Постанова

Іменем України

05 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 760/5567/19

провадження № 61-4166св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-2»,

відповідачі: ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» на постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І., у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про припинення права користування будівлею, виселення шляхом переселення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року Приватне акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-2» (далі - ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права користування будівлею, виселення шляхом переселення.

Позовна заява мотивована тим, щоПрАТ «Київміськбуд-2» є власником гуртожитку на АДРЕСА_1 , будівля побудована у 1953 році та на цей час перебуває у незадовільному технічному стані, комунікації будинку застарілі та не можуть експлуатуватися без проведення капітального ремонту або реконструкції.

З метою захисту життя та здоров`я людей, а також запобігання можливому руйнуванню будівлі, враховуючи невідповідність будівлі гуртожитку технічним показникам, непридатність будинку для проживання та заборону експлуатації будівлі в аварійному стані, 20 серпня 2018 року прийнято рішення про виведення будівлі з експлуатації та частково від`єднано від комунікацій, а за два місяці до того відповідачам запропоновано переселитися для проживання в кімнату в іншому гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ПрАТ «Київміськбуд -2». Однак відповідачі відмовилися переселятися до запропонованого гуртожитку.

Відповідачі, порушуючи вимоги закону, не вчиняють жодних дій, які б свідчили про їх намір переселитися у добровільному порядку до запропонованого позивачем іншого житлового приміщення,та продовжують незаконно знаходитися у непридатній для проживання аварійній будівлі, чим порушують права власника гуртожитку на мирне володіння майном та перекладають відповідальність за своє життя і здоров`я на посадових осіб ПрАТ «Київміськбуд-2».

Перебування відповідачів у непридатній для проживання (аварійній) будівлі позбавляє ПрАТ «Київміськбуд-2» як власника будівлі можливості розпочати роботи з її реконструкції, на проведення якої отримано всі дозвільні документи.

Враховуючи наведене, позивач просив виселити відповідачів з кімнати АДРЕСА_3 шляхом переселення в АДРЕСА_4 , посилаючись на те, що зазначена будівля гуртожитку є аварійною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_1 , неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з кімнати АДРЕСА_3 з наданням іншого жилого приміщення - кімнати АДРЕСА_4 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів відповідно до статті 132 ЖК Української РСР, згідно з якою, осіб, які проживають

у гуртожитках, виселяють також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.

Суд першої інстанцій також вказав, що дії позивача як власника аварійного житла спрямовані на створення та гарантування безпечних умов для проживання мешканців гуртожитку, непридатного для проживання, захисту життя та здоров`я людей, запобігання можливому руйнуванню будівлі, не є порушенням прав відповідачів як мешканців гуртожитку, а дії з виселення відповідачів з цією метою в контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є виправданими та відповідають вимогам закону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що незадовільний стан будівлі гуртожитку та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції не може бути причиною для виселення відповідачів та переселення до кімнати в іншому гуртожитку з підстав, передбачених статтею 132 ЖК Української РСР, оскільки питання переселення мешканців гуртожитків в інше приміщення у зв`язку з капітальним ремонтом будинку врегульовано статтею 101 ЖК Української РСР. Позивач з такими позовними вимогами не звертався, а звернувся з позовом про виселення на підставі статті 132 ЖК Української РСР, проте не дотримався установленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року та залишити в силі рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року.

У березні 2020 року ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» подало до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки неправильно застосував норми матеріального права, а саме: статей 319 322 323 383 386 391 ЦК України та статей 4 7 18 101 132 ЖК Української РСР, порушив норми процесуального права, а саме: статей 76 78 89 263 265 ЦПК України, що призвело до помилкового скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції та прийняття незаконної постанови суду апеляційної інстанції.

Позивач зазначає, що він належними та допустимими доказами довів те,

що будівля гуртожитку є непридатною для проживання, не відповідає санітарним і технічним вимогам, є аварійною й такою, що загрожує обвалом. Вказані обставини надають правові підстави для виселення відповідачів з такого приміщення в порядку статті 132 ЖК Української РСР.

Апеляційним судом проігноровано той факт, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, як мешканцями гуртожитку є цивільно-правовими, а позивач, як приватний власник, в силу приписів спеціальних будівельних норм зобов`язаний виселити відповідачів та має право, а не зобов`язаний надавати останнім інше жиле приміщення.

Станом на момент розгляду справи у відповідачів відсутні будь-які договори на право користування кімнатою або ліжко-місцями у гуртожитку, що дає підстави стверджувати про незаконність (без належних правових підстав) проживання відповідачів в гуртожитку виходячи з принципів законності (на підставі договорів), тимчасовості та платності користування гуртожитками.

Заявник в касаційній скарзі мотивує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 760/6275/19 від 04 грудня 2019 року, який застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (аналогічні постанови Верховного Суду №760/7956/19 від 18 грудня 2019 року, № 760/7471/19 від 19 грудня 2019 року, № 760/7000/19 від 29 січня 2020 року.

При цьому висновки суду апеляційної інстанції про застосування положень статей 19, 20 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» є неправильними, оскільки суд не врахував, що будівля гуртожитку знаходиться у приватній власності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шпакович О. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила скаргу відхилити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ПрАТ «Київміськбуд-2» на підставі свідоцтва про право власності від 18 вересня 1998 року серії ЖБ № 23475 є власником гуртожитку на АДРЕСА_1 , побудованого в 1953 році.

Відповідно до акта огляду приміщення гуртожитку від 11 квітня 2017 року, проведеного відповідно до наказу ПрАТ «Київміськбуд-2» від 06 квітня 2017 року, у момент обстеження будинок мав значні пошкодження: вертикальні та похилі тріщини, руйнування захисного шару бетону і оголення, корозія арматури несучих конструкцій залізобетонних балконних балок. У приміщеннях загального користування - замокання, грибок, здуття штукатурки, корозія плит і балок перекриття. При обстеженні внутрішніх приміщень також зафіксовано значні пошкодження.

Наказом ПрАТ «Київміськбуд-2» від 01 червня 2018 року № 40 у зв`язку з незадовільним станом будівлі гуртожитку вирішено організувати повідомлення мешканців про виведення будівлі з експлуатації з 17 серпня 2018 року та розробити комплекс заходів з виведення будівлі з експлуатації, також прийнято рішення про виведення будівлі з експлуатації та частково від`єднано від комунікацій.

За два місяці до виведення будівлі з експлуатації, починаючи з червня 2018 року, всіх мешканців гуртожитку, в тому числі відповідачів, листами від 06 червня 2018 року, від 23 липня 2018 року, від 14 вересня 2018 року, від 08 листопада 2018 року, від 20 листопада 2018 року та від 12 березня 2019 року повідомлено про реконструкцію гуртожитку та відключення з 17 серпня 2018 року від зовнішніх мереж електропостачання, газопостачання, теплопостачання, водопостачання, водовідведення та виведення з експлуатації.

Цими ж листами відповідачам запропоновано переселитися в кімнату

АДРЕСА_5 .

Відповідачі виселитися у добровільному порядку відмовились.

16 жовтня 2018 року ПрАТ «Київміськбуд-2» направив Департаменту з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомлення про початок виконання підготовчих робіт.

14 грудня 2018 року Департамент з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видав ПрАТ «Київміськбуд-2» контрольну картку на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення в зв`язку з встановленням тимчасової огорожі на період виконання підготовчих робіт з реконструкції гуртожитку.

Листом від 24 січня 2019 року позивач повідомив Київську міську раду та Київську міську державну адміністрацію про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і непридатним для проживання (нежилим). Крім того, цим же листом позивач просив адресатів визначитись стосовно доцільності додаткового визнання жилого будинку на АДРЕСА_1 таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим).

Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 19 лютого 2019 року повідомив, що позивач як власник будівлі самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до експлуатації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у справі, яка переглядається, є виселення відповідачів

з приміщення гуртожитку з наданням іншого житлового приміщення

в порядку статті 132 ЖК Української РСР.

Питання правових підстав вселення, користування та виселення з гуртожитків врегульоване статтею 132 ЖК Української РСР, а також положеннями спеціального Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Відповідно до частин першої, четвертої статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

Частина перша статті 8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначає, що громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи управлінні, чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, у тому числі тих, яким ці гуртожитки були передані до статутних капіталів чи фондів або були відчужені в інший спосіб, крім організацій, створених органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їхніх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, якщо такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання у таких гуртожитках до вирішення їхньої житлової проблеми щодо забезпечення їх житлом.

Зважаючи на те, що гуртожиток на АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ПрАТ «Київміськбуд-2», увійшов до статутного фонду ПрАТ «Київміськбуд-2» в порядку приватизації, що не заперечується позивачем, то на правовідносини, що виникли між сторонами, поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Відповідно до статті 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім`ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. У тому числі забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення у гуртожиток та/або підстав їх фактичного проживання у гуртожитку, до вирішення спору в досудовому або судовому порядку відповідно до статей 25 і 26 цього Закону. Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.

Згідно із статтею 20 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради. Усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, у порядку, зазначеному частиною першою цієї статті, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розміщено такий гуртожиток.

Таким чином, відповідно до наведених норм закону переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або у стані, непридатному для проживання людей.

Єдиною належною та допустимою підставою віднесення зазначеного будинку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради, прийняте на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини), з наступним затвердженням сесією цієї ради.

Позивач не надав, а суди під час розгляду справи не встановили існування відповідного рішення про визнання гуртожитку на АДРЕСА_1 таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей.

Лист позивача від 24 січня 2019 року про визнання жилого будинку на АДРЕСА_1 таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим), та відповідь на нього Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у якій повідомлено, що позивач як власник будівлі самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до експлуатації, не є допустимим доказом визнання приміщення зазначеного гуртожитку непридатним для проживання чи аварійним, що могло б бути підставою для виселення відповідачів з наданням іншого житлового приміщення з укладенням нового договору найму, видачі ордера на інше житлове приміщення на постійній основі.

Згідно із частиною п`ятою статті 132 ЖК Української РСР особи, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.

Відповідно до Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189 (далі - Положення), обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житлового фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотанням такого підприємства, установи, організації здійснюється житлово-експлуатаційною організацією, визначеною виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів. У разі ж неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту вноситься до виконкому районної, міської, районної у місті Ради пропозиція про визнання жилого будинку таким, що не відповідає зазначеним вимогам і є непридатним для поживання.

Згідно з пунктом 5 Положення якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту. У разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому додаються такі документи: а) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком; б) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність; в) висновок проектної або науково-дослідної організації (при необхідності) щодо технічного стану жилого будинку (жилого приміщення) та про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку (жилого приміщення); г) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо відповідності жилого будинку (жилого приміщення) санітарним вимогам.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення виконавчим комітетом відповідної Ради призначається спеціальна комісія у складі визначеного зазначеним Положенням спеціалістів.

При обстеженні громадського або відомчого житлового фонду до складу такої комісії також включається представник органу, який здійснює управління відповідним фондом.

Після проведення дій, визначених Положенням, при визнанні жилого приміщення непридатним для проживання комісія вносить місцевій раді пропозицію з проєктом відповідного рішення.

Згідно з пунктом 8 Положення виконавчий орган місцевої Ради розглядає подані комісією матеріали і приймає рішення щодо непридатності жилого будинку для проживання та вносить до виконавчого комітету обласної, міської Ради народних депутатів про використання цього будинку в інших цілях або про знесення будинку. Під час вирішення питання щодо жилого будинку відомчого або громадського жилого фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством.

Незадовільний стан будівлі гуртожитку та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції не може бути підставою для виселення відповідачів та переселення до кімнати в іншому гуртожитку з підстав, передбачених статтею 132 ЖК Української РСР, оскільки питання переселення мешканців гуртожитків в інше приміщення у зв`язку капітальним ремонтом будинку врегульовано статтею 101 ЖК Української РСР.

Відповідно до статті 101 ЖК Української РСР при проведенні капітального ремонту жилого будинку державного або громадського житлового фонду, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавець зобов`язаний надати наймачеві та членам його сім`ї на час проведення капітального ремонту інше жиле приміщення, не розриваючи при цьому договору найму на ремонтоване приміщення. У разі відмовлення наймача від переселення в інше жиле приміщення наймодавець може вимагати переселення його в судовому порядку. Жиле приміщення, надаване на час капітального ремонту, має знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Після закінчення капітального ремонту і прийняття будинку державною комісією наймач вселяється у жиле приміщення, яке він раніше займав. Замість надання жилого приміщення на час проведення капітального ремонту жилого будинку наймачеві та членам його сім`ї за їх згодою та згодою наймодавця може бути надано в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що позивач звернувся з позовом на підставі статті 132 ЖК Української РСР, проте не дотримався установленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання людей з подальшою зміною його статусу та переведення в нежитловий фонд.

Висновок апеляційного суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 760/6275/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 760/7956/19, від 19 грудня 2019 року у справі № 760/7471/19, від 29 січня 2020 року у справі № 760/7000/19, від 02 червня 2020 року у справі № 760/7972/19, від 19 серпня 2020 року у справі № 760/7004/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 760/7975/19.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з нормами статті 400 ЦПК України, і є наслідком помилкового трактування застосованих судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Наведені у клопотанні ПрАТ «Київміськбуд-2» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду аргументи в розумінні частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, які вказують на наявність виключної правової проблеми, а тому в задоволенні цього клопотання належить відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 403 409 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду - відмовити.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. А. Калараш О. С. Ткачук