№ 760/2849/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 760/2849/17

провадження № 61-17606св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі:Міністерство оборони України, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2020 року у складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 рокуу складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ), Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - Управління) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтований тим, що він проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних Силах України з серпня 1985 року до 31 березня 2011 року, зокрема, у ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 15 грудня 2000 року до 31 березня 2011 року. Відповідно до наказу Міністра оборони України від 24 березня 2011 року № 287 його звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу частини згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31 березня 2011 року № 61.

З 28 вересня 2001 року він перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, при Генеральному штабі Збройних Сил України, кількість членів сім`ї - п`ять осіб, з 2007 року - найменування пільг і «вислуга 25 календарних років», категорія пільги - «першочерговий».

Відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії від 21 червня 2011 року йому встановлено третю групу інвалідності та відповідно до посвідчення, виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Згідно з висновком медико-соціальної експертної комісії від 18 квітня 2016 року йому встановлено другу групу інвалідності, якою передбачено аналогічні пільги.

Протокольним рішенням житлової комісії Генерального штабу Збройних Сил України від 15 листопада 2012 року № 27 враховано зазначену пільгу «ветеран війни», «інвалід війни» з 15 листопада 2012 року, категорія пільги - «позачерговий».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління та житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нескладання списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень у ІНФОРМАЦІЯ_1, за встановленою формою в додатку 11 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України від 30 листопада 2011 № 737 (далі - Інструкція № 737), а також щодо нерозміщення списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень у ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті Міністерства в мережі Інтернет.

Зобов`язано Управління та житлову комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 скласти список осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень у ІНФОРМАЦІЯ_1, за встановленою формою.

Встановлено юридичний факт протиправної бездіяльності Управління щодо забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями.

Крім того, Державним бюджетом України на будівництво та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей протягом 2013-2016 років здійснено видатки, а на 2017 рік затверджені витрати, які відповідають показникам комплексної програми забезпечення житлом військовослужбовців.

Згідно з повідомленням Управління від 07 грудня 2015 року № 303/25/6-1833, у 2013-2014 роках розподілено постійне житло у ІНФОРМАЦІЯ_1, більше 50 квартир, а в 2015 році - військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, членам їх сімей більше 100 квартир, тобто за 2013-2015 роки розподілено в ІНФОРМАЦІЯ_1 більше 150 квартир.

Відповідно до списку осіб, які користуються правом на позачергове одержання жилих приміщень, станом на 12 січня 2016 року у черзі перед позивачем перебуває 72 особи, які мають переважне право перед усіма іншими категоріями позачерговиків.

Списки військовослужбовців, які зараховані на облік і які користуються правом першочергового та позачергового одержання жилих приміщень, та списки осіб, які не підтвердили своє право перебувати на квартирному обліку, вивішуються для загального ознайомлення у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах, а також розміщуються на вебсайтах органів військового управління та на вебсайті Міністерства в мережі Інтернет з урахуванням вимог законодавства щодо захисту персональних даних.

Внаслідок протиправної бездіяльності Управління та МОУ, що встановлено судом, протягом останніх п`яти років ці списки на вебсайті Міністерства в Інтернеті не розміщені.

На запит до Управління та МОУ про надання списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, та надання відомостей щодо документа, яким визначено службових осіб, на яких покладено обов`язок внесення відповідних змін та доповнень до цього списку, надано не було.

У 2019 році на вебсайті МОУ розміщено список загальної черги військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1, які перебувають на квартирному обліку станом на 01 липня 2019 року. Список не містить повного прізвища військовослужбовців, а лише початкову та кінцеву букви.

Вважає, що відповідачі порушили його переважне право на одержання житлового приміщення перед іншими категоріями позачерговиків та забезпечення жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік.

З урахуванням заяв про зміну підстав позову від січня та квітня 2020 року просив:

- визнати протиправною бездіяльність МОУ та Управління у невиконанні вимог пункту 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 46 ЖК України (тут і далі назва Кодексу в редакції Закону № 2215-IX від 21 квітня 2022 року) щодо забезпечення його та членів його сім`ї житловим приміщенням для постійного проживання;

- визнати протиправною бездіяльність МОУ та Управління у невиконанні вимог статті 46 ЖК України при складанні списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень;

- зобов`язати Управління скласти список осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень з дотриманням вимог статті 46 ЖК України;

- зобов`язати МОУ та Управління забезпечити висвітлення на офіційному вебсайті МОУ даних щодо військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, у списку загальної черги, списку першочерговиків та списку позачерговиків із зазначенням повного прізвища, ім`я, по батькові військовослужбовців;

- зобов`язати МОУ та Управління вчинити дії щодо забезпечення його та членів його сім`ї жилим приміщенням для постійного проживання з урахуванням його переважного права на одержання жилого приміщення перед усіма іншими категоріями позачерговиків шляхом включення до списку розподілу постійного жилого приміщення у ІНФОРМАЦІЯ_1 з числа новозбудованого, вивільненого або придбаного житла;

- зобов`язати відповідачів надати до суду звіт про виконання судового рішення.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2020 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачі не порушили права позивача. Позивач не надав докази, що особам, які перебувають у списку осіб, що потребують отримання житла позачергово, надано житло не у порядку черговості. Списки осіб, які мають право позачергового одержання жилих приміщень, відповідачі оприлюднюють.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, просив передати справу на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме щодо кількості розподіленого житла, встановили обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів.

Суд першої інстанції помилково витлумачив статтю 46 ЖК України.

Суди залишили поза увагою, що протиправні дії Управління мають характер кримінального правопорушення відповідно до статті 366 КК України, оскільки надано суду неправдиві відомості щодо розподілу квартир. Суди у порушення норм процесуального права не надали оцінку таким діям. Не дослідження достовірності наданого Управлінням доказу призвело до ухвалення незаконного рішення.

Правопорушення є триваючим, оскільки відповідачі порушили право позивача на житлове забезпечення з 15 листопада 2012 року, тобто воно триває понад два роки від строку, встановленого законом.

Суди не взяли до уваги позицію Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України від 10 лютого 2020 року № 16/5-3(31605) на звернення позивача щодо правильного розуміння статті 46 ЖК України.

Відповідно до пункту 15 розділу 6 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Міністерством оборони України 31 липня 2018 року № 380 від 31 липня 2018 року № 380 (далі - Інструкція № 380), КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району щороку до 01 лютого забезпечують висвітлення даних щодо осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Суди дійшли помилкового висновку, що ця Інструкція не підлягає застосуванню, оскільки позивач звернувся до суду у лютому 2017 року.

Суди не звернули уваги, що спірні правовідносини тривають з 2014 року, тому застосуванню підлягає законодавство на час ухвалення рішення.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права інформаційного законодавства у подібних правовідносинах.

Аргументи інших учасників справи

Відзив МОУ та Управління на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Посилалися на те, що передумовою для виникнення обов`язку щодо реалізації права військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей на забезпечення житловим приміщенням є наявність житлової площі та наближення черги за списками осіб на отримання такого житла.

Відповідно до абзацу 1 пункту 39 Правил обліку громадян, потребуючих покращення житлових умов, та надання їм жилих приміщень, яка затверджена постановою Ради Міністрів Україхнської РСР та Української республіканської ради професіональних союзів від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила), громадянам, які перебувають на квартирному обліку, жилі приміщення надаються в порядку загальної черги, крім осіб, що мають право першочергового одержання жилих приміщень, осіб, які користуються перевагою у строках одержання жилих приміщень, а також випадків, передбачених абзацом другим цього пункту.

Згідно з абзацом 3 пункту 38Правил черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Позивач перебуває на квартирному обліку в загальній черзі та у списках осіб, які потребують забезпечення житлом позачергово, відповідно його ніхто не позбавляв права на забезпечення житлом, а задоволення позову може призвести до порушення прав інших військовослужбовців, які перебувають в черзі на одержання житла перед позивачем.

Є помилковими твердження ОСОБА_1 щодо його перебування в черзі в списку позачерговиків на одержання житла під номером 72, оскільки згідно з відомостями з офіційного вебсайту МОУ станом на 2020 рік він перебуває в загальній черзі під номером 3971, а у позачерговій черзі - 1823.

Посилання ОСОБА_1 на лист Управління від 04 серпня 2017 року № 303/25-4142, який з його слів підтверджує його перебування в списку позачерговиків під номером 72 є помилковими, оскільки під номером 72 він перебуває виключно щодо категорії осіб, які мають 2-3 групу інвалідності.

Законодавством передбачено, що надання постійного житла здійснюється виключно у порядку черговості. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 760/5702/17, провадження № 61-47260св18, яка розглядалася за позовом ОСОБА_1 , та до вирішення якої зупинялася справа № 760/2849/17.

Бездіяльність зі сторони відповідачів відсутня, а постійним житлом позивач буде забезпечений згідно зі законодавством, відповідно до черги квартирного обліку з урахуванням пільг, та надходження його до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Черговість надання житла визначається часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання жилих приміщень).

Тобто, жодним нормативним актом не встановлено переважне право на одержання жилих приміщень перед усіма іншими категоріями позачерговиків для ветеранів війни - інвалідів війни, які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до статті 43 ЖК України позивач має бути забезпечений житлом у порядку черги після того, як будуть забезпечені житлом особи, які перебувають у списку осіб, що мають право на позачергове одержання житла раніше нього.

ОСОБА_1 не довів порушення його право щодо невисвітлення у списках загальної черги повних відомостей щодо прізвища, ім`я та по батькові військовослужбовців.

Наведена позивачем в заяві про зміну підстав позову Інструкція № 380 не може застосовуватися при вирішенні спору, оскільки прийнята після звернення позивача до суду.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо посилання на дані, які мали значення після звернення позивача до суду, з огляду таке.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав у 2017 році, тому суди обґрунтовано застосували норми права, які існували на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема Інструкцію № 737, та врахували лише ті докази, якими обґрунтовувалися позовні вимоги на момент виникнення спірних правовідносин.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо триваючого правопорушення, оскільки характер триваючого правопорушення оцінюється судом в кожному конкретному випадку індивідуально. Триваючим правопорушенням можна визнати лише те діяння, яке настало в певний момент часу та триває до сьогодні. Це правопорушення, яке ставить особу у невигідне становише, якщо у іншої особи стосовно неї виник певний обов`язок.

Доводи ОСОБА_1 про те, що держава його не забезпечила відповідно до закону постійним житлом спростовуються нормами законодавства.

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389, частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України з серпня 1985 року до 31 березня 2011 року, зокрема, у ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 15 грудня 2000 року до 31 березня 2011 року.

Відповідно до наказу Міністра оборони України від 24 березня 2011 року № 287 його звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту «б» частини шостої статті 26 Закону з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу частини згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31 березня 2011 року № 61.

З 28 вересня 2001 року позивач з сім`єю перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, при Генеральному штабі Збройних Сил України.

З 28 вересня 2001 року позивач перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов при Генеральному штабі Збройних Сил України, кількість членів сім`ї - п`ять осіб, з 2007 року - найменування пільг і «вислуга 25 календарних років», категорія пільги - «першочерговий», а з 15 листопада 2012 року категорія пільги - «позачерговий».

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації м. Києва, позивачу встановлена друга група інвалідності, яка дає право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Протокольним рішенням житлової комісії Генерального штабу Збройних Сил України від 15 листопада 2012 року № 27 враховано пільгу позивача «ветеран війни - інвалід війни» з 15 листопада 2012 року, категорія пільги - «позачерговий».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Однією із гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, закріплене частиною першою статті 31 ЖК України, відповідно до якої громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Потребуючі поліпшення житлових умов члени житлово-будівельних кооперативів, громадяни, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, та інші громадяни, що проживають у цих будинках (квартирах), забезпечуються жилими приміщеннями на загальних підставах (стаття 33 ЖК України).

Згідно із частинами першою та третьою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК України та іншими нормативно-правовими актами; особам, звільненим з військової служби і визнаним інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання обов`язків військової служби, або захворювання, одержаного під час проходження військової служби, жилі приміщення в населених пунктах, обраних ними для проживання з урахуванням встановленого порядку, надаються позачергово за рахунок військових формувань або органів виконавчої влади, в яких вони перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Інвалідам війни та прирівняним до них особам, відповідно до пункту 18 частини першої статті 13 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» надаються такі пільги: позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а інваліди I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.

Громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості (частина перша статті 43 ЖК України).

Відповідно до пункту 8 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» забезпечення житлом осіб, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, провадиться відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Право на отримання житла поза чергою особами з числа учасників бойових дій також закріплене в пункті 14 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно з абзацом першим пунктом 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інвалідам війни та прирівняним до них особам (стаття 7 цього Закону), надаються пільги щодо позачергового забезпечення житлом, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій.

Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а інваліди І групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.

Відповідно до пункту 4.1. Інструкції № 737 (чинної на час звернення до суду та виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, які перебувають на квартирному обліку у ЗС України, забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання в населеному пункті за місцем перебування їх на квартирному обліку згідно з чергою, яка визначається часом зарахування на квартирний облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень (додаток 10), або списків осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень (додаток 11).

Згідно з пунктом 29 Порядку про забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2006 року № 1081, військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.

Пунктом 32 вищевказаного Порядку визначено, що військовослужбовцям житло надається згідно з чергою. Черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень).

Витлумачивши норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суди дійшли правильного висновку, що жодним нормативним актом для ветеранів військової служби, які потребують поліпшення житлових умов, не встановлено переважного права на одержання жилих приміщень перед іншими категоріями позачерговиків. Тому позивач має бути забезпечений житлом у порядку черги, після забезпечення житлом осіб, які мають право на позачергове одержання житла, і перебувають у списку перед позивачем.

Суди надали належну оцінку доказам у справі, а саме: списку осіб, що мають право на позачергове поліпшення житлових умов, тобто осіб, які мають такий самий статус як і ОСОБА_1 , тому доводи касаційної скарги, що він має більш вагомий соціальний статус, ніж вказані судом особи, є необґрунтованими, позивач не довів, що він має переважне право на поліпшення житлових умов стосовно осіб, які перебувають у черзі перед ним.

Висновки судів про необхідність дотримання правил черговості при отриманні житла відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 760/5702/17, провадження № 61-47260св18, у постановах Верховного Суду України від 30 червня 2015 року у справі № 21-682а15, Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 438/1500/15-ц.

Із урахуванням підстав та змісту позову, встановлених обставин у справі суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме щодо кількості розподілено житла, встановили обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, є необґрунтованими, з огляду на таке.

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що в списку позачерговиків на отримання житла він з сім`єю перебуває під номером 72.

Згідно з наданого представником Управління списку розподілу жилих приміщень протягом 2011-2017 років за вказаний період було розподілено 50 квартир.

Крім того, надано список осіб, які користуються правом позачергового отримання жилих приміщень станом на 15 травня 2017 року (том 1, а. с. 87 - 96, 97 - 237).

Згідно із наведеними вище нормами матеріального права передумовою для забезпечення сім`ї позивача жилим приміщенням є наявність житла у МОУ і дотримання принципу черговості з урахуванням наявної пільги.

Твердження ОСОБА_1 щодо його перебування в черзі у списку позачерговиків на одержання житла під номером 72 є необґрунтованими, оскільки згідно з матеріалами справи та встановлено судом станом на 01 липня 2019 року він перебуває в загальній черзі під номером 3831, а у черзі позачергових - 1847 (том 2, а. с. 54).

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що передумовою для виникнення обов`язку щодо реалізації права ветеранів війни - інвалідів війни та членів їх сімей на забезпечення жилим приміщенням є наявність житлової площі та наближення черги за списком на отримання житла, оскільки інакше буде порушуватись конституційне право на житло інших громадян, що перебувають на обліку та мають право на позачергове отримання житла і також потребують поліпшення житлових умов.

З огляду на викладене суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачами не було допущено бездіяльності щодо забезпечення житлом позивача, а також невиконання вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 46 ЖК України.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо нерозміщення Управлінням списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень у ІНФОРМАЦІЯ_1, на вебсайті МОУ в мережі Інтернет, оскільки суди встановили, що МОУ, як центральний орган виконавчої влади, має свій офіційний сайт, доступ до якого має тільки власник, тобто МОУ.

Суди встановили, що відповідачі оприлюднюють списки осіб, які перебувають на квартирному обліку. Проте з урахуванням того, що прізвище, ім`я та по батькові особи, яка перебуває на квартирному обліку та членів її сім`ї є конфіденційною інформацією, ці персональні дані відповідачами знеособлюються.

Зазначена обставина передбачена додатком 11 до Інструкції № 737.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів про порушення відповідачами визначеного законодавством порядку забезпечення військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби жилими приміщеннями для постійного проживання.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 за змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Не вважається зворотною дією застосування закону або іншого нормативно-правового акта щодо триваючих правових відносин, якщо цей акт застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (це так звана безпосередня дія нормативного акта в часі).

ОСОБА_1 звернувся за захистом своїх прав у 2017 році, тому суди обгрунтовано застосували норми права, які існували на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема Інструкцію № 737 та врахували лише ті докази, якими обґрунтовувалися позовні вимоги на момент виникнення спірних правовідносин.

Тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо застосування законодавства до спірних правовідносин у зв`язку з триваючими правопорушеннями.

Безпідставними також є доводи касаційної скарги щодо триваючого правопорушення, оскільки характер триваючого правопорушення оцінюється судом в кожному конкретному випадку індивідуально. Триваючим правопорушенням можна визнати лише те діяння, яке настало в певний момент часу та триває до сьогодні. Це те правопорушення, яке ставить особу у невигідне становише, якщо у іншої особи щодо до неї виник певний обов`язок.

Суди встановили, що відповідачі не допустили бездіяльність щодо забезпечення житлом сім`ї позивача, тому не можна стверджувати про правопорушення, яке триває.

Доводи касаційної скарги, що суди не взяли до уваги позицію Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України від 10 лютого 2020 року № 16/5-3(31605) на звернення позивача щодо правильного розуміння статті 46 ЖК України (Т. 2, а .с. 116), є необґрунтованими, оскільки висновки судів не суперечать висловленій у цьому листі думці щодо застосування статті 46 ЖК України.

Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що суди не застосували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17, адміністративне провадження № К/9901/11172/18, від 04 грудня 2019 року № 200/5893/18-ц, провадження № 61-3304св19, Верховного Суду України від 07 липня 2015 року у справі № 21-822а15, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2013 року, провадження № К-13248/10.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд у постановівід 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17, адміністративне провадження №К/9901/11172/18, зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Вказана справа не є подібною до справи, яка переглядається, оскільки у тій справі предметом спору є стягнення з відповідача в дохід держави пені за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій і не стосується житлового питання, тому не може бути взята до уваги.

Верховний Суд у постановівід 04 грудня 2019 року № 200/5893/18-ц, провадження № 61-3304св19, зазначив, що зобов`язуючи Виконавчий комітет Дніпровської міської ради забезпечити ОСОБА_1 благоустроєним жилим приміщенням у позачерговому порядку, суди порушили права та інтереси інших осіб, які передують позиції позивача у списку позачерговиків. Отже, суди дійшли помилкового висновку про необхідність зобов`язання відповідача забезпечити позивача благоустроєним житлом у позачерговому порядку з переважним правом на одержання жилого приміщення перед всіма іншими категоріями позачерговиків.

Верховний Суд України у постановівід 07 липня 2015 року у справі № 21-822а15зазначив, що жодним нормативним актом не встановлено переважне право на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків для ветеранів військової служби, які потребують поліпшення житлових умов. Наведене дає підстави для висновку про те, що позивач має бути забезпечений житлом у порядку черги після того, як будуть забезпечені житлом особи, які перебувають у списку осіб, що мають право на позачергове одержання житла раніше нього, що відповідатиме положенням статті 43 ЖК України.

Отже, посилання на вказані постанови навпаки підтверджує отримання житла лише в порядку черговості і щодо осіб, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень і включені до окремого списку ( стаття 46 ЖК України).

Посилання в касаційній скарзі на те, що висновок Верховного Суду, застосований судами та викладений у постанові від 03 квітня 2020 року у справі № 344/8248/17-ц, не підлягає застосуванню, є безпідставним, оскільки у тій справі виникли подібні правовідносини в частині черговості отримання постійного житла, в якій Верховний Суд дійшов також висновку, що позивач має право на забезпечення житлом лише за умови надходження його черги на отримання житла, з урахуванням того, що попереду позивача у черзі знаходиться значна кількість осіб (326 осіб), які потребують поліпшення житлових умов, порушення черговості є порушенням норм чинного законодавства та прав цих осіб, а отже, правові підстави для задоволення позову відсутні.

ОСОБА_1 , посилаючись у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), не вказує щодо якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, спірні правовідносини стосуються черговості отримання військовослужбовцями постійного житла, щодо яких є стала судова практика, викладена у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 760/5702/17, провадження № 61-47260св18, Верховного Суду України від 30 червня 2015 року у справі № 21-682а15, Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 438/1500/15-ц.

Крім того, відповідні висновки щодо застосування статті 46 ЖК України викладені в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 760/5702/17, провадження № 61-47260св18, за позовом ОСОБА_1 до Київського квартирно-експлуатаційного управління, Житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Водночас Верховний Суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, провадження № 14-32цс22, дійшла висновку, що позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Інструкції, затвердженої наказом № 737, оскаржив діяння відповідача, житлова комісія якого не зарахувала позивача на квартирний облік як військовослужбовця. Соціальна гарантія, якої, як він вважав, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, котрі проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби. Тому спір військовослужбовця з військовою частиною щодо реалізації цього права необхідно розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори, з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців). Правовідносини стосуються реалізації військовослужбовцями соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями, а ці гарантії позивачі отримали у зв`язку з проходженням військової служби. Спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір позивача з відповідачем є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду.

Верховний Суд зауважує, що важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції Українипринципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справах «Устименко проти України», «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії»).

Верховний Суд, з урахуванням тривалого розгляду цієї справи, усталеної судової практики щодо юрисдикції відповідної категорії спору, яка тривалий час існувала до прийняття постанови Великою Палатою Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, провадження № 14-32цс22, не встановивши легітимної мети для зміни юрисдикції цього спору, з огляду на принцип правової визначеності дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень, які ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, відсутні підстави для застосування частини другої статті 414 ЦПК України, згідно з якою порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко