ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 761/11283/15
провадження № 61-13961св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач за зустрічним позовом - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 4 липня 2019 року, постановлену у складі судді Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося з позовом, уточненим у червні 2017 року, до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначило, що 13 липня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2V4GA00260060, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 43 000 євро зі сплатою 0,84% на місяць за користування кредитом на строк до 12 липня 2017 року.
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є поручителями за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 згідно з укладеними із ними договорами поруки від 13 серпня 2012 року.
Оскільки позичальник припинив погашати заборгованість за кредитом, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно зОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 борг у сумі 60 846,25 євро, що за курсом Національного банку України на 21 січня 2019 року становить 1 941 223,24 гривень.
У липні 2015 року ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , звернувся з зустрічним позовом, уточненим у лютому 2016 року, до АТ КБ «ПриватБанк», про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки.
В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що оспорювані договори є недійсними з передбачених статтями 203 215 ЦК України підстав, а також у зв`язку з невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києвавід 21 січня 2019 року, ухваленим у складі судді Піхур О. В., позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 60 846,25 євро, що за курсом Національного банку України на 21 січня 2019 року становить 1 941 223,24 гривень.
Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» у відшкодування судового збору по 1 218 гривень з кожного.
ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із доведеності існування у ОСОБА_1 заборгованості, яка підлягає солідарному стягненню з нього і поручителів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із відсутності визначених законодавством правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.
Не погодившись із таким рішенням як в частині первісного позову, так і в частині зустрічного, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору та надано десятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення зазначеного недоліку.
Ухвалою цього суду від 13 червня 2019 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліку апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року на десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною і повернено заявнику.
Постановляючи таку ухвалу, апеляційний суд виходив з того, що заявник вимог ухвали про залишення його апеляційної скарги без руху не виконав, судовий збір у розмірі 5 481 гривень у встановлений судом строк не сплатив.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив ухвалу Київського апеляційного суду від 4 лютого 2019 року скасувати і направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», тому вимога апеляційного суду про сплату судового збору у розмірі 5 481 гривень є неправомірною.
На думку заявника, суд не надав належної оцінки його доводам про скрутний майновий стан, що є підставою для звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру чи відстрочення сплати.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Позиція інших учасників справи
У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, у якому послалося на безпідставність її доводів. Вказало, що в частині оскарження рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості ОСОБА_1 не має пільг зі сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», тому вимога суду щодо сплати 5 481 гривень судового збору правомірна.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Апеляційний суд встановив, що, подаючи апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року, ОСОБА_1 оскаржив його як в частині вирішення первісного позову про стягнення заборгованості, так і в частині вирішення зустрічного позову про визнання договорів недійсними.
Оскільки в частині оскарження рішення суду першої інстанції за наслідками вирішення позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення кредитної заборгованості ОСОБА_1 не має пільг зі сплати судового збору, визначених статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для сплати судового збору у розмірі 5 481 гривень.
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про зменшення судового збору або відстрочення його сплати, посилаючись на скрутний майновий стан і відсутність коштів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року відхилено дану заяву у зв`язку з неподанням заявником доказів на підтвердження викладених у ній доводів; продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Києвавід 21 січня 2019 року на десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали.
У липні 2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про зменшення судового збору або відстрочення його сплати, посилаючись на скрутний майновий стан і відсутність коштів, на підтвердження чого надав довідку з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 25 червня 2019 року, згідно з якою за 2018 рік він отримав 13 950,48 гривень заробітної плати.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 липня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні цієї заяви з тих підстав, що дана довідка не підтверджує відсутність у заявника інших доходів, рухомого чи нерухомого майна, грошових коштів на банківських рахунках тощо. Також судом зазначено, що за первісним позовом ОСОБА_1 має процесуальний статус відповідача і положення статті 8 Закону України «Про судовий збір» щодо можливості зменшення чи відстрочення сплати судового збору свою дію на нього не поширюють. Посилаючись на викладене, так як вимоги ухвали Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року заявник не виконав і судовий збір у визначеному судом розмірі не сплатив, суд апеляційної інстанції визнав апеляційну скаргу наданою та повернув її.
Згідно зі статтею 352 ЦПК України у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги закріплені у статті 356 ЦПК України.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої цієї статі до апеляційної скарги додаються, зокрема, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У разі якщо в апеляційному порядку оскаржується судове рішення, ухвалене за наслідками розгляду первісного та зустрічного позовів, і заявник не згоден із таким рішенням у частині розгляду вимог за обома зазначеними позовами, судовий збір має сплачуватися ним з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів.
Апеляційна скарга реєструється у день її надходження до суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу.
За змістом статті 185 ЦПК України у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, та статті 357 ЦПК України суддя-доповідач, встановивши, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог, визначених статтею 356 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху.
В ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху зазначаються її недоліки, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення такої ухвали. Якщо ухвала про залишення апеляційної скарги без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити.
Якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги суду і сплатить суму судового збору, апеляційна скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо заявник не усунув недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений судом, така скарга вважається неподаною і повертається.
Суд апеляційної інстанції, встановивши невиконання ОСОБА_1 вимог ухвали про залишення його апеляційної скарги без руху, строк на виконання якої йому продовжено, і ненадання ним доказів сплати судового збору у визначеному судом розмірі, правильно застосував положення статті 185 ЦПК України у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, і статей 356 і 357 ЦПК України та обґрунтовано визнав апеляційну скаргу неподаною і повернув її.
Доводи заявника про те, що він звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», тому вимога апеляційного суду про сплату судового збору у розмірі 5 481 гривень є неправомірною, касаційний суд відхиляє.
Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює пільги зі сплати судового збору споживачам, які звертаються із позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
За позовом АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення кредитної заборгованості ОСОБА_1 є відповідачем і встановлені зазначеною статтею пільги не поширюються на відповідні правовідносини.
За таких обставин вимога суду апеляційної інстанції щодо сплати судового збору в частині оскарження рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду позову АТ КБ «ПриватБанк» є правомірною.
Твердження заявника про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки його доводам про скрутний майновий стан, що є підставою для зменшення розміру судового збору чи відстрочення його сплати відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», касаційний суд вважає помилковими.
Стаття 133 ЦПК України закріплює, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір».
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру чи звільнення від його сплати є майновий стан сторони. Відповідне положення містить і стаття 136 ЦПК України.
Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру чи звільнення від його сплати повинно бути обґрунтованим. Особа, яка його заявляє, зобов`язана навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Суд апеляційної інстанції оцінив подану заявником довідку з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 25 червня 2019 року і дійшов висновку, що вона не доводить його скрутний майновий стан і неможливість сплати судового збору у встановленому судом розмірі, так як не підтверджує відсутність у заявника іншого доходу, рухомого чи нерухомого майна, грошових коштів на банківських рахунках тощо.
Суд касаційної інстанції відповідно до визначених статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, повноважень не може переоцінювати докази, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судових рішень.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки суд апеляційної інстанції постановив її з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат судом касаційної інстанції немає.
Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 і 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 4 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов