Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 761/22696/17

провадження № 61-17209св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 04 серпня 2007 року він перебуває

у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час перебування у шлюбі вони за спільні кошти придбали однокімнатну квартиру

АДРЕСА_1 , тому вважав, що це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу в порядку, встановленому законодавством.

Зазначав, що вони не дійшли згоди щодо поділу спірного майна.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати квартиру

АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнати за ним право приватної власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 і, та визнати за ОСОБА_2 право приватної власності

на 1/2 частки цієї ж квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 січня

2019 року у складі судді Волошина В. О. позов ОСОБА_1 задоволено.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами того, що спірна квартира була придбана нею за її особисті кошти, отже, спірна квартира є спільним майном подружжя, а тому в порядку поділу майна подружжя необхідно визнати право власності за кожною із сторін на 1/2 частки спірної квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено, що спірна квартира є її особистою власністю, так як придбана нею за кошти отримані, у спадщину, оскільки зазначені нею обставини збігаються за часом та джерелом набуття спірного майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 25 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що він підтвердив належними та допустимими доказами, що має безперервний трудовий стаж, весь час як до моменту купівлі квартири, так і після купівлі спірного майна працював,

і разом з ОСОБА_2 за фінансової допомоги його батьків були зібрані кошти на купівлю спірного майна.

Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме копією його трудової книжки, а також відомостями щодо розміру його заробітної плати за період з 07 листопада 2011 року по 29 жовтня 2015 року, наданими Васильківським відділенням Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової інспекції у Київській області.

Зазначає, що ОСОБА_2 з 2013 року перебуває у декретній відпустці та не працює.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 04 серпня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с. 6 т. 1).

29 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 2.1 цього договору ціна квартири становить

448 922,00 грн (а.с. 7-10 т. 1).

Згідно зі Свідоцтвом про право власності за заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуд Л. М., ОСОБА_2 отримала після смерті ОСОБА_4 спадкове майно,

до спадкової маси увійшли грошові кошти, що знаходяться на рахунках

ПАТ «Державний ощадний банк України», у загальній сумі 79 617,21 грн

(а.с. 56 т. 1).

Відповідно до банківських документів, які надала ОСОБА_2 ,

02 серпня 2013 року ОСОБА_2 поклала на депозитний рахунок

№ НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», 100 000,00 грн, який було закрито 27 лютого 2014 року та відразу, 27 лютого 2014 року, відкрито новий рахунок № НОМЕР_2 , на який відповідачем покладено

10 544,22 доларів США, а з урахуванням відсотків сума, повернута ПАТ КБ «ПриватБанк», склала 11 134,00 доларів США.

23 жовтня 2013 року на підставі заяви на видачу готівки № НОМЕР_3

ОСОБА_2 отримала 55 539,47 грн з рахунку № НОМЕР_4 , відкритого ОСОБА_4 у ПАТ «Державний ощадний банк України», який перейшов

у спадок ОСОБА_2 ; відповідно до виписок по надходженням грошових коштів за рахунками, що належать ОСОБА_2 , за період

з 01 серпня 2013 року по 01 листопада 2014 року на рахунок

№ НОМЕР_5 надійшла грошова сума у розмірі 11 317,83 грн; за період з 01 серпня 2013 року по 01 листопада 2014 року на рахунок

№ НОМЕР_6 надійшла грошова сума у розмірі 26 827,34 грн; за період з 01 серпня 2013 року по 01 листопада 2014 року на рахунок

№ НОМЕР_7 надійшла грошова сума у розмірі 33 727,70 грн

(а.с. 42-54 т. 1).

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків в період

з IV кварталу 2011 року по IVквартал 2014 року, наданих Васильківським відділенням Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової інспекції у Київській області, ОСОБА_1 отримав дохід з вирахуванням податку в розмірі

38 574,48 грн (а.с. 122 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін

до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного не відповідає.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71

СК України).

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СКУкраїни).

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі придбали квартиру АДРЕСА_1 .

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого

2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18),

від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження

№ 61-8518св18)та у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження

№ 14-325цс18).

Судом встановлено, що спірне майно придбано сторонами за час шлюбу та проживання однією сім`єю, подружжя мало спільний бюджет на час придбання спірного майна.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилався на те, що ОСОБА_1 не довів, що спірна квартира набута подружжям за спільні кошти, оскільки ОСОБА_2 наданла належні докази того, що спірна квартира придбана нею за її особисті кошти, знайдені в успадкованій квартирі, та кошти, які залишилися їй після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на підставі заповітів.

Разом з тим апеляційний суд не звернув уваги на те, що квартиру сторонами було придбано за 448 922,00 грн, а успадкувала ОСОБА_2 за заповітом грошові кошти у розмірі 79 617,21 грн.

Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_2 знайшла грошові кошти у розмірі 345 00 грн у квартирі померлих баби та діда, та витратила ці кошти на купівлю квартири, належними доказами не підтверджено та правового значення не мають.

Отже, висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 оплатила повну вартість спірної квартири, не відповідає доказам, наявним

у матеріалах справи, і ґрунтується на припущеннях, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.

ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, що є її процесуальним обов`язком.

Натомість суд першої інстанції, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, правильно застосувавши наведені вище норми права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є спільним майном подружжя, оскільки ОСОБА_2 не доведено належними доказами того, що ця квартира була придбана за її особисті кошти, та обґрунтовано з урахуванням вимог частини першої статті 70 СК України визнав у порядку поділу майна подружжя право власності за кожною із сторін на 1/2 частини спірної квартири.

Крім того, судом першої інстанції правильно зазначено про те, що на ім`я

ОСОБА_2 відкривалися депозитні рахунки, проте відповідач не довела суду, що кошти на зазначених рахунках були її особистою власністю та що саме за ці кошти придбана спірна квартира.

Ураховуючи зазначене, презумпція спільності права власності подружжя на це майно сторонами не спростована.

Суд першої інстанції встановив усі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне рішення.

Доводи касаційної скарги дають підстави вважати, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь

із ОСОБА_2 судові витрати, понесені ним у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із вимогами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору за подачу до Верховного Суду касаційної скарги

у сумі 8 980,00 грн, що підтверджується квитанцією від 16 вересня 2019 року № 0.0. 1465164116.1.

Керуючись статтями 141 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 січня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 8 980 (вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк