Постанова

Іменем України

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 761/17767/17

провадження № 61-9100св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубкова Ольга Леонідівна, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2020 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня

2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубкова О. Л., ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним.

Посилався на те, що після смерті його батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на належне йому майно у вигляді квартири

та земельної ділянки в садівничому товаристві.

За життя ОСОБА_4 тричі складав заповіт.

11 березня 2000 року було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Кізім С. О., згідно з яким ОСОБА_4 заповідав йому земельну ділянку, розташовану

на території садівничого товариства «Троянда» (далі - СТ «Троянда»)

у АДРЕСА_1 .

3 січня 2002 року було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори, відповідно до якого

ОСОБА_4 заповідав все своє майно дружині ОСОБА_2

6 червня 2013 року було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щадко О.І., згідно з яким ОСОБА_4 заповідав належну на праві власності земельну ділянку, що знаходиться

на території СТ «Троянда» у сел. Глеваха Васильківського району Київської області, лінія 19, ділянка НОМЕР_1 , яка має кадастровий номер: 3221455300:01:007:1673, та всі будівлі і споруди, розташовані на цій земельній ділянці, йому.

13 лютого 2017 року позивач подав приватному нотаріусу Зубковій О. Л. заяву про прийняття спадщини після смерті батька, при оформленні якої йому стало відомо, що 22 листопада 2013 року ОСОБА_4 подав заяву про скасування заповіту від 06 червня 2013 року, складеного на його користь.

Посилаючись на те, що заповіт ОСОБА_4 , складений ним 03 січня 2002 року на користь ОСОБА_2 , є недійсним, оскільки приблизно із середини

2001 року батько позивача почав хворіти і хоча й був дієздатним, однак у зв`язку з хворобою, а також спонуканнями відповідача до складення заповіту

на її користь, перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій

і керувати ними, ОСОБА_1 просив визнати заповіт, складений ОСОБА_4 03 січня 2002 року на користь ОСОБА_2 , недійсним.

З тих же підстав, а також зазначаючи, що заява ОСОБА_4 про скасування заповітів від 11 березня 2000 року та від 22 листопада 2013 року була складена його батьком проти його волі, під фізичним чи психічним тиском з боку відповідача ОСОБА_2 та працівника управління соціального захисту населення, просив визнати недійсною заяву про скасування заповітів, складених на його користь.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами те, що його батько ОСОБА_4 на час посвідчення оспорюваного заповіту від 03 січня 2002 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 червня

2019 року у справі № 369/3186/17 (провадження № 61-42486св18) та в ухвалі Верховного Суду України від 11 травня 1994 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу, в якому вказувала, що судові рішення є законними

і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Зокрема зазначала, що підстави оскарження судових рішень, викладені

у касаційній скарзі, не відповідають підставам позову, позивач не навів доводів та не надав належних доказів на спростування висновків про те, що ОСОБА_4 під час складання оспорюваного заповіту не страждав на стійкі психічні розлади, розумів значення своїх дій та керував ними, що доведено висновком судово-психіатричної експертизи.

У відповіді на відзив, який надійшов до Верховного Суду у липні 2020 року, ОСОБА_6 , посилаючись на те, що відзив не містить передбачених пунктом 3 частини другої статті 395 ЦПК України обґрунтувань заперечення щодо змісту

і вимог касаційної скарги, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/17767/17, витребувано її з Шевченківського районного суду м. Києва.

Цією ж ухвалою зупинено дію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що ОСОБА_2 є дружиною спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - є його синами.

Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно: квартира АДРЕСА_2 , а також земельна ділянка площею 0,0776 га та розташований на ній садовим будинок за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до заповіту, посвідченого 11 березня 2000 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Кізім С. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 820, ОСОБА_4 заповів належну йому на праві приватної власності земельну ділянку і розташований

на ній садовий будинокза адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 .

Згідно із заповітом, посвідченим 03 січня 2002 року державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Громовою Л. В.

та зареєстрованим у реєстрі за № 9-9, ОСОБА_4 заповідав усе своє майно,

де б воно не було та з чого воно б не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що за законом він матиме право, ОСОБА_2 .

Відповідно до заповіту, посвідченого 06 червня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щадко О. І., ОСОБА_4 заповідав позивачу ОСОБА_1 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку і розташований на ній садовий будинок за адресою: АДРЕСА_3 .

22 листопада 2013 року ОСОБА_4 подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Зубковій О. Л. заяву, в якій просив скасувати заповіт, посвідчений 11 березня 2000 року, а також заповіт, посвідчений

06 червня 2013 року, складені ним на користь ОСОБА_1

11 січня 2017 року відкрито спадкову справу за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини.

13 лютого 2017 року із заявами про прийняття спадщини звернулись

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 04 березня

2019 року № 127, за наслідками проведеної посмертно на підставі наявних матеріалів справи та медичних документів, наданих у розпорядження експерта, ОСОБА_4 на 03 січня 2002 року та на 22 листопада 2013 року виявляв психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинно-дисметаболічного ґенезу з церебрастенічним синдромом (Б 06.8) і за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Висновок, зокрема, містить посилання на те, що ОСОБА_4 виявляв прояви органічного ураження головного мозку судинно-дисметаболічного генезу

з психічними розладами церебраністичного характеру (підвищена втомлюваність, періодичний головний біль, запаморочення), проте ці прояви

за своїм характером та ступенем вираженості не позбавляли ОСОБА_4

як станом на 03 січня 2002 року, так і станом на 22 листопада 2013 року можливості усвідомлював значення своїх дій та керувати ними. Суттєвих психічних та поведінкових порушень він не виявляв.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права й касаційна скарга задоволенню

не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

При вирішенні питання законності та обґрунтованості судових рішень, ухвалених у справі, касаційний суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, підставами позову про визнання недійсними як заповіту, укладеного

03 січня 2002 року, так і заяви від 22 листопада 2013 року про скасування заповіту від 06 червня 2013 року, позивачем визначено те, що оскільки приблизно з середини 2001 року батько позивача почав хворіти і не був здатний повністю розуміти значення своїх дій, хоч і був дієздатним, однак у зв`язку

з хворобою, а також спонуканнями відповідача, перебував у стані, коли не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Згідно з положень частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона

не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (стаття 225 ЦК України).

Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила. Заповіт, складений особою до визнання її недієздатною, не може бути змінено

чи скасовано її опікуном. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я

не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або)

не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (пункти 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність позовних вимог саме з таких підстав, адже спадкодавець при вчиненні оспорюваних дій усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Касаційний суд погоджується з тим, що позивач не надав доказів тиску

на спадкодавця з боку відповідача, його обману чи складання заяви

від 22 листопада 2013 року в стані, коли заповідач не міг усвідомлювати своїх дій та не міг керувати ними.

Доводи касаційної скарги щодо вирішення питання про чинність заповітів відповідно до положень статті 1254 ЦК України, тобто щодо застосування положень частини третьої статті 1254 ЦК України, не можуть бути взяті до уваги, оскільки позовні заява не містила таких вимог та вони не були предметом дослідження судів першої й апеляційної інстанцій, тобто не стосуються предмета та підстав поданого у цій справі позову, проте можуть бути підставами для захисту прав спадкоємців в іншій спосіб.

Отже, доводи у касаційній скарзі про те, що суди при розгляді справи застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 369/3186/17 (провадження № 61-42486св18),

є безпідставними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється

та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції,

а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Щодо поновлення виконання (дії) рішення суду

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою судді Верховного Суду від 19 червня 2020 року зупинено дію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2020 року

та постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року

до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, їх виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2020 року

та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня

2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська