Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 761/10887/17
провадження № 61-3077св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
учасники справи за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги:
позивач - ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,
учасники справи за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги:
позивач - ОСОБА_4 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
В обгрунтування позову посилалася на те, що 22 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВРАЦС Дарницького РУЮ у м. Київ), актовий запис № 177. Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 квітня 2015 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Сторони проживають окремо з лютого 2014 року. Дитина проживає разом із матір`ю у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Спорів стосовно місця проживання сина у батьків не було. Дитині забезпечено гідні умови проживання. 02 березня 2017 року соціальним інспектором складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї де зазначено, що дитині створено належні умови проживання, повноцінного утримання та виховання та вказано, що позивач виховує дитину без допомоги відповідача. З моменту, коли дитині виповнилось 2 місяці (лютий 2014 року) і до цього часу відповідач не цікавиться життям сина, не телефонує, не виявляє бажання спілкуватися, приймати участь у його вихованні. Все необхідне для життя дитини забезпечується матір`ю та бабусею, вони ж займаються його вихованням і розвитком. Батько не відвідує медичний заклад де обслуговується дитина, збори дошкільного закладу який відвідує дитина. ОСОБА_2 самоусунувся від виховання, піклування та утримання сина.
Таким чином, позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та покласти на відповідача судові витрати.
У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.
В обгрунтування зустрічного позову посилався на те, що тривалий час намагався налагодити стосунки з колишньою дружиною з метою участі у вихованні та житті сина. До листопада 2016 року позивачу, самому або за допомогою своїх батьків, вдавалось відвідувати сина за його місцем проживання або забирати до себе додому. ОСОБА_2 також частково забезпечував утримання спільної дитини, передаючи гроші, речі, продукти харчування, ліки. Натомість після лютого 2017 року відповідач припинила будь-яке спілкування з батьком дитини та остаточно обмежила його у можливості брати участь у житті дитини. Тривалий час позивач не звертався до правоохоронних органів та органів опіки та піклування в надії, що конфлікт залагодиться, проте такого не відбулось. ОСОБА_1 не реагує на дзвінки, повідомлення, не надає можливості бачити дитину, ігнорує матеріальну допомогу, яку надає позивач шляхом поштових переказів. 19 січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до органу опіки та піклування Дарницької РДА, якою визначено графік зустрічей з дитиною.
Таким чином, ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
1) зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_5 ,
2) зобов`язати ОСОБА_1 забезпечити контакт дитини з ним шляхом доставлення дитини кожного вівторка та четверга з 15.00 до 17.00 години до Міського центру дитини служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації для проведення спільних зустрічей між ним та сином до моменту налагодження психоемоційного контакту та тісного родинного зв`язку між ним та сином, що буде підтверджено висновком (довідкою, листом) міського центру дитини служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації,
3) встановити йому як батькові наступні способи спілкування з малолітнім сином ОСОБА_5 :
- необмежене спілкування з сином особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього спілкування між ним та сином;
- систематичні побачення його з сином у вихідні дні щомісяця кожні другі та четверті вихідні місяця з 11:00 години до 17:00 години суботи та з 15.00 до 19.00 години неділі, які проводити за місцем проживання дитини або в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей в присутності матері дитини.
4) Після налагодження психоемоційного контакту між ним та дитиною, що буде підтверджено висновком (довідкою, листом) міського центру дитини служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації систематичні побачення його з сином щомісяця кожні другі та четверті вихідні місяця з 11.00 години суботи до 19.00 години неділі, які проводити за його місцем проживання без присутності матері дитини;
5) після налагодження психоемоційного контакту між ним та дитиною, що буде підтверджено висновком (довідкою, листом) Міського центру дитини служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації систематичні побачення з сином у будні дні: кожного вівторка та четверга з 17.00 години до 19.00 години, які проводити без присутності матері дитини;
6) після налагодження психоемоційного контакту між ним та дитиною, що буде підтверджено висновком (довідкою, листом) міського центру дитини служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації, спільний відпочинок з сином в літній та зимовий період з можливістю виїзду в курортні зони в межах України та за її межами у передбаченому законом порядку, загальним строком 45 днів на рік без присутності матері дитини.
У вересні 2018 року треті особи, які заявляють самостійні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися із позовами до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.
Просили зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у спілкуванні з онуком ОСОБА_5 , встановити ОСОБА_4 та ОСОБА_3 наступні способи спілкування зі своїм малолітнім онуком ОСОБА_5 :
- необмежене спілкування з онуком особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між бабою, дідом та онуком;
- систематичні побачення з онуком без присутності матері дитини за адресою їх постійного проживання: АДРЕСА_2 , щомісяця, кожні перші вихідні: субота та неділя (з 11.00 години суботи до 19.00 години неділі);
- спільний відпочинок з онуком без присутності матері дитини в літній та зимовий періоди, під час відпустки з можливістю виїзду в курортні зони в межах України та за її межами у передбаченому законом порядку, загальним строком 15 днів на рік.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено; в задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_3 відмовлено; в задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відсутні виключні обставини, які передбачають позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , а також не доведено позивачем за зустрічним позовом та третіми особами обставини, на які вони посилалися, як на підставу своїх вимог, тому у задоволенні позову, зустрічного позову та позовів третіх осіб слід відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, у решті судові рішення залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не постановив ухвали про прийняття зустрічного позову, залучення до участі у справі третіх осіб, об`єднання позовів в одне провадження. Копії зустрічного позову та позовів третіх осіб учасникам спору не надсилалися. ОСОБА_1 посилається на те, що позови третіх осіб не стосуються предмету первісного позову.
Що стосується вирішення позову про позбавлення батьківських прав, заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки доказам у справі, зокрема, відповіді на адвокатський запит завідуючої амбулаторії № 3 КМП ЦПМСД «Русанівка», характеристиці спортклубу «Планета спорту» та іншим доказам.
Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу
У травні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскільки ОСОБА_1 навмисно чинить перешкоди відповідачу у спілкуванні з дитиною. Звертає увагу на висновок органу опіки і піклування про недоцільність позбавлення його батьківських прав.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу № 761/10887/17 призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 22 березня 2013 року ВРАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві, актовий запис № 177.
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 квітня 2015 року.
04 серпня 2017 року на підставі розпорядження Дарницької районної в місті Києві державною адміністрації від 27 липня 2017 року № 506, прізвище дитини змінено з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 », про що свідчить копія свідоцтва про народження дитини, видане повторно 04 серпня 2017 року.
Треті особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками позивача за зустрічним позовом та бабусею і дідусем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17 липня 2017 року Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
03 березня 2018 року Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією затверджено висновок, з урахуванням рекомендацій комісії з питань захисту прав дитини, про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 , оскільки позбавлення батьківських прав є крайньою мірою впливу на осіб, які не виконують обов`язків по вихованню дитини.
Матеріали справи містять характеристику спортклубу «Планета спорту», надану заслуженим майстром спорту України, тренером ОСОБА_9 10 березня 2017 року з якої вбачається, що на уроки ОСОБА_5 приводить мати ОСОБА_1 , яка приділяє належну увагу вихованню сина. За час з листопада 2014 року і по день надання характеристики батько дитини ОСОБА_2 жодного разу не приводив сина на заняття, не забирав із занять. Батько долею дитини та станом здоров`я не цікавиться, участі у вихованні не приймає, з сином не спілкується.
Завідуюча амбулаторією № 3 КМП ЦПМСД «Русанівка» на запит адвоката від 23 березня 2017 року повідомила, що дитина ОСОБА_5 знаходиться під наглядом амбулаторії з народження. Нагляд за дитиною під час хвороби та його профілактичних оглядів здійснюється матір`ю ОСОБА_1 , бабою ОСОБА_6 та дідом ОСОБА_7 .
До матеріалів справи долучено характеристику щодо вихованця дошкільного навчального закладу (ясла-садка) комбінованого типу № 385 ОСОБА_5 , в якій зазначено, що вихованням дитини займається мама та дід з бабою. Батько дитини ОСОБА_2 з сім`єю не проживає, участі у вихованні дитини не приймає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення судів першої та апеляційної інстанції переглядаються у касаційному порядку лише у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, в іншій частині судові рішення у касаційному порядку не переглядаються.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікована Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція), зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У частині шостій статті 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що що судами попередніх інстанцій не надано оцінки доказам у справі, зокрема, відповіді на адвокатський запит завідуючої амбулаторії № 3 КМП ЦПМСД «Русанівка», характеристиці спортклубу «Планета спорту» та іншим доказам.
З матеріалів справи убачається , що 17 липня 2017 року Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Указаний висновок зроблено з урахуванням пояснення матері, що з лютого 2014 року батько з дитино не проживає, не бере участі у вихованні, розвитку та утриманні дитини, довідок зі спортивного клубу «Планета спорту», амбулаторії КНП ЦПМСД «Русанівка» та з огляду на те, що ОСОБА_2 , який тричі запрошувався на засідання комісії з питань захисту прав дитини для вирішення питання про доцільність (недоцільність) позбавлення батьківських прав.
Разом з тим, 03 березня 2018 року Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією затверджено висновок з урахуванням рекомендацій комісії з питань захисту прав дитини , а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, щодо недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 .
При цьому зазначено, що дане питання вже розглядалось комісією та було прийнято рішення про надання суду висновку про доцільність позбавлення батьківських прав. Питання щодо доцільність (недоцільність) позбавлення батьківських прав розглядалось на комісії за відсутності ОСОБА_2 . Йому направлялись рекомендовані листи на адресу його місця реєстрації, однак за адресою свого місця реєстрації він проживає, тому листи повертались за закінченням терміну зберігання. Також Шевченківським районним судом м. Києва було винесено заочне рішення, яким позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 . Однак, ОСОБА_2 подав заяву про перегляд заочного рішення суду, заяву було задоволено, справу направлено на новий розгляд.
На засіданні комісії було вислухано думку батька дитини, який повідомив, що він проти позбавлення його батьківських прав, хоче дбати про фізичний та духовний розвиток дитини, піклуватися про сина, бачитися з ним, брати участь у його житті. Мати, ОСОБА_1 , в свою чергу повідомила, що ОСОБА_2 не бере участі в утриманні, вихованні та розвитку дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Дослідивши докази у справі та взявши до уваги поведінку ОСОБА_2 , бажання спілкуватися з дитиною суди дійшли висновку про те, що він має намір приймати участь у житті дитини, займатись його розвитком, допомагати у його утриманні, тому недоцільним є застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.
Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не постановив ухвали про прийняття зустрічного позову, залучення до участі у справі третіх осіб, об`єднання позовів в одне провадження. Копії зустрічного позову та позовів третіх осіб учасникам спору не надсилалися. ОСОБА_1 посилається на те, що позови третіх осіб не стосуються предмету первісного позову.
Зазначені доводи ОСОБА_1 не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, залишити без змін.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року в касаційному порядку не переглядаються.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук