Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 761/13409/15-ц

провадження № 61-31920св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справиза первісним позовом:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

учасники справиза зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

третя особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.

Історія справи

Короткий зміст позовів

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі -

ПАТ «Універсал Банк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 27 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»(далі - ПАТ «Універсал Банк», Банк), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 054-2900/756-0884, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 78 500 швейцарських франків строком до 10 грудня 2037 року зі сплатою за користування грошима 9,95 % річних. Сторони також домовились, що понад встановлений строк ставка за користування кредитними грошима становитиме 29,85 % річних. ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання сплачувати проценти та повернути кредит, виконавши й інші умови договору.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_2 27 грудня 2007 року укладено договір поруки № 054-2900/756-0884-Р/1, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання відповідати перед кредитодавцем за зобов`язаннями ОСОБА_1 .

Позичальник не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 04 лютого 2015 року становить 76 192,27 швейцарських франків і складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 524,01 швейцарських франків, дострокового погашення кредиту у розмірі 74 484,19 швейцарських франків, відсотків за користування кредитом у сумі 1 124,91 швейцарських франків та підвищених відсотків у сумі 59,16 швейцарських франків.

13 серпня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про необхідність усунути порушення умов кредитного договору та сплатити проценти за кредитом, проте позичальник не вчинила жодних дій зі сплаті заборгованості.

ПАТ «Універсал Банк» з урахуванням збільшених позовних вимог просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість у розмірі 80 443,36 швейцарських франків, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 75 008,20 швейцарських франків, заборгованість за відсотками - 5 250,11 швейцарських франків, заборгованість за підвищеними відсотками - 185,60 швейцарських франків.

ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ПАТ «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим.

Зазначав, що ПАТ «Універсал Банк» порушено умови договору поруки, збільшено в односторонньому порядку процентну ставку. Крім того, строк основного зобов`язання встановлений моментом пред`явлення вимоги, тому порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, що передбачено статтею 559 ЦК України.

ОСОБА_2 просив визнати договір поруки від 27 грудня 2007 року

№ 054-2900/756-0884-Р/1 припиненим.

Короткий зміст рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість у розмірі 80 443,36 швейцарських франків та судовий збір у розмірі 3 654,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір поруки від

27 грудня 2007 року № 054-2900/756-0884-Р/1, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , припиненим.

Суд першої інстанції виходив з того, що боржник не виконує взяті на себе згідно з кредитним договором зобов`язання, тому позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Також наявні правові підстави для застосування частини четвертої статті 559 ЦК України та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про припинення поруки, оскільки кредитор не пред`явив вимоги до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року скасовано в частині вирішення зустрічного позову та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог з інших підстав. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що при вирішення спору в оскарженій частині судом першої інстанції неправильно застосована частина четверта статті 559 ЦК України. В кредитному договорі сторони визначили, що строк дії договору - до

10 грудня 2037 року. Проте, пред`являючи 13 серпня 2014 року вимогу про дострокове повернення кредиту, банк змінив строк виконання основного зобов`язання. Отже, з урахуванням умов підпункту 5.2.5 кредитного договору, банк пропустив шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя, оскільки з позовом до нього звернувся лише 13 травня 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року рішення Апеляційного суду

м. Києва від 22 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що вимоги Банку про дострокове повернення кредиту у зв`язку з наявністю кредитної заборгованості від

13 серпня 2014 року містять посилання на те, що у випадку їх невиконання, термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на шістдесят перший день з моменту отримання цієї вимоги. Боржник вказані вимоги банку отримала 19 та 20 серпня 2014 року. Оскільки договором поруки не встановлено строку припинення поруки, тому строк виконання основного зобов`язання настав 19 жовтня 2014 року і банк мав звернутись до суду з даним позовом до 19 квітня 2015 року. Позовну заяву ПАТ «Універсал Банк» у цій справі зареєстровано 13 травня 2015 року. Разом з цим, матеріали справи містять фотокопію позовної заяви ПАТ «Універсал Банк» до відповідачів про стягнення заборгованості, яка зареєстрована 24 березня 2015 року (єдиний унікальний номер 761/8475/15-ц). Апеляційний суд не з`ясував вказані розбіжності, тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що банк пропустив шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя. є передчасним. Крім того, переглядаючи справу у апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не здійснив перегляд рішення суду першої інстанції у частині первісних позовних вимог, хоча Банком була заявлена така вимога у поданій апеляційній скарзі.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову ПАТ «Універсал Банк». Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від

27 грудня 2007 року № 054-2900/756-08884 у розмірі 76 192,27 швейцарських франків. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» судовий збір - по 1 827,00 грн з кожного. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції вказав, що наданий ПАТ «Універсал Банк» розрахунок заборгованості за кредитним договором підтверджується матеріалами справи, відповідачами не спростований. Посилання ОСОБА_2 у зустрічному позові на те, що Банком збільшено розмір процентної ставки є безпідставним й спростовуються розрахунком заборгованості за кредитом, з якого відомо, що сума заборгованості за відсотками визначена відповідно до пунктів 1.1, 1.1.1 кредитного договору, виходячи із встановленої сторонами ставки в розмірі 9,95 % та підвищеної ставки у розмірі 29,85 % річних у зв`язку з порушенням термінів погашення чергових платежів.

13 серпня 2014 року Банком направлено на адресу позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення кредиту у зв`язку з наявністю кредитної заборгованості, при цьому вимоги містять посилання на те, що у випадку їх невиконання, термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на шістдесят перший день з моменту отримання цієї вимоги (а. с. 35-44). ОСОБА_1 вказані вимоги банку отримала 19 та 20 серпня 2014 року (а. с. 36, 38). Оскільки договором поруки не встановлено строку припинення поруки, тому строк виконання основного зобов`язання настав 19 жовтня 2014 року. Таким чином, банк мав звернутись до суду з позовом до 19 квітня 2015 року. Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду від 16 березня 2017 р. провадження у цивільній справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа №761/8475/15-ц) закрито у зв`язку з набранням законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада

2015 року у даній цивільній справі, постановленим між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих же самих підстав. Вказане свідчить, що ПАТ «Універсал Банк» пред`явило вимоги в суд до поручителя ОСОБА_2

24 березня 2015 року, тобто до 19 квітня 2015 року, в межах шестимісячного строку, тому порука ОСОБА_2 за договором № 054-2900/756-0884-Р/1 не є припиненою.

Доводи представників відповідачів про те, що в супереч умовам п. 5.2.5. договору кредиту щодо необхідності дострокового повернення коштів протягом 30 календарних з дати відправлення кредитором на адресу позичальника відповідного повідомлення, ПАТ «Універсал Банк» в надісланій на адресу відповідачів вимозі про дострокове повернення кредиту безпідставно встановив термін повернення кредиту таким, що настав достроково на шістдесят перший день з моменту отримання цієї вимоги, не заслуговують на увагу, оскільки вказана обставина не звільняє відповідачів від сплати заборгованості за кредитом. Банком надано відповідачам більш тривалий термін, ніж передбачений договором, для дострокового погашення кредиту, й права відповідачів при цьому не порушено.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував умови пунктів 5.2.5, 9.3 кредитного договору та пункту 2.2 договору поруки, які встановлюють перебіг шестимісячного строку звернення позивача до ОСОБА_2 як до поручителя протягом десяти робочих днів з дати направлення йому такої вимоги. Згідно з пунктів 5.2.5 Кредитного договору строк повернення всього кредиту настав 16 вересня 2014 року, а відповідно пункту 2.2 Договору поруки строк повернення всього кредиту настав 29 серпня 2014 року. Перебігом шестимісячного строку суд апеляційної інстанції вважав вимогу-претензію позивача від 13 серпня 2014 року, яка встановлювала 61-денний термін настання строку. Такі умови у вимозі змінені Банком самостійно, без укладення будь-яких додаткових угод, які включали б такий строк, та без погодження з поручителем. Умовами договору поруки не визначений строк дії договору, позивач пропустив шестимісячний строк від дня настання строку виконання основного зобов`язання за договором поруки, а саме з 29 серпня 2014 року до 29 січня 2015 року, а не до 19 квітня 2015 року, як зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, тому суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини четвертої статті 559 ЦК України. Оскільки Позивач подав позов до суду лише 24 березня 2014 року (справа №761/8475/15-ц) та 13 травня 2015 року (справа №761/13409/15-ц), він перевищив 6-місячний строк.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з підпунктом 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

10 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 462/5368/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.

Зміст касаційної скарги свідчить, що рішення суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині задоволених первісних позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим, тому в іншій частині справа в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 27 грудня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 054-2900/756-0884, за умовами якого остання отримала грошові кошти у розмірі 78 500,00 швейцарських франків. Строк дії договору встановлено до 10 грудня 2037 року. За користування кредитом визначена ставка в розмірі 9,95 % річних.

Відповідно до пункту 1.1.1 кредитного договору за користування кредитними коштами понад встановлений строк (або термін погашення) нараховується підвищена ставка у розмірі 29,85 % річних.

27 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 054-2900/756-0884-Р/1, за умовами якого останній взяв на себе зобов`язання за належне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.

Згідно пункту 5.2.5 кредитного договору банк має право достроково стягнути заборгованість за кредитом. Якщо після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов договору протягом 30 календарних днів з дати відправлення вимоги, вважається термін повернення кредиту таким що настав на 31 календарний день з дати відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

13 серпня 2014 року Банком направлено на адресу позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення кредиту у зв`язку з наявністю кредитної заборгованості. Вимоги містять посилання на те, що у випадку їх невиконання термін повернення кредиту визнається Банком таким, що настав достроково на 61 день з моменту отримання цієї вимоги.

ОСОБА_1 вказані вимоги Банку отримала 19 та 20 серпня 2014 року.

Поштова кореспонденція, яка направлялась поручителю ОСОБА_2 , повернута відправнику без вручення із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 26 серпня 2015 року становить 80 443,36 швейцарських франків з яких: заборгованість з тіла кредиту - 75 008,20 швейцарських франків, заборгованість з відсотків - 5 250,11 швейцарських франків, заборгованість з підвищених відсотків - 185,60 швейцарських франків.

24 березня 2015 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з таким же позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 054-2900/756-0884. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року у справі № 761/8475/15-ц позовну заяву ПАТ «Універсал Банк» повернуто позивачеві. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08 липня 2015 року ухвала суду першої інстанції скасована, питання щодо відкриття провадження у справі передано на новий розгляд до суду першої інстанції. УхвалоюШевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року позовну заяву ПАТ «Універсал Банк» залишено без розгляду. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 квітня 2016 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Шевченківського районного суду від 09 серпня 2016 року позовну заяву ПАТ «Універсал Банк» повторно залишено без розгляду. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від

08 листопада 2016 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, питання передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року провадження у наведеній справі закрито у зв`язку з набранням законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року у цій справі

№ 761/13409/15-ц, ухваленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих же самих підстав.

Позиція Верховного Суду

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20) зроблено висновок, що:

«після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у справі № 462/5579/15-ц, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про визнання поруки припиненою) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 62-63)). Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову поручителя у справі № 462/5368/16-ц.

Вказане є підставою для відмови у позові. Тому нема потреби оцінювати інші аргументи касаційної скарги (зокрема, щодо застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17) та відзиву на неї (зокрема, щодо застосування висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 липня 2019 року у справі

№ 758/13055/16-ц). З аналогічних мотивів відсутні підстави для врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 5 червня

2013 року у справі № 6-43цс13, від 25 вересня 2013 року у справі № 6-97цс13, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15 і від 20 квітня 2016 року у справі

№ 6-2662цс15, які застосували суди першої й апеляційної інстанцій. За наявності доводів про припинення поруки суд має їх оцінити у справі № 462/5579/15-ц, вирішуючи за вимогою банку питання про стягнення заборгованості з поручителя».

З урахуванням наведенихвисновків щодо неналежності такого способу захисту інтересу поручителя як визнання припиненим договору поруки та необхідності захищати право поручителя в ініційованому банком провадженні про стягнення з позичальника та поручителя заборгованості без звернення поручителя з зустрічним позовом про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою), апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим, проте помилився щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим оскаржене судове рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Щодо первісних позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості з поручителя

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі

№ 6-53цс14зроблено висновок, що «закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя».

У справі, що переглядається, ключовим питанням, з урахуванням встановлених обставин та аргументів сторін щодо припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, на яке повинен надати відповідь суд, є те, коли настав строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором відповідно до вимоги Банку про дострокове повернення кредиту:

апеляційний суд вважав, що такий строк настав відповідно до умови, вказаній у вимозі Банку- на 61 день з моменту отримання вимоги (19 жовтня 2014 року);

особа, яка подала касаційну скаргу (поручитель), вважає, що відповідно до умов п. 5.2.5. договору кредиту цей строк настав на 31 календарний день з дати відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту (16 вересня

2014 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частини перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (абзац 3 частини третьої статті 202 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо зміни договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «зміна договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою зміну договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. Односторонню відмову від договору, яка стосується зміни договору, в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на зміну цивільних прав та обов`язків.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження

№ 61-30435сво18) міститься висновок, що:

«у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі

№ 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що:

«правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору.

Аналіз норм цивільного законодавства свідчить, що вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що

«у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».

У справі, що переглядається:

банк направив на адресу позичальника та поручителя вимогу про дострокове повернення кредиту 13 серпня 2014 року. Вимога містять посилання на те, що у випадку її невиконання термін повернення кредиту визнається Банком таким, що настав достроково на 61 день з моменту отримання цієї вимоги;

банк має право достроково стягнути заборгованість за кредитом. Якщо після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов договору протягом 30 календарних днів з дати відправлення вимоги, вважається термін повернення кредиту таким що настав на 31 календарний день з дати відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту (пункт 5.2.5 кредитного договору).

з урахуванням змісту кредитного договору, вчинення вимоги про дострокове повернення кредитуобумовлює зміну строку виконання зобов`язання (не усунення позичальником порушень умов договору протягом 30 календарних днів з дати відправлення вимоги) та вважається, що настав термін повернення кредиту на 31 день. Вчинення такої вимоги по своїй суті є односторонньою відмовою від договору. З урахуванням положень ЦК України та договору, як основних регуляторів приватних відносин, сторони в договорі могли передбачити, що термін повернення настає на 61 день або, що банк на підставі одностороннього правочину може змінити момент повернення кредиту. Проте сторони договору такою можливістю для саморегуляції своїх відносин не скористалися. Тому вчинення банком одностороннього правочину із вказівкою про те, що термін повернення настає на 61 день з моменту отримання вимоги, не зумовлює правових наслідків щодо зміни договору, оскільки сторони в договорі домовилися про їх настання на 31 календарний день з дати відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Тому суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що Банк мав право надати відповідачам більш тривалий строк, ніж передбачений договором, для дострокового погашення кредиту, оскільки права відповідачів при цьому не порушено;

за таких обставин строк повернення кредиту відповідно до вимоги Банку про дострокове повернення кредиту настав 13 вересня 2014 року, тобто на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, тому Банк мав звернутись до суду з позовом до поручителя до 13 березня 2015 року, а звернувся до суду

24 березня 2015 року, тобто за межами шестимісячного строку чинності поруки за договором № 054-2900/756-0884-Р/1. Тому порука відповідача за цим договором є припиненою, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених банком до поручителя.

Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у первісному позові, проте помилково вказав підставу припинення поруки, що кредитор не пред`явив вимоги до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, у зв?язку з чим рішення суду першої інстанції належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених первісних позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині - змінити в мотивувальній частині, рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим змінити в мотивувальній частині, а в частині - залишити без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Зважаючи на часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , його судові витрати в сумі 4384,80 грн у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанціїпідлягають стягненню з ПАТ «Універсал Банк».

Керуючись статтями 141 400 402 410 412 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року в частині задоволених первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасувати, а рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року в цій частині - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання договору поруки припиненим змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в розмірі 4384,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук