ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 760/7219/18

провадження № 61-13730св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішень про реєстрацію права власності та записів про право власності

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Роскошинської Олесі Станіславівни на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року у складі судді Коробенка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 21 лютого 2020 року, просила скасувати рішення про реєстрацію права власності та запис про право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , зареєстроване Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП КМР «КМБТІ») 11 листопада 2008 року за реєстровим номером 925 в реєстровій книзі д. 1884-9 та зобов`язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про реєстрацію права власності та запис про право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 , зареєстроване КП КМР «КМБТІ» 27 листопада 2008 року за реєстровим номером 925 в реєстровій книзі д. 1884-9 та зобов`язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про реєстрацію права власності та запис про право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , зареєстроване КП КМР «КМБТІ» 11 листопада 2008 року за реєстровим номером 925 в реєстровій книзі д. 1884-9 та зобов`язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 15 жовтня 1999 року Відділ приватизації державного житла Залізничного району м. Києва видав свідоцтво про право власності на житло, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого власниками квартири є ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних долях.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Державний нотаріус Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Фролова А. О. видала 19 вересня 2008 року свідоцтва про право на спадщину за законом за реєстровими номерами 4-2231, 4-2235, 4-2239 на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , відповідно до яких спадкоємці отримали у спадщину кожен по 1/9 частині вказаної квартири. Цього ж дня державний нотаріус Фролова А. О. за реєстровим номером 4-2243 посвідчила договір про розділ спадкового майна, згідно з яким позивачці перейшла у власність 1/3 частина квартири. Однак, звернувшись до КП КМР «КМБТІ» для реєстрації права власності, вони помилково не надали для реєстрації права власності договір про розділ спадкового майна від 19 вересня 2008 року, в результаті чого право власності було зареєстроване за кожним на 1/9 частину спірної квартири.

Позивачка стверджувала, що виправити допущену помилку неможливо у зв`язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , спадщину після якого прийняли його мати ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3

13 квітня 2018 року позивачка звернулася до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) стосовно реєстрації права власності на 1/3 частину квартири на підставі посвідченого 19 вересня 2008 року державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Фроловою А. О. за реєстровим номер 4-2243 договору про розділ спадкового майна. Однак рішенням від 25 квітня 2018 року № 40817187 державний реєстратор Микитенко О. В. відмовив їй у державній реєстрації права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 з посиланням на наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, оскільки КП КМР «КМБТІ» зареєструвало за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 право власності за кожним по 1/9 частині квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19 вересня 2008 року.

У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Солом`янський районний суд міста Києва рішенням від 05 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки позивачка не надала доказів протиправності реєстрації права власності на квартиру на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом за спадкоємцями ОСОБА_5 .

Укладення договору про розподіл спадкового майна не впливає на правомірність реєстрації права власності спадкоємців на їх частки у праві власності на квартиру згідно з виданими свідоцтвами про право на спадщину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Роскошинської О. С. залишив без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом з реєстраційним написом про реєстрацію її права власності на 1/9 частину квартири від 11 листопада 2008 року, позивачка до березня 2018 року не порушувала питання про наявність помилки при реєстрації її права власності на частину квартиру. Підставою для скасування рішення про реєстрацію права власності на частину квартири повинні бути протиправні дії державного реєстратора при здійсненні реєстрації права власності або надання недостовірних документів для реєстрації права власності. Разом з цим позовна заява таких посилань не містить.

Також суд зазначив, що реєстрацію права власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та позивачки на зазначену частину квартири на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом та нездійснення реєстрації права власності позивачки на 1/3 частину квартири на підставі договору про розділ спадкового майна від 19 вересня 2008 року не можна вважати технічною помилкою у розумінні частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Крім того, наявність технічної помилки не є підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Роскошинська О. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження зазначала те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при вирішенні спорів в яких була допущена помилка спадкоємцями під час подання документів для реєстрації права власності в спадковому майні, і якщо ця помилка не може бути виправлена за спільною згодою всіх співвласників через смерть одного з них.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що майнові права позивачки порушуються саме через допущену помилку під час подання документів про реєстрацію спадкового майна. Водночас виправити таку помилку в позасудовому порядку неможливо через смерть одного із спадкоємців.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 листопада 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15 жовтня 1999 року, виданого Відділом приватизації державного житла Залізничного району міста Києва, квартира АДРЕСА_1 належала в рівних долях ОСОБА_5 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом державно реєстрації смерті у місті Києві від 02 лютого 2008 року.

19 вересня 2008 року державний нотаріус Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Фролова А. О. видала свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцям ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на спадкове майно, яке складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

19 вересня 2008 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_1 був укладений договір про розділ спадкового майна, за умовами якого ОСОБА_2 переходять на праві власності грошові вклади з відсотками та грошовими компенсаціями, що знаходяться у відділенні Ощадного банку № 5445/055 м. Києва, на рахунку № НОМЕР_1 ; ОСОБА_4 переходить на праві власності автомобіль марки ВАЗ-21061, 1985 року випуск, номерний знак НОМЕР_2 ; ОСОБА_1 переходить на праві власності 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 .

Зазначений договір посвідчений державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Фроловою А. О. 19 вересня 2008 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві 18 грудня 2017 року.

Заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сєргєєвої-Кожуховської Н. В. подали: 03 січня 2018 року мати спадкодавця - ОСОБА_2 та 18 січня 2018 року дочка спадкодавця - ОСОБА_3 .

Інформації про видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям ОСОБА_4 матеріали справи не містять.

Згідно з листом КП КМР «КМБТІ» від 17 січня 2018 року на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 19 вересня 2008 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 по 1/9 частині за кожним.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Микитенко О. В. від 25 квітня 2018 року відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі договору про розділ спадкового майна від 19 вересня 2008 року, оскільки згідно з наданою інформацією КП КМР «КМБТІ» за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 зареєстровано право власності за кожним по 1/9 частині квартирі на підставі свідоцтв про право на спадщину від 19 вересня 2008 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою.

Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Результат аналізу зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане у встановленому законодавством порядку.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актам цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

За обставинами цієї справи, позивачка, вважаючи себе власником 1/3 частини спірної квартири на підставі договору про розподіл спадкового майна від 19 вересня 2008 року, який укладений та посвідчений 19 вересня 2008 року між спадкоємцям ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом про скасування рішень про реєстрацію права власності та записів про право власності.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачка не надала доказів протиправності реєстрації права власності на квартиру на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом за спадкоємцями ОСОБА_5 .

Висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог та про відсутність порушених прав є помилковим, оскільки позивачка, доводячи своє право на спадкове майно вказувала на наявність договору про розділ спадкового майна від 19 вересня 2008 року, а доказів на спростування презумпції його правомірності не надано.

Водночас суди встановили, що рішенням державного реєстратора від 25 квітня 2018 року відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі договору про розділ спадкового майна від 19 вересня 2008 року, оскільки згідно з наданою інформацією КП КМР «КМБТІ» за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 зареєстровано право власності за кожним по 1/9 частині квартирі на підставі свідоцтв про право на спадщину від 19 вересня 2008 року.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час звернення позивачки до суду, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Враховуючи характер спірних правовідносин, саме відмовою у реєстрації права власності на спадкове майно на підставі договору про розділ спадкового майна від 19 вересня 2008 року порушуються права позивачки.

Разом з цим, позивачка не надала доказів оскарження рішення державного реєстратора від 25 квітня 2018 року і таких вимог не заявляла.

З огляду на наведене в цілому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, однак мотиви відмови слід викласти в редакції цієї постанови.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене оскаржувані судові рішення необхідно змінити в частині мотивів відмови у позові з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Роскошинської Олесі Станіславівни задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов