Постанова

Іменем України

26 березня 2020 року

м. Київ

справа № 760/5112/15-ц

провадження № 61-12958св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року у складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви та рішень судів

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання дій неправомірними.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона 06 жовтня 2012 року подала до АТ КБ «ПриватБанк» анкету-заяву на приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, у якій зазначено бажаний кредитний ліміт за платіжною картою «Універсальна»/Gold: «0». Після укладення договору будь-яких дій щодо збільшення кредитного ліміту вона не вчиняла, проте 05 травня 2014 року банком здійснено операцію «Службова операція згідно зі службовою запискою 6699610 проведення (дебетна частина) списання з карти», якою з її рахунку списані кошти у сумі 147 519,20 грн, на яку одночасно банк нарахував відсотки, пеню і штраф.

Позивач зазначала, що підстав списувати кошти з її рахунку, як клієнта, банк не мав права, а зарахування списаних з її рахунку коштів як кредитного боргу є неправомірним та суперечить статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Положенню про організацію операційної діяльності в банках України, статтям 1071 1073 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд визнати неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо списання 05 травня 2014 року з її карткового рахунку коштів у сумі 147 519,20 грн, а також щодо нарахування відсотків, пені і штрафів на списану суму 147 519,20 грн згідно зі службовою запискою № 6688610 за договором від 06 жовтня 2012 року, укладеним між нею та банком.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо списання 05 травня 2014 року коштів у сумі 147 519,20 грн відповідно до службової записки № 6688610 за договором від 06 жовтня 2012 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Визнано неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування відсотків, пені та штрафів на списану 05 травня 2014 року суму 147 519,20 грн відповідно до службової записки № 6688610 за договором від 06 жовтня 2012 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач не надав належних і достатніх доказів, які б підтверджували правомірність списанння банком коштів з карткового рахунку позивача, як і не дав достатніх і допустимих доказів про технічний збій у веб-інтерфейсі Liqpay, що призвело до вчинення подвійної транзакції і як наслідок неправомірного набуття позивачем коштів і виникнення у неї заборгованості перед банком.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач здійснив правомірне списання коштів з рахунку позивача у зв`язку з набуттям останньою цих коштів без достатніх правових підстав, а саме через технічний збій у веб-інтерфейсі Liqpay. З огляду на безпідставність набуття позивачем цих коштів відповідач законно нарахував на них відсотки, пеню та штрафи на загальну суму 92 936,38 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

06 жовтня 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання банківських послуг, який включає анкету-заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку», у якій зазначено бажаний кредитний ліміт за платіжною картою «Універсальна»/Gold: «0».

ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні зазначили, що після написання анкети-заяви кредитні кошти позивачу не видавалися і кредитний ліміт на картці відсутній.

Представник відповідача у судовому засіданні не заперечував, що банк заходів щодо надання кредитних коштів відповідно до умов укладеного із позивачем договору, в якому зазначено кредитний ліміт «0», не вчиняв.

ОСОБА_1 заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» не мала, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості, з якого вбачається відсутність будь-якого руху коштів за рахунком ОСОБА_1 до 05 травня 2014 року, а також наданною виспискою за рахунком ОСОБА_1

05 травня 2014 року на рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у розмірі 147 519,20 грн, що підтверджується розрахунком боргу.

Згідно з наданих у судовому засіданні пояснень свідка ОСОБА_2 ним переведено кошти з особистого рахунку на картку позивача, будь-яких протизаконних дій з коштами з картки він не вчиняв, як і не вчиняв дублюючих транзакцій.

Відповідно до виписок за особовим рахунком ОСОБА_1 банк 05 травня 2014 року здійснив операцію «Службова операція згідно зі службовою запискою 6699610 проведення (дебетна частина) списання з карти» та списав з її рахунку кошти у сумі 147 519,20 грн.

На списані кошти у розмірі 147 519,20 грн АТ КБ «ПриватБанк» станом на 31 січня 2015 року нараховано заборгованість за відсотками у розмірі 80 596,66 грн, 413,26 грн - пені та комісії, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 11 426,46 грн - штраф (процентна частина), а всього - 92 936,38 грн.

Згідно з пунктами 2.1.1.3.5 Умов і правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих в валюті кредитного ліміту в межах сум, що підлягають сплаті банку за даним договором, в разі настання строків платежів по інших договорах клієнта в розмірах визначених цими договорами, а також списання грошових коштів клієнта в межах сум, що підлягають уплаті банку за зобов`язаннями третіх осіб, де клієнт є заставодавцем, якщо грошові кошти клієнта, майнові права, які знаходилися в заставі за зобов`язаннями третіх осіб, були зараховані на рахунок клієнта (договірне списання). Банк здійснює списання коштів у грошовій одиниці України/іноземній валюті з будь-якого рахунку клієнта у розмірі, еквівалентному сумі заборгованості в іноземній валюті/національній валюті України за договором, і покупку/продаж іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України. Списання коштів з будь-якого рахунку клієнта, відкритого банком, оформлюється меморіальним ордером.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 1071 ЦК Українипередбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; ініціювання переказу здійснюється шляхом подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні.

Згідно з частиною третьою статті 26 вказаного законудоговірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.

За змістом пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті від 21 січня 2004 року № 22, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 4.1 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, яке було чинне на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення), операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані.

Відповідно до пунктів 4.2, 4.3 Положення підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі.

Пунктом п. 4.4 Положення визначено, що залежно від виду операції та типу контрагентів первинні документи банку (паперові та електронні) класифікують за такими ознаками: а) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); б) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій).

Пунктом 4.6 Положення передбачено, що меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. До меморіальних документів /паперових або електронних/, що використовуються для безготівкових розрахунків, належать такі розрахункові документи: меморіальні ордери; платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; інші документи (інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку).

Відповідно до п. 4.7 Положення внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банками відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку і внутрішніх процедур банку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач не видавала розпорядження щодо списання коштів з її рахунку, тоді як інших підстав, визначених для списання коштів із рахунку останньої без її згоди не існувало, кредитна заборгованість у позивача перед відповідачем відсутня, правильно застосував наведені норми права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання дій АТ КБ «ПриватБанк» щодо списання коштів з карткового рахунку позивача у сумі 147 519,20 грн та нарахування відсотків, пені та штрафу неправомірними. Відповідачем не надано належного документа, який б підтверджував правомірність списання коштів з карткового рахунку позивача.

Відповідач, як на підставу для списання коштів з карткового рахунку позивача, посилався на те, що у результаті технічного збою в інтерфейсі Liqpayклієнт банку ОСОБА_2 (брат позивача) зробив транзакцію на користь інтернет-магазину, після чого виводив суму цієї транзакції на кредитну картку позивача, тобто користувався коштами неодноразово.

Оцінивши надані АТ КБ «ПриватБанк» докази, суди попередніх інстанції обґрунтовано виходили з того, що відповідач не підтвердив належними чином факт виникнення подвійної транзакції внаслідок технічного збою в інтерфейсі Liqpayта те, що дійсно мало місце безпідставне отримання позивачем коштів у розмірі 147 519,20 грн.

В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким судом надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик