ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 760/406/17
провадження № 61-6054св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державне підприємство «СЕТАМ» Міністерства юстиції України, Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду
міста Києва від 25 травня 2018 року, ухвалене у складі судді Шереметьєвої Л. А., та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Крижанівської Г. В., Чобіток А. О., Оніщука М. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «СЕТАМ» Міністерства юстиції України (далі - ДП «СЕТАМ»), Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Солом`янський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві, відділ ДВС), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -
ОСОБА_2 , про визнання електронних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу проведення електронних торгів, акта про проведення електронних торгів та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.
В обґрунтування позову вказував, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , де він зареєстрований та постійно проживав.
26 квітня 2007 року він уклав з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБ) «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Укрсоцбанк», договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/3340, відповідно до умов якого позивачу надано кредит у сумі 98 000 доларів США зі сплатою 12,25% річних з кінцевим терміном повернення до 25 квітня 2022 року.
Належне виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором забезпечено укладеним 26 квітня 2007 року АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та позивачем іпотечним договором № 02-10/144, відповідно до умов якої останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
У грудні 2016 року позивачу стало відомо, що 23 листопада 2016 року
ДП «Сетам» організовано та проведено прилюдні електронні торги, на яких реалізовано його квартиру.
Відповідно до акта про проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна від 13 грудня 2016 року, складеного Солом`янським РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві, протоколу проведення публічних торгів та свідоцтва приватного нотаріуса, підставою для звернення стягнення на майно стала наявність у відділі ДВС зведеного виконавчого провадження відносно нього. Згідно з вказаним актом квартира продана за 972 803 грн ОСОБА_2 .
Позивач вважав, що його квартира реалізована у примусовому порядку в порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Крім того, зазначав, що, організовуючи та проводячи електронні торги з реалізації предмета іпотеки, відповідачі діяли з порушенням вимог закону, тому торги та складені за результатами їх проведення документи підлягають визнанню незаконними та скасуванню.
За таких обставин просив визнати недійсними прилюдні електронні торги, організовані та проведені 23 листопада 2016 року, щодо реалізації квартири АДРЕСА_2 ; визнати недійсним та скасувати: протокол проведення електронних торгів № 214235 від 23 листопада 2016 року; акт про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, складений 13 грудня 2016 року старшим державним виконавцем Солом`янського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Мацком Д. А. та затверджений начальником вказаного відділу ДВС Костенко Л. І.; свідоцтво приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Стрельченко О. В.
від 16 грудня 2016 року, зареєстроване за № 5965 щодо придбання
ОСОБА_2 вказаної квартири.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 25 травня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при проведенні електронних торгів з реалізації спірної квартири були дотримані вимоги закону, а неотримання позивачем повідомлення про їх проведення не є підставою для визнання торгів недійсними за відсутності інших порушень, які могли б вплинути на законність цих торгів.
Місцевий суд відхилив доводи позивача про проведення публічних торгів з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» зазначивши, що укладений позивачем та банком договір про надання відновлювальної кредитної лінії не є споживчим кредитом, тому підстави для застосування положень цього Закону до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі, відсутні.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 травня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначив, що наявні у матеріалах справи докази та встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про відсутність правових підстав стверджувати про порушення прав позивача оспорюваними ним торгами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 рокуі ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що електронні торги проведено з порушенням Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня
1999 року № 68/5. Суди не врахували, що не пізніше дня публікації повідомлення про проведення електронних торгів у засобах масової інформації організатор письмово повідомляє державного виконавця, іпотекодавця, іпотекодержателя та всіх осіб, що мають зареєстровані у встановленому законом порядку права та вимоги на предмет іпотеки, про день та час проведення електронних торгів та про початкову ціну продажу майна. Встановивши факт неналежного повідомлення боржника про проведення електронних торгів, суди попередніх інстанцій помилково вважали відсутніми підстави для визнання таких торгів незаконними.
Заявник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій того, що відповідачами не дотримано вимог частини другої статті 43 Закону України «Про іпотеку», що позбавило позивача та іпотекодержателя права самостійно визначити ціну предмета іпотеки, що призвело реалізації майна за заниженою ціною єдиному учаснику електронних торгів.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували, що проведення електронних торгів відбулось з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що є підставою для визнання результатів цих торгів недійсними.
Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про непроживання позивача у квартирі
АДРЕСА_1 на підставі показань ОСОБА_2 , який є заінтересованою особою, та акта державного виконавця від 16 жовтня 2014 року, який не містить інформації про непроживання відповідача у спірній квартири протягом останніх шести місяців.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2019 року представник ДП «СЕТАМ» - адвокат Конепуд Д. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову
апеляційного суду - без змін. Просив врахувати, що позивач не довів у сукупності обставини, які вказують на існування підстав для визнання електронних торгів недійсними, а саме порушення вимог порядку під час проведення торгів, вплив таких порушень на результат проведення торгів та порушення оспорюваними торгами інтересів позивача.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 1 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 1 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 26 квітня 2007 року
АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та
ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/3340, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого останньому надано кредит на поточні потреби в межах максимального ліміту заборгованості до 98 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 25 квітня 2022 року.
На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором
26 квітня 2007 року цими ж сторонами укладено іпотечний договір № 02-10/1411, відповідно до якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
14 лютого 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. вчинено виконавчий напис № 833, яким запропоновано звернути стягнення на вказану квартиру, що належала на праві власності позивачу.
Суди встановили, що у Солом`янському РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві перебуває виконавче провадження № 50051562, боржником в якому
є ОСОБА_1 .
Постановою старшого державного виконавця РВ ДВС міста Київ ГТУЮ
у місті Києві Мацка Д. А. від 1 червня 2016 року для визначення вартості предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , призначений оцінювач-суб`єкт господарювання ТОВ «Українська експертна група» в особі Душинського Є. І.
З висновку про вартість майна суди встановили, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 на 7 червня 2016 року становила 972 803 грн.
24 жовтня 2016 року в систему електронних торгів внесено повідомлення про реалізацію 23 листопада 2016 року предмета іпотеки - спірної квартири, яка належить на праві власності позивачу, лот № 177920 зі стартовою 972 803 грн.
Суди встановили, що протоколом проведення електронних торгів № 214235
від 23 листопада 2016 року визначено переможцем електронних торгів ОСОБА_2
13 грудня 2016 року старшим державним виконавцем РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Мацком Д. А. на підставі протоколу проведення електронних торгів № 214235 від 23 листопада 2016 року складено акт про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.
Суди встановили, що на підставі вказаного акта та протокола приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. ОСОБА_2 як переможцю електронних торгів видано свідоцтво
від 16 грудня 2016 року на підставі якого останній набув у власність
квартиру АДРЕСА_1 .
Також суди встановили, що інформація про проведення електронних торгів за лотом № 177920 була опублікована в газеті «Час Київщини» № 42 від 28 жовтня 2016 року та газеті «Метро» № 127 від 31 жовтня 2016 року.
З листа ДП «Сетам» № 5514/18-18-16 від 27 жовтня 2016 року суди встановили, що позивач, стягувач та державний виконавець були повідомлені про дату та час проведення електронних торгів.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Такий порядок на час проведення оскаржуваних у цій справі електронних торгів визначений Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок)
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року у справі № 640/6302/17-ц (провадження № 61-35452св18) вказано, що «відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, такий правочин може визнаватися недійсним в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою
статті 215 ЦК України. Отже, акт про проведення, який складений за результатами прилюдних торгів, стосується оформлення правового результату торгів, наслідком яких є виникнення цивільних прав та обов`язків, у зв`язку з чим торги є правочином у розумінні статті 202 ЦК України. Розділом ІV Закону України «Про виконавче провадження» визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини четвертої статті 50 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів, а самі торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації. Правила ж проведення електронних торгів визначені Порядком. Цим Порядком визначено, що електронні торги - продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну та передбачені певні правила проведення цих торгів, реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно Закону України «Про виконавче провадження». Отже, електронні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну, та передбачено певні правила проведення цих торгів».
Отже, відчуження майна з електронних торгів належить до правочинів купівлі-продажу, який може визнаватися недійсним в судовому порядку з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).
Оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, то підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.
Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Тобто, для визнання судом торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок, що «з аналізу статей 655 658 ЦК України, пунктів 4, 5 розділу X Порядку вбачається, що набуття майна за результатами електронних торгів є договором купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є організатор електронних торгів, який укладає договір, та державна виконавча служба або приватний виконавець, які виконують договір у частині передання права власності на майно покупцю. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів».
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Частиною четвертою статті 87 ЦК України визначено, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина четверта статті 91 ЦК України).
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Частинами першою, другою статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові
від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року у справі № 755/13922/20 (провадження № 61-5297св21) зазначено, що у справах про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, як відповідачі мають залучатись сторони цього правочину - державна виконавча служба (приватний виконавець), організатор електронних торгів і переможець таких торгів.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що зміст і характер відносин між учасниками цієї справи та встановлені цими ж судами обставини справи підтверджують виникнення у позивача спору, серед іншого, з ОСОБА_2 , який фактично є стороною оспорюваного позивачем правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів. При цьому ОСОБА_2 залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Колегія суддів враховує, що права, визначені ЦПК України для третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і відповідача є різними за своїми правовим значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Питання про залучення належного співвідповідача судом не вирішувалось, оскільки таке клопотання позивач не заявляв.
Оскільки позивач пред`явив позов не до всіх належних відповідачів, висновок судів попередніх інстанцій про відмову у позові з підстав недоведеності позовних вимог є помилковим. Підставою для відмови у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання електронних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу проведення електронних торгів, акта про проведення електронних торгів у даній справі є пред`явлення його до неналежного відповідача.
Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.
Відповідно до статті 412 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, однак вказав неналежні мотиви та підстави для такої відмови, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні у їх мотивувальних частинах.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну оскаржуваних судових рішень інстанцій у їх мотивувальних частинах, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук