Постанова

Іменем України

05 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 760/5425/17

провадження № 61-9732св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Семашко Дмитро Миколайович, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва, у складі судді Шереметьєвої Л. А., від 27 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф., від 18 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні.

Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що вони разом з ОСОБА_3 з 2008 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство. У грудні 2010 року в них народилась дочка ОСОБА_4 . ОСОБА_3 був єдиним годувальником у родині.

Вони мали намір офіційно зареєструвати шлюб, проте до органу реєстрації актів цивільного стану подати заяву не встигли, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_3 загинув.

Судовим рішенням було встановлено факт батьківства ОСОБА_3 відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач вказала, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні необхідно для прийняття спадщини, а також для отримання відповідних пільг.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання разом з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , та встановити факт, що вона

( ОСОБА_1 ) перебувала на утриманні ОСОБА_3 до дня його смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень та інформація про рух справи в судах

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження спільного проживання однієї сім`єю з ОСОБА_3 .

Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що звертаючись до суду ОСОБА_1 зазначала, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та встановлення факту перебування на утриманні необхідне їй для прийняття спадщини та отримання відповідних пільг, проте будь-яких позовних вимог щодо вирішення спору про право не заявила. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за таких обставин ухвалення рішення лише про встановлення факту, що має юридичне значення, без одночасного вирішення спору про право не призведе до захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав позивача.

Постановою Верховного Суду від 03 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду, виходив із того, що апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, пославшись на те, що разом із вимогою про встановлення факту позивач не пред`явила вимогу щодо права, для реалізації якого було необхідно встановити факт. При цьому суд апеляційної інстанції не навів норми права, яка зобов`язувала б позивача разом із вимогою про встановлення факту, що розглядалась судом у порядку позовного провадження, пред`явленої після залишення судом без розгляду заяви, поданої в порядку окремого провадження, у зв`язку з наявністю спору про право, заявляти вимогу про визнанням, зміну чи припинення права, яке пов`язане із встановленням юридичного факту.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем доведено факт проживання разом з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу із 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Семашко Д. М., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня

2021 року, ухваливши нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 червня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Семашко Д. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 337-5266/15-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15,

від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, та порушення норм процесуального права, що виявилось у необґрунтованій відмові в задоволенні клопотання про забезпечення доказів, а також встановлення обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Звертає увагу, що апеляційний суд безпідставно не прийняв в якості доказу рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 28 грудня 2019 року у справі № 369/9634/19, яким встановлено, що ОСОБА_2 проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 з 2000 року до смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 , звернувшись з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю, не заявила будь-яких позовних вимог щодо вирішення спору про її права.

Досліджені у судовому засіданні першої інстанції докази не підтверджують факт проживання позивача та померлого ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 . У справі про встановлення батьківства судами не досліджувались обставини проживання однією сім`єю. В наданій довідці щодо проживання ОСОБА_3 разом з позивачем не зазначено з якого часу вони проживали разом та не конкретизовано які саме документи і речі загиблого залишились в житловому приміщені. У заяві про встановлення факту батьківства, яка була подана в порядку окремого провадження (№ 703/1311/14-ц), ОСОБА_1 зазначала про своє проживання

в м. Сміла, натомість із листопада 2013 року ОСОБА_3 постійно перебував на Майдані Незалежності в м. Києві, де і отримав поранення, що стали причиною його загибелі. Постанова Оболонського районного суду

м. Києва від 31 травня 2010 року у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, в якій зазначено місцем проживання остатнього - адреса позивача, не є належним доказом постійного проживання. Показання свідків не є правдивими. Копії квитанції про сплату ОСОБА_3 , а після його загибелі позивачем, членських внесків у садове товариство (далі - СТ) «Ірпінь» не є належним доказом, оскільки судами не досліджувалися їх оригінали та не встановлено яке саме відношення померлий мав до вказаного товариства. Факт спільного придбання речей у кредит є недоведеним.

Безпідставна відмова в призначенні та проведенні судово-медичної (генетичної) експертизи призвела до неповного з`ясування всіх обставин справи і дає підстави стверджувати про недостатність доказів щодо біологічного походження дитини від ОСОБА_3 .

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачка народила дочку ОСОБА_4 , реєстрація народження якої в органах РАЦС була проведена відповідно до частини першої статті 135 СК України.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер.

Після смерті ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини до П`ятої Київської державної нотаріальної контори звернулися його баба

ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 , як законний представник малолітньої ОСОБА_5 .

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року у справі № 760/3977/15-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про встановлення факту батьківства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_5 .

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року, зазначене рішення суду першої інстанції у справі № 760/3977/15-ц скасоване та ухвалене нове судове рішення про задоволення позову. Встановлено факт батьківства ОСОБА_3 відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно довідки ТОВ «ЖЕК «Житлоексплуатація» від 21 травня 2014 року, за адресою реєстрації та проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , разом із нею та її дочкою проживав ОСОБА_3 , в квартирі знаходяться його особисті речі та документи.

Згідно постанови Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня

2010 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, місцем проживання останнього зазначена адреса: АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_7 яка є сусідкою ОСОБА_1 , підписувала акт про проживання ОСОБА_3 спільно з позивачкою та підтвердила, що ОСОБА_3 проживав разом зі ОСОБА_1 до своєї смерті. Вона майже щоденно бачила

ОСОБА_3 , коли той повертався додому.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що працювала разом з ОСОБА_1 , де та і познайомилася з ОСОБА_3 . Вона є хрещеною матір`ю їх дочки. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом, та останній завжди вважав ОСОБА_4 своєю дочкою, забрав ОСОБА_1 з дитиною з пологового будинку, приймав активну участь у вихованні дитини, вів із позивачем спільне господарство.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 продовжувала сплачувати членські внески в СТ «Ірпінь», де її сприймали як дружину ОСОБА_3 .

Під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 купували речі в кредит і квитанції про погашення кредиту зберігалися за їх місцем проживання в квартирі ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом статті 2 Закону України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей», уцьому Законі поняття і терміни вживаються в такому значенні, зокрема, члени сімей учасників масових акцій громадського протесту - особи, які перебувають у шлюбі; проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання.

Отже встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу має для позивача юридичне значення.

Доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності подружніх взаємних прав та обов`язків, інші докази які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20, від 22 липня 2021 року у справі

№ 280/1710/18.

У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, правильно застосували норми матеріального права, дали належну оцінку підставам заявленого позову та наданим сторонами доказам, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про доведеність факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

При цьому встановлення вказаного факту не ґрунтується виключно на показаннях свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі, підлягають відхиленню, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Порушень порядку подання доказів не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Помилковими є посилання заявника на те, що підставою для відмови у позові ОСОБА_1 є те, що вона не заявила будь-яких позовних вимог щодо вирішення спору про її права. Верховний Суд в цій же справі у постанові від 03 березня 2021 року вже надавав оцінку цим обставинам.

Суд першої інстанції, відмовляючи у призначенні судово-медичної (генетичної) експертизи за клопотанням відповідача, обґрунтовано вказав, що факт батьківства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_5 встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили та прийняте у справі за участі ОСОБА_2 .

Апеляційний суд правильно не врахував рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2019 року у справі

№ 369/9634/19, щодо встановлення факту проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з ОСОБА_3 , яке прийняте без участі ОСОБА_5 , незважаючи на існуючий спір між сторонами та наявність в суді справи

№ 760/5425/17, розгляд якої тривав із 2017 року.

Згідно з частиною п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду

від 25 січня 2018 року у справі № 337-5266/15-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15,

від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, на які заявник посилається як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Рішення ЄСПЛ в справі «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, § 58, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки судів щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення районного суду та постанови апеляційного суду без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Семашко Дмитро Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта