Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м.Київ

справа № 761/14074/18

провадження № 61-12658св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідачі: Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Сержанюка А. С., від 30 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Служби безпеки України (далі СБУ), Генеральної прокуратури України (далі ГПУ), Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 18 квітня 2015 року його було затримано та пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК України, про що 20 квітня 2015 року було внесено інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР).

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2015 року стосовно нього було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався. Також його було відсторонено від займаної посади першого заступника командира начальника штабу 3 авіаескадрильї військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2016 року його було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК України, та призначено покарання із застосуванням статті 69 КК України у вигляді п`яти років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України від відбування основного покарання звільнено з іспитовим строком три роки, на підставі статей 54 77 КК України щодо нього було застосоване додаткове покарання у вигляді позбавлення військового звання майора Національної гвардії України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 червня 2017 року вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2016 року було скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи у суді і вичерпані можливості їх отримання.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року (касаційне провадження № 51-744ск18) касаційна скарга на вказану вище ухвалу була повернута заявнику.

Позивач зазначає, що з 18 квітня 2015 року по 29 червня 2017 року, тобто 26 місяців і 11 днів, він незаконно перебував під слідством та судом, і за цей час на його посаду було призначено іншу особу, а йому запропоновано іншу посаду. Вважає, що незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності йому було завдано майнову та моральну шкоду, пов`язану зі змінами у його житті та службових стосунках, тому він змушений звернутися до суду із цим позовом.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України на його користь неотримане грошове забезпечення у розмірі 239 106,49 грн, додаткові суми збільшення розміру грошового забезпечення, що відбулося за цей період, а також не отримані щомісячні премії, обов`язкові додаткові виплати на оздоровлення та відпустки, щорічні додаткові грошові винагороди з урахуванням змін у розмірах грошового забезпечення, моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Макаренко І. О., від 26 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач своїми діями перешкоджав з`ясуванню істини у справі шляхом самообмови і цим сприяв прийняттю рішень чи здійсненню дій, які є підставою для відшкодування шкоди передбаченою частиною першою статті 1176 ЦК України, а тому у позивача відсутні правові підстави на її відшкодування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Стягнуто із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 неотримане грошове забезпечення у розмірі 239106,49 грн та 100000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати у розмірі 6 300, 00 грн, шляхом списання цих коштів Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що внаслідок перебування ОСОБА_3 під слідством і судом та перебуванням під вартою понад 15 місяців, йому було завдано майнової та моральної шкоди, оскільки такі обставини безумовно негативно вплинули на душевний стан і завдали страждань, було змінено звичайний спосіб його життя, умови його існування були дискомфортними та порушено нормальні життєві зв`язки, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, позивач був звільнений зі своєї посади, що призвело до неотримання ним грошового забезпечення у розмірі 239 106,49 грн.Факт самообмови ОСОБА_3 , як підстава для відмови у задоволенні позову, є не доведеним та не встановленим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року Генеральною прокуратурою України подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, апеляційним судом повно і всебічно не з`ясовано обставини справи. Ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції не врахував положення статті 82 ЦПК України та частини четвертої статті 1176 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

05 лютого 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Представник ОСОБА_3 ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

СБУ у поданих поясненнях на касаційну скаргу ГПУ погоджується із висновками суду першої інстанції.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час досудового розслідування кримінального провадження № 22015000000000122 ОСОБА_1 18 квітня 2015 року повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК України, у зв`язку з чим його у цей же день було затримано.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2015 року до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16 червня 2015 року, який у подальшому неодноразово продовжування судом за клопотанням органу досудового розслідування.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києві від 19 липня 2016 року обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід із тримання під вартою змінено на цілодобовий домашній арешт.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2016 року (справа № 760/15925/15) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді п`яти років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки. На підставі статей 54 77 КК України стосовно нього було застосоване додаткове покарання у вигляді позбавлення військового звання майора Національної гвардії України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 червня 2017 року вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2016 року скасовано, кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримання.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 повернуто заявнику.

Зі змісту ухвали Апеляційного суду міста Києва від 29 червня 2017 року вбачається, що у заяві ОСОБА_1 від 17 квітня 2015 року на ім`я Голови СБУ та в його показаннях як обвинуваченого зазначено, що ОСОБА_1 через встановлену у мобільному телефоні програму-додаток «Viber» на прохання абонента (контакту) «lisijka», яка знаходилася на непідконтрольній українській владі території у м. Донецьку, передавав інформацію про хід АТО на сході України.

Зокрема, ОСОБА_1 передавав інформацію стосовно дат і маршрутів запланованих перельотів літерних авіарейсів високопосадовців української влади, запланованих перельотів, переміщення та дислокації гелікоптерів, місця спеціального розосередження бойового комплекту на аеродромі, дані розробника операцій угрупування Національної гвардії України (далі НГУ) у м. Краматорську, кодові назви аеродрому м. Крамоторська та позивний командувача НГУ, знаходження основної частини карт мінних полів у м. Краматорську, використання гелікоптерів для евакуації поранених та доставки штурмових бригад тощо. Дана інформація відповідала дійсності, була для службового користування і не перебувала у загальному доступі.

Із заяви ОСОБА_1 від 17 квітня 2015 року на ім`я Голови СБУ, вбачається, що останній добровільно повідомив про вищевказані дії та обставини.

Із наданих протоколів допиту підозрюваного від 27 квітня 2015 року, від 08 травня 2015 року, від 18 червня 2015 року, від 18 серпня 2015 року вбачається, що ОСОБА_1 свою вину визнав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

За змістом статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені положеннями статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставістатті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадках, зазначених у статті 2 цього Закону, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до частини четвертої статті 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи досудового слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.

Суд повинен ураховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у наведеній вище нормі права фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка сталанаслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.

Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини та бути зафіксованою в матеріалах справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями статті 82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Частиною четвертою статті 1176 ЦК України визначено,що у відшкодуванні шкоди може бути відмовлено, якщо особа у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Зі змісту ухвали Апеляційного суду міста Києва від 29 червня 2017 року (справа № 760/15925/15) не вбачається висновку про те, що ОСОБА_1 здійснив самообмову. Про наявність у діях позивача зазначеного факту також не йдеться і в повідомленні про підозру ОСОБА_1 .

В ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 29 червня 2017 року міститься посилання суду на показання свідка ОСОБА_4 , з яких убачається, що ОСОБА_1 написав заяву про каяття після того, як йому були продемонстровані докази, зібрані в ході здійснення пошукових оперативно-технічних та контррозвідувальних заходів.

Водночас під час перегляду вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2016 року (справа № 760/15925/15) апеляційний суд, закриваючи кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України (не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримання), встановив, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК України, не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів поза розумним сумнівом не доводить винуватість ОСОБА_1 та є недостатньою для ухвалення стосовно нього обвинувального вироку.

Відповідно достатті 23ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі Закон) розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи у межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та при цьому врахував, що кримінальне провадження щодо позивача було закрито у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості і вичерпанням можливості їх отримання та обґрунтовано виходив із того, що відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи у межах, встановлених цивільним законом.

При цьому апеляційним судом враховано вимушені зміни у життєвих стосунках позивача, що стали наслідком обмеження його свободи.

Стягуючи неотримане грошове забезпеченнята визначаючи розмір відшкодування, суд апеляційної інстанції керувався принципами рівності, розумності та справедливості.

Усупереч доводів касаційної скарги висновки апеляційного суду про відшкодування позивачу моральної шкоди у зазначеному в рішенні розмірі є обґрунтованими та відповідають вимогам закону.

Посилання у касаційній скарзі на недоведеність вимог позивача є безпідставними і такими, що спростовуються наявними у справі та наданими позивачем доказами, яким апеляційним судом надано належну оцінку в рішенні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. ВисоцькаСуддіА. І. ГрушицькийІ. В. ЛитвиненкоВ. В. СердюкІ. М. Фаловська