Постанова

Іменем України

29 січня 2021 року

м. Київ

справа № 761/14427/19

провадження № 61-15423св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Національний камерний ансамбль «Київські солісти»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Пономаренко Н. В., від 23 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., від 09 вересня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Національного камерного ансамблю «Київські солісти» (далі - НКА «Київські солісти»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання строкового договору таким, що укладений на невизначений строк (безстроковим), поновлення на роботі, визнання строкового трудового договору таким, що продовжений на строк, на який він був укладений, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 01 квітня 2002 року перебувала у трудових відносинах з НКА «Київські солісти» на умовах контракту, 03 січня 2005 року була переведена на посаду диригента (консультанта) на умовах контракту.

17 лютого 2017 року між сторонами укладено контракт, у зв`язку з чим видано наказ № 05-к/тм про призначення позивача на посаду диригента (консультанта) на умовах контракту з 17 лютого 2017 року по 17 лютого 2018 року та внесено запис до трудової книжки. 15 лютого 2018 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до контракту, згідно якої продовжено дію цього контракту з 18 лютого 2018 року по 18 лютого 2019 року, тобто останнім днем роботи є 18 лютого 2019 року.

15 лютого 2019 року на підставі наказу № 17-к від 15 лютого 2019 року її було звільнено із займаної посади у зв`язку із закінченням строку дії контракту згідно пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, а 18 лютого 2019 року видано трудову книжку.

Позивач вважала, що між нею та роботодавцем було укладено трудовий договір на невизначений строк, оскільки він з урахуванням приписів частини другої статті 39-1 КЗпП України переукладався, а її було звільнено із займаної посади незаконно з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки відповідач не мав правових підстав на її звільнення з підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Відповідачем порушено умови контракту, вчасно не проінформовано її про припинення дії укладеного контракту за 30 календарних днів, а тому строк дії контракту є продовженим на строк, на який він був укладений, з 19 лютого 2019 року по 19 лютого 2020 року. Лише 28 січня 2019 року вона була ознайомлена з повідомленням відповідача від 18 січня 2019 року, що відповідач не має наміру продовжувати із нею строк дії контракту.

Вважаючи, що даний позов необхідно подавати до адміністративного суду, вона 17 березня 2019 року звернулася до адміністративного суду, однак ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2019 року їй було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі з підстав, що спір не є публічно-правовим. Зазначену ухвалу вона одержала 03 квітня 2019 року, а тому вважала, що існують очевидні підстави для поновлення строку на звернення до суду із цим позовом.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила поновити їй строк звернення до суду; визнати незаконним та скасувати наказ НКА «Київські солісти» № 17-к від 15 лютого 2019 року про її звільнення у зв`язку із закінченням строку дії контракту згідно пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України; визнати строковий трудовий договір від 17 лютого 2017 року, укладений між сторонами, таким, що укладений на невизначений строк (безстроковим); поновити її на посаді диригента (консультанта) НКА «Київські солісти»; визнати строковий трудовий договір від 17 лютого 2017 року, укладений між сторонами, продовженим на строк, на який він був укладений, а саме з 19 лютого 2019 року по 19 лютого 2020 року; стягнути із відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 лютого 2019 року по день ухвалення рішення по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня

2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не знайшли свого підтвердження. Звільнення позивача з займаної посади у зв`язку з закінченням строку дії контракту є правомірним та таким, що відповідає вимогам трудового законодавства. Враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог щодо незаконного звільнення, не підлягають задоволенню похідні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналізуючи причини неподання позивачем позову до суду у місячний строк, суд визнав наведені нею підстави для поновлення пропущеного строку для такого звернення неповажними, однак у задоволенні позову відмовив з підстав необґрунтованості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки трудовий контракт продовжений або укладений на новий строк за згодою сторін не був, позивач правомірно була звільнена з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Роботодавцем дотримано процедуру звільнення, передбачену законом та контрактом. Оскільки позовні вимоги про поновлення на посаді позивача судом першої інстанції правомірно залишено без задоволення, не підлягає задоволенню і похідна вимога про стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19 жовтня 2020 року до Верховного Суду представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня

2020 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 147/388/17-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 161/10276/17-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9763/17-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 937/7998/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник стверджує, що суди не звернули увагу на те, що у заяві про зарахування на займану нею посаду (заява знаходиться у відповідача) вона не зазначила про строк дії трудового договору, про особисті чи сімейні обставини, які б зумовлювали необхідність укладення із роботодавцем строкового трудового договору. Стверджує, що відповідач належним чином не проінформував її про закінчення строку дії контракту у визначений контрактом тридцятиденний строк до його закінчення. Також вона не отримувала копії наказу про своє звільнення від 15 лютого 2019 року № 17-к/тр. На зазначеному наказі про звільнення міститься лише відмітка про ознайомлення, а тому суди дійшли неправильного висновку про те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду із цим позовом.

Позивач вважає, що між сторонами було укладено строковий трудовий договір на невизначений строк, оскільки він з урахуванням приписів частини другої статті 39-1 Кодексу законів про працю України переукладався, а також вважає, що її звільнено із займаної посади незаконно з порушенням вимог трудового законодавства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу НКА «Київські солісти» посилається на те, що суд першої інстанції та апеляційний суд дійшли правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та прийняли законні і обґрунтовані рішення з додержанням норм процесуального і матеріального права. Під час звільнення позивача роботодавцем було дотримано вимоги трудового законодавства, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Державним камерним ансамблем «Київські солісти» (далі - ДКА «Київські солісти»), який в подальшому змінив назву на Національний камерний ансамбль «Київські солісти», із 2000 року по 18 лютого 2019 року, зокрема 03 січня 2005 року на підставі наказу № 6-к від 03 січня 2005 року позивач була переведена на посаду диригента (консультанта) ДКА «Київські солісти» на умовах контракту.

17 лютого 2017 року НАК «Київські солісти» уклав з ОСОБА_1 контракт з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури про те, що ОСОБА_1 призначається на посаду диригента (консультанта) НАК «Київські солісти» як така, що призначена на посаду без проведення конкурсу.

Згідно пункту 8 розділу VІ зазначеного контракту, після настання дати закінчення строку дії цього контракту цей контракт вважається продовженим на строк, на який він був укладений, якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до цієї дати письмово не поінформувала іншу сторону про своє бажання припинити дію цього контракту. Пунктом 1 розділу VІІ контракту визначеного, що строк дії цього контракту становить з 17 лютого 2017 року по 17 лютого 2018 року.

15 лютого 2018 року НАК «Київські солісти» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до контракту № 14 від 17 лютого 2017 року з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури, згідно якого змінено умови оплати праці працівника, а пункт 1 розділу VІІ викладено у такій редакції: «Строк дії цього контракту з 18 лютого 2018 року по 18 лютого 2019 року».

Наказом НАК «Київські солісти» від 28 грудня 2018 року № 28-к/тм ОСОБА_1 надано частину основної щорічної відпустки строком 14 календарних днів у період з 14 по 27 січня 2019 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 26 грудня 2018 року.

Згідно наказу НАК «Київські солісти» № 05 - а/г від 18 січня 2019 року наказано повідомити про закінчення строку дії контрактів та про бажання роботодавця припинити дію контрактів (відповідно до пункту 8 розділу VІ контракту), про наступне звільнення 18 лютого 2019 року згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України у тому числі ОСОБА_1 , яка ознайомилася з наказом під підпис 28 січня 2019 року.

НКА «Київські солісти» листом від 18 січня 2019 року № 14 ОСОБА_1 повідомлено про закінчення 18 лютого 2019 року терміну дії додаткової угоди № 1 від 15 лютого 2018 року до контракту від 17 лютого 2017 року № 14, проінформовано про відсутність наміру продовжувати його.

Вказаний наказ НАК «Київські солісти» № 05-а/г від 18 січня 2019 року та лист від 18 січня 2019 року № 14 відповідно до копії опису вкладення у цінного листа 0303913936062 направлено 18 січня 2019 року на адресу ОСОБА_1 , зазначену у контракті.

Лист із рекомендованим повідомленням, номер штрихкодового ідентифікатора 0303913936062, із відміткою про невручення за закінченням встановленого строку зберігання, повернуто відправнику НКА «Київські солісти».

Після виходу із відпустки 28 січня 2019 року ОСОБА_1 ознайомилась під підпис з вказаним листом від 18 січня 2019 року.

Відповідно до наказу НКА «Київські солісти» від 15 лютого 2019 року № 17-к/тр ОСОБА_1 з 18 лютого 2019 року звільнено з займаної посади у зв`язку із закінченням строку дії контракту № 14 від 17 лютого 2017 року, згідно пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, доручено провести остаточний розрахунок.

У матеріалах справи міститься копія повідомлення НКА «Київські солісти» від 15 лютого 2019 року № 34 на ім`я ОСОБА_1 про те, що у зв`язку із закінченням строку дії її контракту від 17 лютого 2017 року її просять ознайомитися з наказом про звільнення та забрати трудову книжку 18 лютого 2019 року за вказаною в листі адресою.

15 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до художнього керівника-директора НКА «Київські солісти» із заявою, в якій просила продовжити контракт № 14 від 17 лютого 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За приписами частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України- трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП Українитрудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3

статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до статті 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Аналізуючи зміст наведених норм трудового законодавства слід дійти висновку, що строковий трудовий договір (контракт) вважається таким, що укладений на невизначений строк, за наявності наступних умов: після закінчення строку трудового договору трудові відносини мають тривати; жодна зі сторін не повинна вимагати їх припинення; в випадку одноразового чи неодноразового переукладення з працівником строкового договору мають бути відсутні перешкоди, передбачені частиною другою статті 23 КЗпП України, зокрема коли укладення строкового трудового договору не є прямою нормою чинного Закону.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає порядок оформлення і припинення трудових правовідносин із професійними творчими працівниками, є Закон України «Про культуру».

Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про культуру» трудові відносини з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури оформлюються шляхом укладення контрактів. Формування кадрового складу художнього та артистичного персоналу державних та комунальних закладів культури здійснюється на конкурсній основі в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. За результатами конкурсу з переможцем з числа кандидатів укладається контракт строком від одного до трьох років за формою, визначеною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. Після настання дати закінчення строку дії контракт вважається продовженим на строк, на який він був укладений, якщо жодна із сторін за місяць до цієї дати письмово не поінформувала іншу сторону про своє бажання припинити дію контракту.

Форма укладеного між сторонами спору контракту від 17 лютого 2017 року затверджена Наказом Міністерства культури України від 02 серпня 2016 року № 624, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2016 року за № 1146/29276.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, обґрунтованого виходив із того, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки між сторонами спору був укладений строковий трудовий договір (контракт), відповідач, як одна із сторін контракту, заявивши вимогу про припинення трудового договору (у відповідності до вимог пункту 8 розділу V укладеного 17 лютого 2017 року контракту) та видавши наказ про звільнення позивача з 18 лютого 2019 року (останній строк дії контракту), діяв відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та частини третьої статті 21 Закону України «Про культуру».

Позивач не оспорювала правомірність укладення з нею саме строкового трудового договору, усвідомлювала умови укладеного контракту, зокрема, щодо терміну його дії, погодилась з ними.

Листом від 18 січня 2019 року № 14 НКА «Київські солісти» повідомлено ОСОБА_1 про закінчення 18 лютого 2019 року терміну дії додаткової угоди № 1 від 15 лютого 2018 року до контракту від 17 лютого 2017 року № 14, проінформовано про відсутність наміру продовжувати його. Вказаний лист містить відмітку про ознайомлення ОСОБА_1 із його змістом 28 січня 2019 року, оскільки в період з 14 січня 2019 року по 27 січня 2019 року позивач перебувала у відпустці та у перший день після виходу із відпустки була ознайомлена з вказаним листом-повідомленням.

Орім того, зазначений лист було направлено рекомендованим листом на адресу позивача, зазначену у контракті від 17 лютого 2017 року ( АДРЕСА_1 ), однак поштова кореспонденція повернулася із відміткою про невручення за закінченням встановленого строку зберігання.

Вказане свідчить про те, що роботодавець у відповідності до умов контракту (за місяць) висловив волевиявлення на припинення подальшої співпраці із позивачем на умовах укладеного контракту.

Із урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що між сторонами існували строкові трудові відносини та після закінчення строку дії трудового договору (контракту) сторони не досягли домовленості про продовження трудових відносин на умовах нового контракту або на умовахбезстрокового трудового договору.

Доводи касаційної скарги про те, що укладений трудовий договір між позивачем і відповідачем вважається укладеним на невизначений строк, є необґрунтованими, оскільки з позивачем, як з професійним творчим працівником, було укладено контракт на визначений строк.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не пропущено місячний строк на звернення до суду із цим позов, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, не впливають на правильність вирішення судами спору, оскільки судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відмовлено у задоволенні позову в зв`язку з його необґрунтованістю, а не в зв`язку з пропуском строку звернення до суду із цим позовом.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 147/388/17-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 161/10276/17-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9763/17-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 937/7998/19-ц, на які посилалася заявник у касаційній скарзі, а фактичні обставини цієї справи не є тотожними обставинам, встановленим у зазначених справах.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович