№ 760/34216/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 760/34216/19

провадження № 61-3868св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національна поліція України,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєва В. А., Крижанівська Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України про звільнення з-під обтяжень належного йому майна.

Позовна заява мотивована тим, що 21 вересня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенко (Дідович) І. В. на підставі постанови слідчого слідчо-оперативної групи ГСУ МВС України від 09 січня 2009 року ОСОБА_3 (правонаступник - ГСУ Національної поліції України) внесено до Державного реєстру обтяжень за реєстраційними номерами: 15066068, а також до Єдиного Реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційними номерами 8387019 і 8387229, заборону на відчуження всього нерухомого майна ОСОБА_1 , номери запису про обтяження: 15066006 і 15066068.

На підставі постанови слідчого від 09 січня 2009 року також була внесена заборона на відчуження земельної ділянки площею 0,0507 га, розташованої в смт Глеваха Васильківського району Київської області, отриманої позивачем в порядку спадкування після смерті матері.

Зазначає, що ця постанова слідчого була прийнята в межах кримінального провадження № 01-12124 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених статтями 190 205 209 255 358 Кримінального кодексу України.

Разом з тим, СУ ГУНП у м. Києві листом від 31 січня 2017 року повідомило, що 19 листопада 2012 року розслідування у справі зупинено ГСУ МВС України на підставі пункту 3 статті 206 КПК України в редакції 1960 року (нерозкритий злочин), і справа на даний час рахується за ГСУ Національної поліції України.

За вказаних обставин, а також враховуючи те, у кримінальних справах за № 01-12124 та 01-11749 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та інших позивач не визнаний ані підозрюваним, ані особою, яка в силу закону несе відповідальність за шкоду, завдану кримінально-протиправними діяннями, позивач вказував, що слідчий безпідставно не скасував свою постанову чи/або не направив відповідне клопотання до суду про скасування заборони на відчуження нерухомого майна.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив:

- скасувати (погасити, припинити, вилучити) заборону на відчуження нерухомого майна з Державного реєстру та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, накладених постановами від 09 січня 2009 року слідчим СОГ ГСУ МВС України Крамаренко Є. Г., у тому числі: обтяження за реєстраційними номерами: № 8387019, номер запису про обтяження 15066006, № 8387229, номер запису про обтяження 15066068, № 8387551, номер запису про обтяження 15066075, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1107026232214, номер запису про право власності 17839539;

- припинити обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстровими номерами: 15066006, 15066075, 15066068 та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстровими номерами: 8387019, 8387229, 8387551, які було накладено відповідно до постанов від 09 січня 2009 року слідчим СОГ ГСУ МВС України Крамаренко Є. Г., в тому числі щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 1107026232214.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09 червня 2020 року позов задоволено частково.

Скасовано заборони на відчуження нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстровими номерами 15066006, 15066068 та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстровими номерами: 8387019, 8387229, накладені на підставі постанови б/н від 09 січня 2009 року слідчого СОГ ГМУ МВС України Крамаренко Є. Г.

Припинено обтяження, які зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстровими номерами: 15066006, 15066068 та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстровими номерами: 8387019, 8387229, які було накладено згідно з постановою б/н від 09 січня 2009 року слідчого СОГ ГСУ МВС України Крамаренко Є. Г. щодо ОСОБА_1 , в тому числі щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 1107026232214.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні правові підстави для захисту порушеного права позивача на здійснення усіх повноважень щодо належного йому майна шляхом скасування накладених на нього обтяжень із вилученням відповідних закисів із реєстрів.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року у задоволенні заяви Національної поліції України про перегляд заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 червня 2020 року відмовлено.

Не погодившись з заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09 червня 2020 року, Національна поліція України подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки, заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 червня 2020 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування заборони на відчуження нерухомого майна і зобов`язання вчинити дії закрито.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи предмет даного спору, а також те, що арешт накладений на майно позивача, який не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року, суд першої інстанції помилково розглянув дану справу в порядку цивільного судочинства та ухвалив рішення по суті позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції, на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закривав провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі заочне рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи.

Заявник також зазначив, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Національна поліція України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

15 липня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що за ОСОБА_1 на праві власності зареєстровані:

- земельна ділянка з кадастровим номером 3221455300:01:007:0360, площею 0,0507 га, за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, смт Глеваха (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1107026232214);

- Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 ;

- Ѕ частина квартири АДРЕСА_2 .

09 січня 2009 року слідчим слідчо-оперативної групи Головного слідчого управління МВС України в м. Києві Крамаренком Є. Г. було накладено арешт на нерухоме майно (все нерухоме майно) ОСОБА_1 в порядку, передбаченому КПК України 1960 року.

21 вересня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенко (Дідович) І. В., на підставі постанови слідчого слідчо-оперативної групи ГСУ МВС України від 09 січня 2009 року ОСОБА_3 внесено до Державного реєстру обтяжень за реєстраційними номерами: 15066068, а також до Єдиного Реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційними номерами 8387019 і 8387229, заборону на відчуження всього його нерухомого майна, номери запису про обтяження: 15066006 і 15066068.

На підставі постанови слідчого від 09 січня 2009 року також була внесена заборона на відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:01:007:0360, площею 0,0507 га, розташованої в смт Глеваха Васильківського району Київської області, отриманої ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті матері (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1107026232214, номер запису про право власності 17839539).

Зазначена постанова слідчого була прийнята в межах кримінального провадження № 01-12124 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених статтями 190 205 209 255 358 Кримінального кодексу України.

21 травня 2012 року вказану кримінальну справу разом з обвинувальним висновком направлено до суду для розгляду по суті, а матеріали відносно ОСОБА_1 були виділені у кримінальну справу № 01-11749 та направлені для проведення досудового слідства до Голосіївського РУГУ МВС України.

Згідно з листом СУ ГУНП у м. Києві від 31 січня 2017 року, розслідування у справі № 01-11749 зупинено ГСУ МВС України 19 листопада 2012 року на підставі пункту 3 статті 206 КПК України в редакції 1960 року (нерозкритий злочин), і справа на даний час рахується за ГСУ Національної поліції України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Вказаний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19).

У пункті 21.4. цієї постанови Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 3 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 7 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц.

Так, частиною першою статті 1 КПК України 2012 року встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012 року. За змістом статті 173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України 2012 року).

Отже, у випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

Позивач у грудні 2019 року звернувся до суду із цим позовом в порядку цивільного судочинства, в якому просив суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю шляхом скасування заборони на відчуження нерухомого майна та припинення обтяження, яке було накладено в порядку кримінального провадження.

Встановлено, що 09 січня 2009 року слідчим слідчо-оперативної групи Головного слідчого управління МВС України в м. Києві Крамаренком Є. Г. було накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 в порядку, передбаченому КПК України 1960 року.

Розслідування у справі № 01-11749 зупинено ГСУ МВС України 19 листопада 2012 року на підставі пункту 3 статті 206 КПК України в редакції 1960 року (нерозкритий злочин), і справа на даний час рахується за ГСУ Національної поліції України.

ОСОБА_1 в межах зазначених кримінальних провадженьне визнаний ані підозрюваним, ані особою, яка в силу закону несе відповідальність за шкоду, завдану кримінально-протиправними діяннями.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції, встановивши, що арешт слідчим було накладений на майно ОСОБА_1 як особи, яка не є учасником кримінального провадження, кримінальне провадження розпочато в період дії КПК України 1960 року і є таким, що триває та не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, дійшов правильного висновку, що вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні повинно здійснюватися за правилами КПК України 2012 року.

Посилання позивача на не врахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), є безпідставним, оскільки вказане судове рішення ухвалено не у подібних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду також не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун