Постанова

Іменем України

25 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 760/33969/18

провадження № 61-4624св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Громадська організація «Українська асоціація студентів»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Громадської організації «Українська асоціація студентів» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2021 року у складі судді Кушнір С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.

у справі за позовом Громадської організації «Українська асоціація студентів» до ОСОБА_1 про захист ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року Громадська організація «Українська асоціація студентів» (далі - ГО «УАС») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист ділової репутації.

З урахуванням заяви про часткову відмову від позову від 26 травня 2021 року просила суд визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію ГО «УАС» інформацію, поширену ОСОБА_1 у соціальній мережі Facebook на вебсторінці за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 за змістом якої громадська організація «ІНФОРМАЦІЯ_5» та зобов`язати ОСОБА_1 оприлюднити у життєписі своєї особистої сторінки у соціальній мережі Facebook « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (ІНФОРМАЦІЯ_6) резолютивну частину судового рішення упродовж 3 днів з дня набрання ним законної сили.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 о 13 год 27 хв відповідач, із використанням свого облікового запису у соціальній мережі Facebook « ІНФОРМАЦІЯ_2 » розмістив під дописом на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 коментар наступного змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_6.

Твердження про те, що позивач «ІНФОРМАЦІЯ_7» було поширено у мережі Інтернет, а саме шляхом розміщення коментаря до допису на публічно доступній сторінці у соціальній мережі Facebook, в наслідок чого ця інформація стала публічно доступною і була повідомлена невизначеному колу осіб - користувачам мережі Інтернет.

Зазначена інформація, на думку представника позивача, стосується конкретної юридичної особи - громадської організації «Українська асоціація студентів», оскільки поширюючи вказане твердження у коментарі відповідач безпосередньо зазначив абревіатуру («ГО УАС»), яка відповідає скороченому найменуванню позивача, а вислів «ваша го» стосується тієї самої організації. Це також підтверджується і тим, що відповідний коментар відповідача був відповіддю на коментар ОСОБА_4 (розміщений із використанням облікового запису у соціальній мережі Facebook «ОСОБА_2»), який є віце-президентом з питань міжнародного співробітництва громадської організації «Українська асоціація студентів». Таким чином, на думку представника позивача, виходячи із звичайного розуміння смислу тексту коментаря відповідача, не можна дійти іншого висновку, окрім того, що таке твердження стосується безпосередньо позивача.

При цьому, на думку представника позивача, таке твердження не відповідає дійсності. У цьому твердженні відповідач стверджує, що позивач «ІНФОРМАЦІЯ_7», яке є фактичним твердженням. Його аналіз свідчить про те, що у ньому ідеться про нібито існування кримінальних проваджень («ІНФОРМАЦІЯ_8», у яких задіяний позивач.

Поширюючи це твердження, відповідач надав перекручену і неповну інформацію, що також зумовлює його недостовірність. Так, Солом`янським УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100090012676 від 01 листопада 2017 року за фактом вчинення кримінальних правопорушень за частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 358, частиною першою статті 366 КК України. Сам позивач у вказаному кримінальному провадженні має статус потерпілого. Таким чином, інформація щодо кримінального провадження була поширена відповідачем неповно, без вказання конкретних обставин, які складають його фабулу, що призвело до фактичного викривлення цієї інформації та створення хибного уявлення про те, що позивач безпосередньо задіяний у певних корупційних правопорушеннях. З цих підстав, на думку представника позивача, це твердження також є недостовірним.

Поширення твердження відповідачем порушує особисте немайнове право позивача, а саме право на недоторканість ділової репутації.

Крім того, на думку позивача, обліковий запис « ОСОБА_5 » у соціальній мережі Facebook належить саме відповідачу, при цьому посилається на презумпцію, за якою ім`я, зазначене в обліковому записі у мережі Facebook, відповідає дійсному імені особи, яка ним користується, а відтак усі дії, вчинені від імені цього облікового запису, мають вважатись такими, що вчинені відповідною особою.

Солом`янський районний суд ухвалою від 01 червня 2021 року прийняв відмову від позову в частині позовних вимог про визнання недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію, інформацію про те, що ГО «ІНФОРМАЦІЯ_9».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Солом`янський районний суд м. Києва рішенням від 11 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідачем у вказаному коментарі не було висловлено чіткого твердження, яке б свідчило про висвітлення діяльності позивача з негативної точки зору та шкодило б його репутації, як громадській організації.

На переконання суду така оцінка була вираженням суб`єктивної думки відповідача, тобто була не твердженням, висловленим особисто про факт, а оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Суд вважав, що висловлювання відповідача являлися оціночними судженнями, а не розповсюдженням щодо позивача недостовірних та дискредитуючих відомостей у формі ствердження.

Київський апеляційний суд постановою від 17 лютого 2022 року апеляційну скаргу ГО «УАС» залишив без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо певних обставин не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ГО «Українська асоціація студентів» 23 травня 2022 року надіслала до суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у вказаній вище справі, в якій посилаючись на неправильне застосуваннями судами норм матеріального права та порушення норм процесуального, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, а саме статті 30 Закону України «Про інформацію» щодо критеріїв розрізнення оціночних суджень і фактичних тверджень, оскільки не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22 листопада 2021 року у справі № 761/32924/19, від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17. Також заявник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не досліджували доказів і не робили висновків стосовно того, чи є оспорювані висловлювання відповідача хибними чи істинними, що на переконання останнього є підставою для скасування судових рішень в контексті пункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Правом на подання відзиву інший учасник справи не скористався.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 28 червня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Солом`янського районного суду м. Києва.

Справа № 760/33969/18 надійшла до Верховного Суду 15 вересня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_10 року о 13 год 27 хв від імені облікового запису « ОСОБА_5 » у соціальній мережі Facebook було розміщено під дописом на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 коментар наступного змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_11».

Відповідно до експертного висновку від 01 лютого 2019 року № 19/2019-ЕВ- ЦК, 23 січня 2019 року консорціумом «Український центр підтримки номерів і адрес» було проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет:ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_10 року із використанням облікового запису у соціальній мережі Facebook « ІНФОРМАЦІЯ_2 » було розміщено під дописом на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 коментар вищезгаданого змісту.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 28 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно із статтями 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

При розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тобто суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 278/1638/19 (провадження № 61-3525св21).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес. Судами установлено, що позивач є публічною особою, відомим у суспільстві державним службовцем найвищого рівня, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Водночас, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Так суди попередніх інстанцій, надавши оцінку доказам у справі, встановили, що викладені в соціальній мережі Facebook на вебсторінці за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 висловлювання ОСОБА_1 є оціночними судженнями.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оспорювані висловлювання є оціночними судженнями, а не фактичними твердженнями і такі висновки відповідають правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 22 серпня 2022 року у справі № 761/38699/19.

Вищенаведене спростовує також доводи касаційної скарги стосовно застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 листопада 2021 року у справі № 761/32924/19, від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17.

Застосування судами попередніх інстанцій норми права у цій справі не суперечить вищевказаним правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування цих же норм права у подібних правовідносинах. Водночас, незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями ґрунтується на суб`єктивному та помилковому тлумаченню вищевказаних правових висновків, які за сукупністю суб`єктного складу та фактичних обставин справи не є подібними спірним правовідносинам.

З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суди попередніх інстанцій належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшли до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів попередніх інстанцій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Громадської організації «Українська асоціація студентів» залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров