Постанова
Іменем України
18 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 760/6108/21
провадження № 61-5173св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Солом`янська районна у м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Влащенко Олег Анатолійович, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року у складі судді
Ішуніної Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня
2023 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б.,
Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позовну заяву мотивовано тим, що вона є користувачем спірної квартири на підставі ордеру від 13 березня 1997 року №14476, яку розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації
від 27 листопада 2018 року № 833 виключено зі складу службових квартир.
У цій квартирі до 2014 року разом із нею проживав її колишній чоловік. Вказувала, що відповідач з січня 2014 року виїхав із спірної квартири та не проживає в ній більше 7 років без поважних причин, вона самостійно оплачує всі комунальні платежі та необхідні витрати для утримання жилого приміщення, перешкоди у користуванні квартирою для відповідача відсутні.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 07 листопада
2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 04 квітня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відсутність ОСОБА_2 за місцем реєстрації зумовлена поважними причинами (неможливість проживання через невелику площу квартири, яка становить 48 кв. м, відсутність вільних кімнат на всіх членів сім`ї, заміни замків у дверях та наявність неприязних стосунків з позивачем у зв`язку із розірванням шлюбу). При цьому інтерес до спірної квартири відповідач не втратив, у 2018 році саме за його заявою вказану спірну квартиру було виключено із числа службових. Непроживання відповідача у спірному житлі з поважних причин свідчить про відсутність підстав для визнання його втратившим користування житлом на підставі статті 71 ЖК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
До Верховного Суду 11 квітня 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року справа № 182/7347/18, від 04 грудня 2019 року справа № 235/9835/15-ц, від 07 квітня 2021 року справа № 752/14314/16-ц, від 24 лютого 2021 року справа
№ 940/1287/19-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі без поважних причин з січня 2014 року, що підтверджується зібраними у матеріалах справи доказами. При цьому відповідачу не чинилися перешкоди у користуванні жилим приміщенням.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи
З 23 червня 1987 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 05 серпня 2021 року.
У період шлюбу ОСОБА_2 було видано ордер від 13 березня 1997 року №14467 на право зайняття службового жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 на сім'ю із чотирьох осіб: він, його дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_1 та син
ОСОБА_3 .
Спірна квартира складається з трьох кімнат, загальною жилою площею
48 кв. м, не приватизована.
Розпорядженням Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації
від 27 листопада 2018 року зазначену квартиру за заявою ОСОБА_2 виключено зі складу службових житлових приміщень.
Станом на 16 лютого 2022 року у спірній квартирі зареєстровано 7 осіб, серед яких є відповідач, який зареєстрований з 22 квітня 1997 року.
Відповідно до актів про непроживання особи, засвідчених начальником ЖЕД від 17 червня, 09 вересня, 20 листопада 2019 року ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 протягом 4 років.
З акту від 26 жовтня 2021 року слідує, що відповідач фактично не проживає за місцем реєстрації. На підставі цього акта начальник ЖЕД № 901 видав довідку про те, що ОСОБА_2 фактично не проживає за місцем реєстрації.
За заявою ОСОБА_2 розпорядженням Соломянської районної у
м. Києві державної адміністрації від 27 листопада 2018 року спірну квартиру виключено зі складу службових.
ОСОБА_2 проживає у будинку
АДРЕСА_2 , який отримав у дар на підставі договору дарування від 22 вересня 2006 року.
У березні 2021 року позивач зверталася до правоохоронних органів з приводу вчинення відповідачем сварок та гуркотіння у вхідні двері в квартиру.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Згідно зі статтею 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть
з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати
в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки,
як наймач та члени його сім`ї.
Частиною четвертою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.
Аналіз норм статей 71 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи
в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених
ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені
статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони перебували у шлюбі, за період якого ОСОБА_2 було видано ордер від 13 березня 1997 року № 14467 на право зайняття службового жилого приміщення: квартири АДРЕСА_1 . Станом на 16 лютого 2022 року у спірній квартирі зареєстровано 7 осіб, серед яких є відповідач, який зареєстрований з 22 квітня 1997 року, однак довготривала його відсутність у цій квартирі зумовлена поважними причинами, зокрема неприязними стосунками сторін, перешкодами у користуванні квартирою.
Факт неприязних відносин та наявність перешкод у користуванні квартирою підтверджується (заміна замків у дверях), зокрема, зверненням позивача до правоохоронних органів у березні 2021 року, змістом заяви позивача про видачу обмежувального припису, показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Такі обставини не заперечувала позивач у судах попередніх інстанцій.
Встановивши, що відсутність ОСОБА_2 за місцем реєстрації зумовлена поважними причинами (неможливість проживання через невелику площу квартири, яка становить 48 кв. м, відсутність вільних кімнат на всіх членів сім`ї, заміни замків у дверях та наявність неприязних стосунків з позивачем у зв`язку із розірванням шлюбу), а інтерес до спірної квартири відповідач не втратив, оскільки у 2018 році саме за його заявою вказану спірну квартиру було виключено із числа службових, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 не проживає постійно у спірній квартирі з поважних причин та відмовив у задоволенні позову.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду
від 28 вересня 2022 року у справі № 686/21929/19-ц (провадження
№ 61-6652св22).
Доводи касаційної скарги щодо застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року справа № 182/7347/18, від 04 грудня 2019 року справа № 235/9835/15-ц, від 07 квітня 2021 року справа № 752/14314/16-ц,
від 24 лютого 2021 року справа № 940/1287/19-ц, тощо є безпідставними, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини справи не є тотожними та ідентичними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки у цілому зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Влащенко Олег Анатолійович, залишити без задоволення.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 листопада
2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара