Постанова

Іменем України

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 760/6998/19

провадження № 61-4162св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-2»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка є законним представником та діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 ,

третя особа - Служба у справах дітей Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» на постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2019 року Приватне акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-2» (далі -ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка є законним представником та діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 в якому просило виселити відповідачів з кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , та переселити їх до кімнати АДРЕСА_2 .

Позов обґрунтовано тим, що ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» є власником гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом на право власності від 18 вересня 1998 року серія ЖБ № 23475 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 23 серпня 2018 року № 135378618. Позивач зазначав, що вказана будівля була побудована у 1953 році та на даний час перебуває у незадовільному технічному стані, комунікації будинку застарілі та не можуть експлуатуватися без проведення капітального ремонту або реконструкції, технічний стан конструкцій гуртожитку відноситься до ІІІ категорії технічного стану (непридатний до нормальної експлуатації) та IV категорії технічного стану (аварійний). Позивач зазначав, що з метою захисту життя та здоров`я людей, а також запобігання можливого руйнування будівлі, враховуючи невідповідність будівлі гуртожитку технічним показникам, непридатність будинку для проживання та заборону експлуатації будівлі в аварійному стані, приписами ДСТУ-Н Б в.1.2-18:2016, ним, як власником будівлі, прийнято рішення про проведення комплексу заходів, пов`язаних із відселенням мешканців з непридатного для проживання (аварійного) гуртожитку та проведенням його реконструкції.

20 серпня 2018 року прийнято рішення про виведення будівлі з експлуатації та частково від`єднано від комунікацій. За два місяці до виведення будівлі з експлуатації, починаючи з червня 2018 року, всім мешканцям гуртожитку було запропоновано переселитися у відремонтовані та підготовлені для проживання кімнати в іншому гуртожитку, що також належить ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Листом від 23 листопада 2018 року відповідач ОСОБА_2 повідомила позивача про відмову переселятися в запропонований гуртожиток. Позивач звертав увагу, що відповідачі, порушуючи вимоги закону, не вчиняють жодних дій, які б свідчили про їх намір переселитися у добровільному порядку до гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , і продовжують незаконно знаходитися у непридатній для проживання аварійній будівлі, чим порушують права власника гуртожитку на мирне володіння майном та перекладають відповідальність за своє життя та здоров`я на посадових осіб ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2».

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2019 року позов ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» задоволено. Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 з кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку по АДРЕСА_1 з наданням іншого жилого приміщення - кімнати АДРЕСА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з підстав його обґрунтованості та того, що дії позивача як власника аварійного житла направлені на створення та забезпечення безпечних умов для проживання мешканців гуртожитку, непридатного для проживання та його реконструкції, захисту життя та здоров`я людей, запобігання можливого руйнування будівлі, не є порушенням прав відповідачів, як мешканців гуртожитку, а дії по виселенню відповідачів з цією метою, в контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), є виправданими та відповідають вимогам закону.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове. В задоволенні позовних вимог ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що переселення відповідачів із гуртожитку є допустимим лише у випадку прийняття рішення про визнання будівлі аварійною чи непридатною для проживання людей виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку з наступним затвердженням сесією цієї ради. Такого рішення позивачем до суду надано не було. Зі змісту листа від 24 січня 2019 року № 00116 суд встановив, що позивач не обґрунтовує своє звернення метою дотриманням вимог статей 19, 20 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та не мотивує обставиною необхідності переселення мешканців будинку, що має статус гуртожитку.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У березні 2020 року ПрАТ «Трест «Київміськбуд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосуванняапеляційним судомнорм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. До касаційної скарги ПрАТ «Трест «Київміськбуд» також додало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, оскільки є підстави для відступу від правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 760/6275/19; від 18 грудня 2019 року у справі 760/7956/19; від 19 грудня 2019 року у справі № 760/7471/19; від 29 січня 2020 року у справі № 760/7000/19; від 11 березня 2020 року у справі № 760/7008/19; від 02 березня 2020 року у справі № 760/7466/19 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судом апеляційної інстанції помилково застосовано положення статті 101 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), що регулює питання надання громадянам жилих приміщень у зв`язку з капітальним ремонтом житлового будинку державного чи громадського житлового фонду. Зазначає, що у його спорі спірна будівля є приватною власністю позивача та питання переселення пов`язане не з проведенням капітального ремонту будівлі, а випливає з факту визнання будівлі аварійною та такою, що загрожує обвалом, тому стаття 101 ЖК УРСР не може бути застосована до спірних правовідносин;

- поза увагою апеляційного суду залишився той факт, що позивач є власником майна та неправомірно застосовано до спірних правовідносин Постанову Ради Міністрів Української РСР від 26 квітня 1984 року № 189 «Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання», оскільки в даних положеннях є чіткий припис щодо кола суб`єктів на яких розповсюджується його дія - державні та громадські житлові фонди;

- апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивач, як власник приватного майна, вирішуючи питання щодо переселення відповідачів на підставі статті 132 ЖК УРСР наділений всіма необхідними повноваженнями і його дії не пов`язані з необхідністю отримання будь-яких додаткових дозволів, погоджень або рішень органів місцевого самоврядування;

- наведені апеляційним судом висновки суперечать фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам. При вирішенні спору апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 319 322 323 383 386 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 4 18 101 132 ЖК УРСР, порушено положення статей 76 78 89 263 265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), до спірних правовідносин не застосовано спеціальні будівельні норми та не застосовано положення статей 4 18 132 ЖК УРСР, статей 383 та 391 ЦК України, що призвело до незаконного скасування правильного рішення суду першої інстанції і прийняття незаконної постанови;

- апеляційним судом проігноровано той факт, що правовідносини, які виникли між сторонами як мешканцями гуртожитку є цивільно-правовими, а позивач як приватний власник в силу приписів спеціальних будівельних норм зобов`язаний виселити відповідачів та має право, а не обов`язок надати відповідачам інше жиле приміщення;

- висновок апеляційного суду щодо застосування до спірних правовідносин положення статей 19, 20 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» є неправомірним та передчасним.

У червні 2020 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу ПрАТ «Трест «Київміськбуд», в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що єдиною належною та допустимою підставою для віднесення гуртожитку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради, прийнятого на підставі обстежень в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку з наступним затвердженням цієї ради.

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання від Служби у справах дітей Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації, у якому третя особа зазначає, що на момент розгляду справи ОСОБА_3 вже досягла повноліття, а тому має змогу захищати свої права самостійно та просить розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 березня 2020 року касаційну скаргу ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» на постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» з підстав визначених пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Солом`янського районного суду м. Києва матеріали цивільної справи № 760/6998/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У липні 2020 року матеріали справи № 760/6998/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її винесено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» є власником гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно зі свідоцтвом про право власності від 18 вересня 1998 року серії ЖБ № 23475 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 23 серпня 2018 року № 135378618.

Відповідно до акта огляду приміщення гуртожитку від 11 квітня 2017 року, проведеного відповідно до наказу ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» від 06 квітня 2017 року, в момент обстеження будинок мав значні пошкодження: вертикальні та похилі тріщини, руйнування захисного шару бетону і оголення, корозія арматури несучих конструкцій залізобетонних балконних балок. В приміщеннях загального користування - замокання, висоли, грибок, здуття штукатурки, корозія бетонних плит і балок перекриття. При обстеженні внутрішніх приміщень також зафіксовані значні пошкодження.

Значні пошкодження технічного стану будинку зафіксовані і у Висновку Науково-виробничого підприємства «Будконструкція» (далі - НВП «Будконструкція») від 07 вересня 2011 року.

З технічного паспорта на будинок від 27 грудня 2018 року, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , встановлено, що процент зносу будинку становить 81%.

Науково-технічним звітом від 26 червня 2018 року з обстеження, визначення технічного стану конструкції та дослідження інженерно-геологічних умов в основі фундаментів гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що в обстеженній частині будівлі наявні наступні ділянки та конструкції категорій технічного стану: 3 - непридатні до нормальної експлуатації; 4 - аварійні. При цьому зазначено «місцевий характер» ділянок конструкцій у 4 категорії технічного стану.

Актом санітарно-епідеміологічного обстеження об`єкта м. Київ Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 30 листопада 2018 року № 4904?4 встановлено, що: приміщення будівлі не забезпечені гарячим водопостачанням та опаленням; санітарно-гігієнічний стан приміщень загального користування незадовільний.

Наказом ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» від 01 червня 2018 № 40 року в зв`язку з незадовільним станом будівлі гуртожитку було вирішено організувати повідомлення мешканців про виведення будівлі з експлуатації з 17 серпня 2018 року та розробити комплекс заходів, пов`язаних з виведенням будівлі з експлуатації.

Наказом від 20 серпня 2018 року № 53 прийнято рішення про виведення будівлі з експлуатації та частково від`єднано від комунікацій.

Починаючи з червня 2018 року відповідачів повідомляли листами від 06 червня 2018 року № 0555, від 23 липня 2018 року за № 0700, від 14 вересня 2018 року № 0874, від 08 листопада 2018 року № 1113, від 20 листопада 2018 року № 1183, від 04 січня 2019 року № 0016 про реконструкцію гуртожитку та відключення з 17 серпня 2018 року від зовнішніх мереж електропостачання, газопостачання, теплопостачання, водопостачання, водовідведення та виведення з експлуатації.

Цими ж листами відповідачам було запропоновано переселитися в кімнату НОМЕР_2 гуртожитку ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» по АДРЕСА_2.

Листом від 23 листопада 2018 року відповідач ОСОБА_2 повідомила позивача про відмову від переселення в запропоноване житло.

Департаментом з питань архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» видано повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, а також контрольну картку 18090109-Сл на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення в зв`язку з встановленням тимчасової огорожі на період виконання підготовчих робіт з реконструкції гуртожитку.

Листом від 24 січня 2019 року за № 00116 ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» звернулося до Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації з повідомленням про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і непридатним для проживання (нежилим), та просило визначитись щодо доцільності додаткового визнання жилого будинку за вищезазначеною адресою таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим).

Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 19 лютого 2019 року № 056/920-3940 повідомлено, що позивач, як власник будівлі, самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Предметом спору у справі, яка переглядається, є виселення відповідачів з приміщення гуртожитку з наданням іншого житлового приміщення в порядку статті 132 ЖК УРСР.

Питання правових підстав вселення, користування та виселення з гуртожитків врегульовано статтею 132 ЖК УРСР, а також положеннями спеціального Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Відповідно до частин першої, четвертої статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

Частина перша статті 8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначає, що громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи управлінні, чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, у тому числі тих, яким ці гуртожитки були передані до статутних капіталів чи фондів або були відчужені в інший спосіб, крім організацій, створених органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їхніх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, якщо такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання у таких гуртожитках до вирішення їхньої житлової проблеми щодо забезпечення їх житлом.

Тлумачення наведених положень закону дає підстави для висновку про те, що на спірні правовідносини між сторонами поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки гуртожиток, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» та увійшов до статутного фонду ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» у порядку приватизації, що не заперечується позивачем.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім`ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. У тому числі забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення у гуртожиток та/або підстав їх фактичного проживання у гуртожитку, до вирішення спору в досудовому або судовому порядку відповідно до статей 25 і 26 цього Закону. Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.

За правилом статті 20 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради. Усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, у порядку, зазначеному частиною першою цієї статті, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розміщено такий гуртожиток.

Таким чином, відповідно до наведених положень Закону переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або у стані, непридатному для проживання людей.

Єдиною належною та допустимою підставою віднесення зазначеного будинку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради, прийняте на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини), з наступним затвердженням сесією цієї ради.

Під час розгляду справи позивачем не зазначено та не надано доказів, а судами не встановлено існування відповідного рішення про визнання гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей.

Направлення позивачем листа у січні 2019 року про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 таким, що не відповідає санітарним і технічним вимогам та є непридатним для проживання (нежилим), та відповідь на нього Департаменту будівництва й житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до якої повідомлено, що позивач, як власник будівлі, самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації, не є допустимим доказом визнання приміщення зазначеного гуртожитку непридатним для проживання чи аварійним, що могло б бути підставою для виселення відповідачів з наданням іншого житлового приміщення з укладенням нового договору найму, видачі ордера на інше житлове приміщення на постійній основі.

Згідно із частиною п`ятою статті 132 ЖК УРСР особи, які проживають

у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселеним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.

Відповідно до Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189 (далі -Положення) обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житлового фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотанням такого підприємства, установи, організації здійснюється житлово-експлуатаційною організацією, визначеною виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів. У разі ж неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту вноситься до виконкому районної, міської, районної у місті Ради пропозиція про визнання жилого будинку таким, що не відповідає зазначеним вимогам є непридатним для проживання.

Згідно із пунктом 5 наведеного Положення, якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту. У разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому додаються такі документи: «а» акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком; «б» технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність; «в» висновок проектної або науково-дослідної організації (при необхідності) щодо технічного стану жилого будинку (жилого приміщення) та про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку (жилого приміщення); «г» висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо відповідності жилого будинку (жилого приміщення) санітарним вимогам.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення виконавчим комітетом відповідної Ради призначається спеціальна комісія у складі визначеного зазначеним Положенням спеціалістів.

При обстеженні громадського або відомчого житлового фонду до складу такої комісії також включається представник органу, який здійснює управління відповідним фондом.

Після проведення дій, визначених Положенням, при визнанні жилого приміщення непридатним для проживання комісія вносить місцевій раді пропозицію з проєктом відповідного рішення.

Згідно із пунктом 8 Положення виконавчий орган місцевої Ради розглядає подані комісією матеріали і приймає рішення щодо непридатності жилого будинку для проживання та вносить до виконавчого комітету обласної, міської Ради народних депутатів про використання цього будинку в інших цілях або про знесення будинку. Під час вирішення питання щодо жилого будинку відомчого або громадського жилого фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством.

Незадовільний стан будівлі гуртожитку та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції не може бути підставою для виселення відповідачів та переселення до кімнати в іншому гуртожитку з підстав, передбачених статтею 132 ЖК УРСР, оскільки питання переселення мешканців гуртожитків в інше приміщення у зв`язку капітальним ремонтом будинку врегульовано статтею 101 ЖК УРСР.

Відповідно до статті 101 ЖК УРСР при проведенні капітального ремонту жилого будинку державного або громадського житлового фонду, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавець зобов`язаний надати наймачеві та членам його сім`ї на час проведення капітального ремонту інше жиле приміщення, не розриваючи при цьому договору найму на ремонтоване приміщення. У разі відмовлення наймача від переселення в інше жиле приміщення наймодавець може вимагати переселення його в судовому порядку. Жиле приміщення, надаване на час капітального ремонту, має знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Після закінчення капітального ремонту і прийняття будинку державною комісією наймач вселяється у жиле приміщення, яке він раніше займав. Видатки наймача по переселенню, викликаному капітальним ремонтом жилого будинку, відшкодовуються наймодавцем. У період проживання наймача в зв`язку з капітальним ремонтом в іншому жилому приміщенні він вносить квартирну плату лише за приміщення, надане йому на час ремонту. Замість надання жилого приміщення на час проведення капітального ремонту жилого будинку наймачеві та членам його сім`ї за їх згодою та згодою наймодавця може бути надано в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 вказаної Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивач звернувся з позовом на підставі статті 132 ЖК УРСР, проте не дотримався установленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання людей з подальшою зміною його статусу та переведення в нежитловий фонд.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 760/6275/19 (провадження № 61-18989св19), від 18 грудня 2019 року у справі № 760/7956/19 (провадження № 61-20302св19), від 19 грудня 2019 року у справі №760/7471/19 (провадження №61-17959св19), від 25 травня 2020 року у справі № 760/7979/19 ( провадження № 61-3940св20).

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції помилково застосовано положення статті 101 ЖК УРСР, що регулює питання надання громадянам жилих приміщень у зв`язку з капітальним ремонтом житлового будинку державного чи громадського житлового фонду, оскільки будівля є приватною власністю позивача та питання переселення пов`язане не з проведенням капітального ремонту будівлі, а випливає з факту визнання будівлі аварійною та такою, що загрожує обвалом, тому стаття 101 ЖК УРСР не може бути застосована до спірних правовідносин, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником норм чинного цивільного законодавства України.

Інші доводи касаційної скарги зводяться незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, що їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування вказаного судового рішення.

При вирішенні цієї справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, правильно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Наведені ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні положення частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 403 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик