Постанова

Іменем України

04 вересня 2020року

м. Київ

справа № 760/6041/15-ц

провадження № 61-3635св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року в складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року в складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 25 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого він передав у власність відповідачу належну йому на праві власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Рішенням суду від 03 червня 2014 року договір довічного утримання від 25 листопада 2006 року розірвано. Під час розгляду зазначеної справи позивач дізнався, що 25 листопада 2006 року між його дружиною ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено аналогічний договір довічного утримання. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла та він фактично прийняв спадщину після смерті дружини, оскільки проживає за адресою спадкового майна. Зазначав, що ОСОБА_3 на момент укладення зазначеного договору була тяжко хвора та перебувала у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Крім того, договір відповідачем не виконувався, а допомога останнім не надавалась. 13 березня 2015 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 заяву з наміром продати 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить йому на підставі договору довічного утримання від 25 листопада 2006 року.

Враховуючи вищевикладене, позивач на підставі статті 225 ЦК України просив визнати недійсним договір довічного утримання від 25 листопада 2006 року, посвідчений державним нотаріусом П`ятої київської державної нотаріальної контори Мельник І. Р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що проведеною у справі судовою експертизою було зроблено висновок про абсолютну спроможність ОСОБА_3 у момент укладення договору довічного утримання розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому позовні вимоги на підставі частини першої статті 225 ЦК України задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 17 грудня 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження.

09 серпня 2005 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла все своє рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2

25 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, згідно з яким ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 5 цього договору ОСОБА_2 зобов`язувався надавати ОСОБА_3 матеріальне забезпечення, сума якого визначена сторонами в розмірі 2000 грн щомісяця.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 04 серпня 2017 року № 523 ОСОБА_3 за станом свого здоров`я під час складання та підписання 25 листопада 2006 року договору довічного утримання яким-небудь психічним захворюванням не страждала, за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (а.с.8-11, Т.2).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, висловленим у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 61-5896св18.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, враховуючи те, що проведеною у справі судовою експертизою було зроблено висновок про абсолютну спроможність ОСОБА_3 у момент укладення договору довічного утримання розуміти значення своїх дій та керувати ними, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги на підставі частини першої статті 225 ЦК України задоволенню не підлягають.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська