Постанова

Іменем України

02 березня 2021 року

місто Київ

справа № 761/10118/19

провадження № 61-12335св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Таскомбанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі судді Заришняк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 07 березня 2019 року звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк») про відшкодування збитків (упущеної вигоди) та моральної шкоди.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 04 березня 2016 року, 21 липня 2017 року він, діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 , та АТ «Таскомбанк» уклали договори банківських вкладів. Крім того, 22 березня 2016 року він, діючи від імені ОСОБА_2 , та Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» (далі - ПАТ «Діамантбанк») також уклали договір банківського вкладу, зобов`язання за яким у зв`язку з неплатоспроможністю ПАТ «Діамантбанк» передано АТ «Таскомбанк».

Вважав, що з вини АТ «Таскомбанк» він своєчасно не отримав грошові кошти, які внесені на депозитні рахунки за договорами банківських вкладів, укладеними між ОСОБА_2 (від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_1 ) та АТ «Таскомбанк», а також ОСОБА_2 та ПАТ «Діамантбанк» відповідно, у зв`язку з чим йому завдано збитків, він не одержав доходу (упущена вигода), чим йому завдано моральної шкоди.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 у березні 2020 року звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на зазначене судове рішення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з підстав несплати судового збору.

Апеляційний суд зазначив, що позивач подав позов про відшкодування збитків та моральної шкоди на підставі статей 11 16 22 23 623 629 1063 1166 1167 1172 ЦК України. Посилання на Закон України «Про захист прав споживачів» позовна заява не містить, у зв`язку з чим відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Повертаючи апеляційну скаргу особі, яка її подала, суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвалу суду від 27 квітня 2020 року ОСОБА_1 отримав 02 червня 2020 року, доказом чого є повідомлення про вручення поштового відправлення. Оскільки заявник не виконав вимоги, викладені в ухвалі суду, клопотання щодо продовження строку на усунення недоліків ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не подавав, апеляційну скаргу необхідно вважати неподаною і повернути заявнику.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у серпні 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що підставою звернення до суду з позовом до АТ «Таскомбанк» стала незаконна відмова банку у виплаті депозитного вкладу, чим порушено права заявника як споживача фінансових послуг за договором банківського вкладу, а тому він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до правил частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Вважає, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, зобов`язаний був застосувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження

№ 14-57цс18).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Залишаючи апеляційну скаргу без руху та в подальшому повертаючи її заявнику, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач подав позов про відшкодування збитків та моральної шкоди на підставі статей 11 16 22 23 623 629 1063 1166 1167 1172 ЦК України. Посилання на Закон України

«Про захист прав споживачів» позовна заява не містить, у зв`язку з чим відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

Визначаючи, чи є спірні правовідносини такими, що пов`язані із захистом прав споживачів, Верховний Суд врахував таке.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, зазначив, що з вини АТ «Таскомбанк» він своєчасно не отримав грошові кошти, які були розміщені на депозитних рахунках за договорами банківських вкладів, укладеними між ОСОБА_2 (від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_1 ) та АТ «Таскомбанк», а також ОСОБА_2 та ПАТ «Діамантбанк» відповідно, у зв`язку з чим йому завдано збитків, він не одержав доходу (упущена вигода), чим йому завдано моральну шкоду.

Верховний Суд врахував, що відповідно до фактичних підстав позову, якими обґрунтовує ОСОБА_1 пред`явлені позовні вимоги, позивач звернувся до банку з приводу виконання договорів банківського вкладу, укладених ОСОБА_3 та АТ «Таскомбанк», а також ОСОБА_3 та ПАТ «Діамантбанк». Укладаючи договори банківського вкладу, ОСОБА_1 не заперечував, що діяв саме як представник за довіреністю ОСОБА_2 , а не як особа, яка уклала договір на користь третьої особи.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною першою статті 1063 ЦК України фізична або юридична особа може укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь третьої особи. Ця особа набуває права вкладника з моменту пред`явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. До набуття особою, на користь якої зроблений банківський вклад, прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).

Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно із пунктом 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про захист прав споживачів» особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами.

Отже, відносини між сторонами цього спору регулюються не Законом України «Про захист прав споживачів», а ЦК України.

Водночас, визначаючи, чи є особа споживачем послуг, необхідно відрізняти укладення договору на користь третьої особи та здійснення представництва особи та вчинення від її імені дій, укладення договорів тощо.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (стаття 237 ЦК України).

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (стаття 244 ЦК України).

Відповідно до фактичних обставин, якими обґрунтовує свої позовні вимоги ОСОБА_1 , він не є стороною договорів банківського вкладу, а є лише представником ОСОБА_2 , яка, власне, і є споживачем фінансових послуг.

Укладаючи договори банківського вкладу від імені ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності, ОСОБА_1 не набув прав вкладника, а відповідно, не набув прав споживача у правовідносинах з договору банківського вкладу, укладеного ОСОБА_2 та АТ «Таскомбанк», а також ОСОБА_2 та ПАТ «Діамантбанк» .

Отже, звертаючись до суду з позовом про відшкодування збитків та моральної шкоди, ОСОБА_1 , діючи від свого імені та у власних інтересах, а не від імені та не в інтересах ОСОБА_2 , не набув права на звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, залишаючи апеляційну скаргу без руху, а потім повертаючи її особі, яка її подала, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані висновки про те, що ОСОБА_1 не звільнений від сплати судового збору у справі, яка переглядається, оскільки він не є споживачем фінансових послуг.

Верховний Суд визнає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не визначив серед правових підстав позову правила Закону України «Про захист прав споживачів», а тому не може бути звільнений від сплати судового збору, проте такі висновки суду апеляційної інстанції не впливають на правильність рішення про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 у зв`язку з несплатою ним судового збору.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи встановлені обставини щодо відсутності правових підстав для звільнення заявника від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», неподання заявником доказів, які б свідчили про усунення недоліків у апеляційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є безпідставними.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судом правильно застосовані.

З огляду на наведене Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко