджій, холодних комор, відкритих балконів, лоджій та терас) та площі підсобних приміщень, яка розподіляється між всіма наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат.

Приклад обчислення загальної площі комунальної квартири, жилого блоку (секції) в гуртожитку, в якій (якому) мешкають два і більше наймачі, наведено в додатку 1 до Положення.

Як установлено судами, згідно з указаним додатком розрахунок площі, що передавалася у власність позивача з дитиною, був проведений наступним чином: 11, 5 + 5, 38 ((51, 1 - 23, 3 - 11, 5) ? 0,33)) = 16, 88 кв.м. При цьому при проведенні розрахунку площа веранди розміром 7, 3 кв.м не враховувалась в площу приміщень загального користування, оскільки встановлено, що вона межує з кімнатою, яка передана у власність третім особам, і вихід на цю веранду є лише з їх кімнати.

За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки обчислення площі частини квартири, що підлягала передачі у власність позивачу та її малолітньому сину ОСОБА_7 , відповідає вимогам Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян і доводи касаційної скарги цього не спростовують.

Вирішуючи спір, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень посилання позивача в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції порушив її конституційні права, оскільки розглянув справу без її участі, не надавши можливості представнику за довіреністю ОСОБА_8 , який з`явився в судове засідання, представляти її інтереси в суді, з огляду на таке.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України № 1401-VIII від 02 червня 2016 року «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Відповідно до частини третьої статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

У підпункті 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України зазначено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1, та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у судах апеляційної інстанції здійснюється з 01 січня 2018 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності даним Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Згідно зі статтею 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до підпункту 18 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України, положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV Перехідні положення Конституції України.

Отже, з 01 січня 2018 року представництво в судах апеляційної інстанції в справах, провадження у яких розпочате після 30 вересня 2016 року, має здійснюватися адвокатами. Якщо провадження розпочате до 30 вересня 2016 року, то представництво у судах апеляційної інстанції може здійснюватися представниками, які не мають статусу адвоката.

Із матеріалів справи убачається, що провадження у справі, яка переглядається, розпочато 23 грудня 2016 року за пред`явленим 15 грудня 2016 року ОСОБА_1 позовом, тобто після 30 вересня 2016 року.

Установлено, що ОСОБА_8 не являється адвокатом, а отже не міг брати участі в якості представника позивача в судовому засіданні, яке відбулося в апеляційному суді 06 листопада 2018 року.

З огляду на викладене, доводи ОСОБА_1 , яка була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи апеляційним судом, про порушення її конституційних прав є необґрунтованими.

Також колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що в порушення норм процесуального права суди не залучили до участі в справі її малолітнього сина ОСОБА_7 , 2012 року народження, прав та інтересів якого стосується ухвалене в справі судове рішення, з огляду на те, що за змістом статей 29 ЦК України 47 ЦПК України малолітні особи здійснюють свої процесуальні цивільні права та виконують свої обов`язки в суді через законних представників, зокрема, батьків. Позивач звернулася з цим позовом до суду в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_7 , законним представником якого вона є, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до власного тлумачення заявником норм цивільного законодавства, незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду від 27 червня 2018 рокута постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду від 27 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов