Постанова

Іменем України

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 761/20215/19

провадження № 61-2899св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокул»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокул» (далі - ТОВ «Єврокул») про стягнення заборгованості по заробітній платі, невиплаченій премії, зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку.

Позов мотивований тим, що він працював у відповідача ТОВ «Єврокул» на посаді директора з розвитку у період з 08 березня 2016 року по 08 березня 2017 року.

Заява про прийом на роботу була написана ним у м. Дніпро, за місцем знаходження роботодавця. Проте, свої функціональні обов`язки він виконував по всій території України, включаючи м. Київ. На момент прийняття на роботу копію наказу про призначення його на відповідну посаду відповідачем надано не було.

Наявність його трудових відносин з відповідачем підтверджується, зокрема, копією скріншоту електронного листування, його участю у виставках і семінарах, що підтверджується долученими до позовної заяви відповідними документами, копією скріншоту його реєстрації в службовій системі компанії «Bitrix», екземпляром участі в одному з проектів з 05 грудня 2016 року по 22 листопада 2017 рік та дорученням від компанії.

Його заробітна плата була узгоджена з керівництвом відповідача в розмірі: 5 000,00 грн щомісячна ставка і 40% від реалізованих продажів.

Проте, з 08 березня 2017 року відповідач припинив виплату йому заробітної плати повністю, що призвело до конфлікту з керівництвом компанії і фактичним розірванням трудового договору.

За вказаний період розмір невиплаченої заробітної плати та премії складає 634 000,00 грн.

Вважає, що відповідач грубо порушив норми статті 116 КЗпП України, оскільки в день звільнення не повідомив про нараховані суми, належні до виплати при звільненні, та не здійснив виплату належних при звільненні коштів.

З урахування уточнених позовних вимог просив:

стягнути з відповідача на його користь невиплачену премію в розмірі 504 000,00 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку в розмірі 170 000,00 грн за період з 08 березня 2016 року по 15 січня 2020 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року, позов ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокул» про стягнення заборгованості по заробітній платі, невиплаченій премії, зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку залишено без задоволення.

Суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, що він перебував в трудових відносинах з ТОВ «Єврокул», оскільки не надано, зокрема, заяву про прийняття на роботу, трудову книжку, докази виплати йому заробітної плати та утримання із заробітної плати обов`язкових платежів (податок з доходів фізичних осіб та військовий збір).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року, передати справу № 761/20215/19 на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми права, а саме: частину шосту статті 235 КЗпП України, статті 116 117 КЗпП України. Суди першої та апеляційної інстанцій не застосували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 404/3866/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справу № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 20 травня 2020 року у справі № 713/61/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 569/1274/16-ц. Суди не звернули уваги, що позивач фактично виконував обов`язки директора з розвитку у ТОВ «Єврокул», на здійснення ним з відома відповідача та за сприяння відповідача трудової функції, яка відповідає посаді директора з розвитку, за регулярної участі у комунікаційних каналах та бізнес процесах відповідача, допуску до конфіденційної інформації, регулярному спілкуванні позивача із персоналом відповідача з питань здійснення ним обов`язків директора з розвитку, розповсюдження керівником відповідача серед працівників компанії інформації про позивача як про директора з розвитку, та надання відповідних розпоряджень для організації трудової функції позивача на цій посаді, зокрема, розпорядження про включення позивача до кола осіб, що мають доступ до корпоративного модуля програми «Вitrix», що призначений лише для працівників відповідача. Обставина написання та подання позивачем заяви про прийняття на роботу, подання паспорту й видання наказу про його прийняття на роботу залишилася без належної уваги судів. Суд першої інстанції допустив неповноту встановлення обставин відсутності виплат відповідачем на користь позивача заробітної плати та регулярне використання результатів роботи позивача відповідачем у господарській цільності. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що роботодавець не сплачував позивачу винагороду за виконану роботу, отже допускав порушення приписів статті 43 Конституції України, частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці». Суди не встановили дійсні правовідносини учасників спору, які існували між сторонами з березня 2016 року до березня 2017 року. Як на підтвердження цих обставин позивач посилався на пояснення свідка та письмові докази, зокрема, електронну переписку, довіреність, матеріали виставок та інші. Суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про виклик свідків.

Позиція інших учасників справи

У травні 2022 року ТОВ «Єврокул» подало відзив на касаційну скаргу за підписом представника Андрусенка В. В. ,у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року - без змін, стягнути з ОСОБА_1 4 800 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

Відзив мотивований тим, що суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку наданим позивачем доказам. Оскільки обставини виконання позивачем робіт та забезпечення господарської діяльності відповідача та за його замовленням, існування саме трудових відносин з відповідачем позивачем не доведені, суди правильно відмовили у задоволенні позову. Посилання у скарзі на те, що вказані позивачем обставини не спростовані, є безпідставним. Оскільки у даній справі судами не було встановлено виконання позивачем роботи без укладення трудового договору, то цілком вірно не була застосована норми частини шостої статті 235 КЗпП України та статті 116 117 КЗпП України, які регулюють строки розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року відмовлено, відкрито касаційне провадження у справі № 761/20215/19, витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2022 року матеріали цивільної справи № 761/20215/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року в задоволенні клопотання ТОВ «Єврокул», яке підписано представником Андрусенком В. В., про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року відмовлено, продовжено ТОВ «Єврокул» строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 лютого 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 404/3866/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справу № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 20 травня 2020 року у справі № 713/61/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 569/1274/16-ц).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

За положеннями статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні контракту; при укладенні трудового договору з фізичною особою.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу (частини друга - третя статті 24 КЗпП України).

Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 94 КЗпП України встановлено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Отже, підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 638/16444/19 (провадження № 61-16133св21) зазначено, що «встановлення факту наявності трудових відносин між робітником та роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2020 року в справі № 344/2293/19 (провадження № 61-1121св20)».

На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем на підтвердження факту перебування його у трудових відносинах з відповідачем не надано доказів подання ним на адресу відповідача заяви про прийняття на роботу, наказу про прийом на роботу, трудової книжки, доказів виплати йому заробітної плати товариством та утримання із його заробітної плати обов`язкових платежів (податку з доходів фізичних осіб та військового збору).

Враховуючи факт відсутності між сторонами трудових правовідносин, відсутні правові підстави для застосування судом при вирішенні вказаного спору статей 116 177 235 КЗпП України.

Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, обставин справи, суд першої інстанції зробив правильний висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У травні 2022 року представник ТОВ «Єврокул» Андрусенко В. В. подав заяву про розмір витрат на професійну правничу допомогу, у якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача 4 800,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката. До заяви додані копії договору № 4750-И про надання правової допомоги від 04 жовтня 2019 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1510 від 27 лютого 2006 року, рахунку № АК-274 від 16 травня 2022 року, платіжного доручення № 158 від 16 травня 2022 року, банківського витягу від 16 травня 2022 року, акту здачі-прийомки послуг від 16 травня 2022 року.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

ОСОБА_1 клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не надавав.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 4 800,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 638/16444/19 (провадження № 61-16133св21) не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокул»витрати на правову допомогу у розмірі 4 800,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук