№ 761/17609/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

15 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 761/17609/18

провадження № 61-5645св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення

за касаційною скаргою Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року у складі судді Усатової І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського (далі - Університет) звернувся до суду з позовом виселити відповідачів з кімнати АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення в гуртожитку.

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що у 2002 році відповідачі без достатніх на те правових підстав зайняли спірну кімнату в гуртожитку Університету. Сторони не були пов`язані трудовими відносинами, рішення про вселення в спірну кімнату не приймалося, ордер на вселення не видавався, договір найму не укладався, за місцем проживання відповідачі не зареєстровані. Неправомірне утримання спірної кімнати перешкоджає Університету використовувати її за призначенням для забезпечення працівників та слухачів університету. Керівництво Університету повідомляло про необхідність звільнення спірного приміщення у добровільному порядку, однак відповідачі жилу площу не звільнили. Окрім того, ОСОБА_1 та члени його сім`ї забезпечені за рахунок Міністерства оборони України трикімнатною квартирою на АДРЕСА_2 , яку утримують i досі.

Відповідно до акта прийому (передачі) будівель, споруд і територій військового містечка від 09 липня 2003 року будинок АДРЕСА_3 , в якому знаходиться спірне приміщення, передано на баланс Національної академії оборони України, яку згодом згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1089 реорганізовано в Національний університет оборони України. Згідно з витягом (індексний номер 106410203) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності будівля, в якій знаходиться спірна кімната, є гуртожитком та перебуває в державній формі власності, балансоутримувачем якої є Національний університет оборони України імені I. Черняховського. Розпорядженням Шевченківської у місті Києві державної адміністрації від 22 квітня 2009 року будівля № 89 військового містечка АДРЕСА_4 є гуртожитком для слухачів. Для використання будинку як гуртожитку академія отримала дозвіл санепідемстанції. Для його обслуговування набрано штат працівників (штатний розклад додається).

Ураховуючи наведене, Університет просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Солом`янський районний суд м. Києва рішенням від 10 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_1 має загальний стаж військової служби 30 років, звільнений із Збройних Сил України у зв`язку зі скороченням штату, на нього поширюються норми статті 132 ЖК УРСР, тому він і члени його сім`ї не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 16 лютого 2022 року апеляційну скаргу Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського залишив без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач і члени його сім`ї не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення. Позивач не надав переконливих доказів про наявність в ОСОБА_1 та членів його сім`ї квартири на АДРЕСА_2 , актуальних станом на день подання позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 24 червня 2022 року, Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 759/4907/18.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що суди встановили, що ОСОБА_1 має загальний стаж військової служби 30 років, у зв`язку з чим на нього поширюється пільга. Проте суди не звернули належної уваги на той факт, що він не проходив військову службу в Академії (яка надавала житло для тимчасового проживання) чи Університеті (який є її правонаступником) та на балансі якого знаходиться спірна житлова площа. У зв`язку з цим відповідач і члени його сім`ї підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

Окрім того, відмовляючи в задоволенні позову, суди не повно і не всебічно дослідили обставини цієї справи та не надали належної оцінки аргументам позивача. Так, Університет наголошував, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї забезпечувались за рахунок держави трикімнатною квартирою у АДРЕСА_2 .

Отже, перед відповідачем як військовослужбовцем держава виконала свій обов`язок, передбачений частиною першою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий з статус військовослужбовців та членів їх сімей», та забезпечила відповідача житловим приміщенням для постійного проживання.

Проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні, яке є державною власністю, без законних на те правових підстав створює Університету перешкоди у використанні житлових фондів за їх прямим призначенням - для забезпечення житлом слухачів, ад`юнктів та інших військовослужбовців на період їх навчання чи проходження військової служби в Університеті. У зв`язку з цим порушене право позивача як балансоутримувача спірного житлового приміщення підлягає захисту в порядку, передбаченому статтею 391 ЦК України.

14 липня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.

Справа, на яку посилається заявник, не є аналогічною, тому постанова суду від 01 квітня 2020 року у справі № 759/4907/18 не може бути застосована до цих правовідносин, оскільки ОСОБА_1 продовжує перебувати на квартирному обліку.

У справі, що розглядається, виселення відповідача з його сім`єю в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення його права на житло та дій заявника, внаслідок яких сім`я ОСОБА_6 може втратити не лише право на користування тимчасовим житлом, а й стати безхатченками.

19 липня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.

Статус відповідача як військовослужбовця є беззаперечним, підтверджений документально, житло у спірній кімнаті надавалося за фактом виконання ним службових обов`язків під час служби в гарнізоні. Реєстрація всіх членів сім`ї за адресою військової частини вказує на незабезпечення ОСОБА_1 та членів його сім`ї іншим житлом. На сьогодні ОСОБА_1 звільнений у запас, але не позбавлений статусу військового і не отримав іншого житла, підлягає захисту від виселення в примусовому порядку. Житла з моменту постановки на квартирний облік він не отримував.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1089 проведено реорганізацію Національної академії оборони шляхом її перетворення в Національний університет оборони України.

До житлового фонду Університету належить і гуртожиток, в якому розміщене спірне житло. Будівля знаходиться на балансі Університету та використовується як гуртожиток для слухачів, власником якого згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 грудня 2017 року № 106410203 є держава. Національна академія оборони України, тобто держава, готує кадри безпосередньо для забезпечення Збройних Сил України.

Стаж і статус військовослужбовця ОСОБА_1 є абсолютно беззаперечним та підтверджений документально, і житло у спірній кімнаті надавалося саме за фактом виконання службових обов`язків, служби в гарнізоні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

07 липня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Міністра оборони України по особовому складу від 23 липня 1998 року № 468 підполковника ОСОБА_1 призначено старшим офіцером відділу оперативного планування оперативно-планового управління штабу тилу Міністерства оборони України, з приміткою, що житлом у м. Києві не забезпечений.

У листі начальника штабу - першого заступника начальника тилу Міністерства оборони України від 16 жовтня 2000 року адресованого на ім`я начальника Національної академії оборони України викладено прохання вирішити питання розміщення у житловому фонді НАОУ сім`ї начальника групи штабу тилу МОУ полковника ОСОБА_1 , який більше двох років проживає в невеликій кімнаті один без сім`ї; житлові умови не дозволяють перевезти сім`ю, внаслідок чого обстановка у сім`ї складна, що може призвести до її розпаду; просив розглянути питання розміщення сім`ї полковника ОСОБА_1 у житловому фонді НАОУ до підходу черги на одержання житла.

Згідно з листом заселення, виданим 27 травня 2002 року начальником Національної академії оборони України, підполковника ОСОБА_1 заселено у гуртожиток на АДРЕСА_5 , склад сім`ї - три особи.

Згідно з довідкою Солом`янського районного у м. Києві військового комісаріату від 20 липня 2005 року № К/1202 ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в Солом`янському районному у м. Києві військовому комісаріаті, службу проходив у Збройних Силах з 05 серпня 1974 року до 19 листопада 2004 року, звільнений у запас наказом МОУ від 11 листопада 2004 року № 941 за пунктом 67, підпункт «в» (у зв`язку зі скороченням штату).

ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у ЖК гарнізону м. Київ, дата зарахування на квартирний облік - 01 листопада 1998 року, кількість членів сім`ї -чотири, найменування пільги - вислуга 25 календарних років, дата набуття пільги 05 серпня 1999 року, категорія пільги - першочерговий, номер в загальній черзі гарнізону - 3423, номер в черзі першочергових - 293 (довідка голови житлової комісії гарнізону м. Київ від 29 січня 2019 року № 24757).

ОСОБА_1 під час проходження служби у гарнізоні м. Київ військової частини НОМЕР_1 з вересня 1998 року до листопада 2004 року житлового приміщення не отримував (довідка ККЕУ від 01 березня 2013 року).

На підставі акта прийому (передачі) будівель, споруд і території військового містечка від 09 серпня 2003 року Національній академії оборони України передано на баланс будинок АДРЕСА_3 .

Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 22 квітня 2009 року № 360 доповнено реєстр житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. Києва, зокрема на АДРЕСА_6 .

Згідно з листом Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації на АДРЕСА_7 , який належить Національній академії Міністерства оборони України.

Згідно з довідкою ККЕУ від 20 вересня 2011 року станом на 01 січня 2011 року будівлі військових містечок, у тому числі військове містечко № 31, будівля АДРЕСА_8 , перебувають на балансовому обліку Національного університету оборони України, обліковуються в Київському КЕУ та використовуються університетом як гуртожитки.

Згідно з довідкою Національного університету оборони України ім. І. Черняховського від 22 лютого 2018 року на АДРЕСА_5 , проживає ОСОБА_1 та члени його сім`ї: дружина ОСОБА_2 , донька ОСОБА_7 та син ОСОБА_8 .

Власником гуртожитку (31/89) літ. В на АДРЕСА_9 , є держава в особі Міністерства оборони України (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 грудня 2017 року).

ОСОБА_1 в Національному університеті оборони України ім. І. Черняховського не навчався, не працював та військову службу не проходив (довідка Університету від 01 березня 2018 року).

З метою забезпечення розміщення слухачів Університету попередженням від 22 лютого 2018 року, адресованим ОСОБА_1 , запропоновано до 20 березня 2018 року звільнити кімнату, оскільки спірне житлове приміщення йому було надано для тимчасового проживання.

ОСОБА_1 з 27 листопада 2006 року до 26 травня 2008 року працював у відділі програм і планів Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України (копія трудової книжки).

З 15 вересня до 30 жовтня 1998 року ОСОБА_1 навчався на факультеті перепідготовки та підвищення кваліфікації Академії Збройних Сил України (свідоцтво про підвищення кваліфікації № 056912).

З 09 січня до 05 лютого 2008 року ОСОБА_1 підвищував кваліфікацію в Національній академії оборони України на вищих академічних курсах (свідоцтво про підвищення кваліфікації № 359021).

ОСОБА_1 утримує у АДРЕСА_10 (лист Міністерства оборони України від 06 березня 2018 року). Зазначена квартира приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

Згідно з довідкою, виданою ДП «Жовтень», ОСОБА_3 16 серпня 2001 року виписана з особового рахунка на АДРЕСА_11 . Згідно з відмітками в паспортах ОСОБА_1 - 30 липня 1999 року, ОСОБА_2 - 03 грудня 2022 року, ОСОБА_4 - 17 серпня 2001 року зняті з реєстрації у квартирі АДРЕСА_10 .

15 жовтня 2002 року ОСОБА_4 надав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 продати за ціну та на умовах на її розсуд належну йому частину квартири АДРЕСА_10 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

За правилами частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК України визначено перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла у випадках, передбачених статтею 124 цього кодексу, без надання іншого жилого приміщення. Зокрема, не може бути виселено сім`ї військовослужбовців; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що «коли національні органи судової влади дійшли висновку, що вселення не відповідало чинним правовим положенням, вони надали цьому аспекту першочергове значення, жодним чином не врівноваживши його з аргументами заявників, що цей захід покладе на них надмірний тягар. Крім того, жодним чином не було розглянуто такі питання, як те, що з моменту вселення заявників разом із другим заявником до спірного житлового приміщення пройшло дванадцять років; та, що заявники виконали все, що від них вимагалось для належної реєстрації компетентним органом влади їх наймачами та, що протягом усього відповідного періоду вони добросовісно сплачували всі платежі, пов`язані з найманням. Підхід, застосований національним судами, сам по собі є проблематичним, оскільки він призвів до того, що вони не оцінили пропорційність виселення заявників. Із цього приводу суд звертає увагу на аргумент Уряду, що будь-яке право на тимчасове зайняття відповідного житлового приміщення було тісно пов`язане зі статусом військовослужбовця другого заявника та, що це право було втрачено у зв`язку з його звільненням з військової служби. Суд у принципі готовий визнати, що цей аргумент міг бути важливим для вирішення питання щодо пропорційності. Проте його не було включено до обґрунтування національного суду, який ухвалив рішення про виселення. Отже, аргументи Уряду з цього приводу мають бути відхилені. Суд уже констатував порушення статті 8 Конвенції в інших справах, коли у контексті провадження щодо виселення заявники не могли вимагати здійснення оцінки пропорційності такого втручання. Суд не знаходить підстав, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Отже, Суд доходить висновку, що було порушення статті 8 Конвенції» (SADOVYAK v. UKRAINE, № 17365/14, § 32 - 35, ЄСПЛ, від 17 травня 2018 року).

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується.

Встановивши, що ОСОБА_1 27 травня 2002 року разом із членами своєї сім`ї у січні 2002 року був заселений до спірної кімнати, в якій вони проживають весь час; з 01 листопада 1998 року він разом із членами своєї родини перебуває на квартирному обліку у ЖК гарнізону м. Київ; під час проходження служби у гарнізоні м. Київ військової частини НОМЕР_1 з вересня 1998 року до листопада 2004 року житлового приміщення не отримував; службу проходив у Збройних Силах з 05 серпня 1974 року до 19 листопада 2004 року; звільнений у запас наказом МОУ від 11 листопада 2004 року № 941 за пунктом 67 підпункту «в» (у зв`язку зі скороченням штату), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 759/4907/18.

Аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, за своїм змістом зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи стосовно доведеності заявлених позивачем вимог, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні

підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов