Постанова
Іменем України
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 760/34680/19
провадження № 61-9724св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсною відмови від спадщини за законом, свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування його державної реєстрації та визнання права власності на 1/2 частину майна
за касаційною скаргою адвоката Цурки Наталії Олександрівни як представника ОСОБА_4 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року у складі судді Оксюти Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позову
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсною свою відмову від прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 , що була подана нею у 2016 році до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори КМНО, як таку, що вчинена під впливом обману, тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії НВХ № 10-542, видане 09 вересня 2016 року державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори КМНО Іванець О. О.; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 і ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , здійснену державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори КМНО Іванець О. О. 09 вересня 2016 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 вересня 2016 року; встановити факт того, що квартира АДРЕСА_1 є сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити, що частка ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , становила 1/2 її частини; визнати за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що у 2005 році вона та її чоловік ОСОБА_5 придбали квартиру АДРЕСА_1 . У 2009 році шлюб між подружжям було розірвано, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
У встановлений законом строк вона звернулася до нотаріуса, де їй стало відомо, що Одинадцята Київська державна нотаріальна контора відкрила спадкову справу на підставі заяви батька померлого ОСОБА_2 . Протягом установленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини, ОСОБА_2 умовляв її відмовитися від спадщини на користь її сина. 09 вересня 2016 року позивач подала заяву до нотаріальної контори про відмову від спадщини, вважаючи, що в такому випадку її син отримає після смерті батька у власність більшу частину спільної квартири.
Проте ОСОБА_2 усупереч домовленостям, увівши позивача в оману, оформив на себе 1/2 частину спірної квартири.
Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Солом`янський районний суд м. Києва рішенням від 25 січня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не скористалася своїм правом на звернення до суду за виділом 1/2 частки у спільному майні подружжя, у разі якщо ця квартира була набута за спільні кошти подружжя, та повідомила нотаріуса, що вона не претендує на видачу їй свідоцтва на 1/2 частку у спільному майні подружжя. Крім цього, позивач звернулася до суду з цим позовом поза межами позовної давності, про застосування якої просив відповідач.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 15 лютого 2022 року апеляційну скаргу адвоката Цурки Н. О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнив частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року змінив, виклавши мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довела, що написана нею відмова від прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 здійснена під впливом обману, за тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах. Презумпція правового режиму спільного сумісного майна подружжя не спростована. Вимоги в частині визнання недійсності свідоцтв про право на спадщину позивач також не довела.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 03 жовтня 2022 року, адвокат Цурка Н. О. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року і постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року та направити справу на новий розгляд.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 130/2319/17, від 10 липня 2019 року у справі № 402/1173/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 544/555/17, від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16, від 03 червня 2020 року у справі № 916/1410/19, від 29 березня 2018 року у справі № 904/4573/16, від 17 травня 2018 року у справі № 920/1000/16.
Як на обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя, частки в якій є рівними. Звертаючись із заявою до нотаріальної контори, позивач підтвердила статус спільного сумісного майна та повідомила про те, що не претендує на отримання свідоцтва, що не є відмовою від права власності на 1/2 частину у спільному майні, оскільки її частка не входила до складу спадщини і не могла бути розподілена між спадкоємцями померлого власника. Відмовитися на корить будь-якої особи від частки у спільній сумісній власності позивач не могла, оскільки така відмова не передбачена законом при вирішенні питання щодо спадкування, адже повноваження нотаріуса у цьому випадку обмежуються поділом частки померлого, а не інших співвласників.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач уважала, що підписала заяву про відмову від спадкування, однак після ознайомлення з матеріалами справи це питання відпало, адже встановлено, що жодної заяви про прийняття чи відмову від спадщини позивач не підписувала та не подавала. Тому твердження судів про недоведеність обставин обману та вкрай невигідних умов, які стосувалися цієї вимоги, не могли бути покладені в основу оскаржуваних судових рішень та бути підставою для відмови у позові.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
01 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 18 липня 1998 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входила квартира АДРЕСА_1 , яка була придбана ним у період шлюбу з позивачем, тому є об`єктом їх спільної сумісної власності.
Із матеріалів спадкової справи № 592/2016, заведеної щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , вбачається, що згідно зі статтею 1216 ЦК України його спадкоємцями є батько ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 .
09 вересня 2016 року ОСОБА_1 від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 подала до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори заяву № 2360/0714, в якій повідомила, що спадкове майно, яке залишилося після смерті її колишнього чоловіка, було спільною сумісною власністю подружжя. На видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя вона не претендує. Зміст статей 60-65 СК України 225 229-231 233 1216 1268 1270 1273-1275 ЦК України нотаріус їй роз`яснив. Їй відомо про видачу на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3 свідоцтв про право на спадщину, проти чого вона не заперечує.
09 вересня 2016 року державний нотаріус Одинадцятої київської державної нотаріальної контори видав свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на 1/2 частку спірної квартири кожному.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Суди встановили, що спірна квартира була придбана позивачем і ОСОБА_5 у період шлюбу, тому є об`єктом спільної сумісної власності, що відповідачі не заперечували.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
У цій справі після смерті ОСОБА_5 його спадкоємцями першої черги за законом є батько ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 , які в установлені законом строки звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , зокрема, просила визнати недійсною свою відмову від прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 , що була подана нею у 2016 році до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори КМНО, як таку, що вчинена під впливом обману, тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.
Однак, встановивши, що шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 розірвано ще у 2009 році, суди не звернули жодної уваги на те, що вона в силу закону не є спадкоємицею померлого у 2016 році ОСОБА_5 , тому жодних відмов від прийняття спадщини після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_5 не писала, й матеріали справи такої заяви не містять.
З огляду на викладене вимога ОСОБА_1 про визнання недійсною її відмови від прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 задоволенню не підлягає, адже предмета оскарження не існує. Саме з цих підстав суд мав би відмовити у задоволенні позову в цій частині.
Статтями 34, 71 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що в разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
Згідно з підпунктом 4.21 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.
За змістом статті 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Відмова від права власності є одностороннім правочином, адже власник виражає лише власну волю, спрямовану на припинення в нього права власності на певне майно.
Відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.
Суди встановили, що 09 вересня 2016 року ОСОБА_1 надала нотаріусу заяву в якій зазначила, таке: «… спадкове майно, що залишилося після смерті мого колишнього чоловіка було спільною сумісною власністю подружжя. На видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя я не претендую. Зміст статей 60-65 СК України нотаріусом роз`яснено… Мені відомо про видачу свідоцтв про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про що не заперечую».
Отже, ОСОБА_1 вчинила дії, що свідчать про відмову від оформлення права на частку у спільному майні подружжя, адже засвідчила, що не претендує на отримання свідоцтва про право власності на 1/2 частину спірної квартири та не заперечує проти видачі свідоцтв про право на спадщину спадкоємцям її колишнього чоловіка, що і надало можливість нотаріусу видати їм ці свідоцтва.
09 вересня 2016 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 видано свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку спірної квартири кожному.
Розглядаючи справу по суті заявлених вимог, суди дійшли правильного висновку про відмову у визнанні недійсними оспорюваних свідоцтв про право на спадщину та інших вимог позову, проте мотиви такої відмови - як суду першої інстанції, так і апеляційного суду - Верховний Суд вважає помилковими.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).
Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі 126/2200/20).
Наведені висновки Верховного Суду та Великої Палати Верхового Суду мали б застосувати суди при вирішенні цього спору.
Враховуючи, що спірна квартира була придбана ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період шлюбу, позивач не була позбавлена права після смерті свого колишнього чоловіка оформити право власності на частку у праві власності на цю квартиру. Проте ОСОБА_1 після смерті колишнього чоловіка висловила як прямо (заява від 09 вересня 2016 року), так і своєю поведінкою (не звернулася до нотаріуса про видачу їй свідоцтва про право власності на 1/2 частку), що не буде реалізовувати своє право на отримання відповідного свідоцтва, однак у 2019 році звернулася до суду з цим позовом.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що поведінка позивача суперечить добросовісності, оскільки не відповідає її попереднім заявам та поведінці, хоча відповідачі розумно покладалися на них, а нотаріус правомірно видав спадкоємцям оспорювані свідоцтва на все майно ОСОБА_5 (квартиру), враховуючи волевиявлення і його колишньої дружини ОСОБА_1 , викладене у відповідній заяві.
Саме з цих підстав судам необхідно було відмовити у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та решти її вимог.
Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права знайшли своє часткове підтвердження.
Разом з тим інші доводи касаційної скарги висновків судів щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні заявлених вимог не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза повноваженнями Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну судових рішень шляхом викладення їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу адвоката Цурки Наталії Олександрівни як представника ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов